ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
27.09.06 Справа№ 1/809-14/208
За позовом: Дочірнього підприємства «Львівський Облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан ЛТД», м. Київ
Про: визнання недійсним договору купівлі-продажу № 01/07-05 від 01.07.2005 року
Суддя Кітаєва С.Б.
Представники:
від позивача: не з’явився.
від відповідача: не з’явився.
Суть спору: Позов заявлено ДП «Львівський Облавтодор», м. Львів до ТзОВ «Сіпан ЛТД», м. Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 01/07-05, укладеного 01.07.2005 року між ДП „Львівський Облавтодор” та ТзОВ «Сіпан ЛТД».
Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.07.2006р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.08.2006 р.
04.09.2006 року до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує позовні вимоги, в тому числі і з тих підстав, що позивач отримував передану йому продукцію, про що свідчать накладні і частково провів оплату на загальну суму 450 000 грн.
З підстав зазначених в ухвалі суду від 30.08.2006р. розгляд справи відкладався на 27.09.2006р.
27.09.2006 р. представник Позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки не повідомив.
Представник Відповідача у судове засідання не з’явився, направив відзив, у якому позов заперечує повністю.
Згідно ст.75 ГПК України спір розглядається за наявними в справі документами.
Розглянувши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з наступних підстав:
01 липня 2005 року між ТзОВ “Сіпан ЛТД” та ДП “Львівський облавтодор” було укладено договір купівлі-продажу № 01/07-05.
Відповідно до умов договору № 01/07-05 , ТзОВ “Сіпан ЛТД” (Продавець) зобов’язувався передати у власність ДП “Львівський облавтодор” ( покупця) щебінь гранітний, а позивач зобов’язувався прийняти та оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).
Як вбачається з преамбули договору, зі сторони ДП “Львівський облавтодор” договір укладався директором Тарасович Юрієм Мироновичем, який діяв на підставі Статуту, зі сторони ТзОВ “Сіпан ЛТД” –директором Календар Валерієм Олександровичем, який теж діяв на підставі статуту товариства.
Як вбачається, в п.1.2 договору сторони погодили, що кількість і якість кожної партії продукції обумовлюється сторонами в заявках і вказується в накладних. Покупець по дорученню і за рахунок покупця зобов”язувався надати останньому послуги по організації доставки продукції ж.д. транспортом зі станцій,які вказані в п.1.3 договору., і з цією ціллю продавцю було надано право укладати договори на перевезення, завантаження, складування, зберігання, страхування продукції, а також здійснювати інші дії від свого імені і за рахунок Покупця, необхідних для доставки продукції покупця до місця призначення.
Позивач вважає, що всупереч ч. 3, 4 ст. 180 ГК України у п. 1.1. Договору чітко не визначено предмет договору, а саме, не вказано щебінь якої марки (діаметру тощо) повинен постачатися Відповідачем. Також не вказано конкретну кількість цього щебня та стандарти, яким він повинен відповідати за якістю. Такі доводи Позивача не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 180 ГК України, відповідно до якої умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності —в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Окрім того, у п. 1.1. Договору сторони погодили предмет - купівля-продаж саме щебня гранітного, а кількість та якість кожної партії продукції відповідно до п. 1.2. Договору визначаються сторонами у заявках та вказуються у накладних.
Разом з тим, недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Предмет договору – це істотна умова договору. Відповідно, у випадку непогодження сторонами у договорі предмету договору, такий договір вважається неукладеним, і не може визнаватись недійсним.
Що стосується п. 7.2. Договору, яким передбачено пеню за несвоєчасну оплату продукції в розмірі 0,5 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення, то такий пункт, на думку позивача, суперечить вимогам ст. 231 ГК України та ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Однак суд відхиляє такі твердження Позивача за їх безпідставністю, адже згідно ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Безпідставними видаються також покликання Позивача про те, що договір підписаний особою, яка не вправі підписувати такі договори без довіреності, оскільки оспорюваний договір підписаний директором ДП «Львівський Облавтодор»і позивачем не представлено суду жодних доказів, які б це спростували.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Таким чином, позивач не довів обставини, на які він посилається як на підставу позовних вимог.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають до задоволення у повному обсязі.
Судові витрати слід покласти на Позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 509, 526 ЦК України, ст.ст. 33,34,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Суддя Кітаєва С.Б.