Справа №2-5025/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 жовтня 2011 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:                              головуючого                                    -  судді Бишова М. В.

при секретарі                                        -             Фельсен М.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання прав власності на самочинне побудоване нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинне побудоване нерухоме майно. Свої вимоги позивачі мотивують тим, що їм на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 –ОСОБА_1 належить 7/9 частин, ОСОБА_2 –2/9 частини. В ході експлуатації житлового будинку позивачами на земельній ділянці побудувала сарай літ.Е-1 та душ літ.Ж-1. Згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради депутатів від 25.10.1956р. земельна ділянка. На який розташований житловий будинок та самочинно побудовані будівлі був виділений батьку позивачів ОСОБА_3 Позивачі просять суд визнати за ними право власності на самочинне побудовані сарай та душ по АДРЕСА_1 та включити їх до складу домоволодіння.  

          У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 присутні не були, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, позов підтримали.

          Представник Маріупольської міської ради за довіреністю ОСОБА_4 у судовому засіданні також присутній не був, надав заяву про розгляд справи у його відсутність,  у задоволенні позову просив відмовити у зав’язку із відсутністю доказів відповідності самочинно побудованих будівель будівельно-технічним нормам.

          За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін  без фіксування судового засідання технічними засобами на підставі ст.197 ч.2 ЦПК України.  

          Суд, вивчивши письмові докази в справі в їхній сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

          Судом встановлено, що позивачі є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.6-9).  

          Згідно з технічним паспортом домоволодіння та планом земельної ділянки позивачами здійснено самочинне будівництво сараю літ.Е-1 та душу літ.Ж-1(а.с.12-13).

          Дозволу на здійснення будівництва сараю та душу позивачі не отримували.

          В своєму позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на ст.ст.319, 376 та 1255 ЦК України, ст.ст.93, 95 ЗК України, просить суд визнати за ним право власності на самочинне побудовані сарай та душ.

Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

          Положення ст.93 ЗК України регулюють правовідносини з оренди земельної ділянки.

          Ст.95 ЗК України визначає права землекористувача

          Позивачами суду не надано жодного документа, який б підтверджував їх право власності або право користування земельною ділянкою.

          Витяг з протоколу №24 від 25.10.1956р., додаток до протоколу та висновок про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою батька позивачів ОСОБА_3 (а.с.18-21) свідчить лише про те, що в 1956р. батьку позивачів була передана в користування ця земельна ділянка.

          Згідно з свідоцтвами про право власності на спадщину за заповітом (а.с.6-7), сама земельна ділянка до складу спадщину. Яку отримали позивачі після смерті свого батька ОСОБА_3 не ввійшла.

          Таким чином у позивачів відсутні документи на їх право користування чи власності на земельну ділянку, на який розташований їх житловий будинок.

Виходячи з положень ст.376 ч.2 ЦК України позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набувають право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Окрім того, відповідно до діючого законодавства України, питання щодо прийняття до експлуатації та встановлення права власності на побудоване нерухоме майно відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування, а не суду.

З матеріалів цивільної справи випливає відсутність спору між сторонами щодо предмету позову, що також унеможливлює розгляд цієї справи судом.

Позивачами суду не надано письмових доказів того, що вони зверталися до органів державної влади чи місцевого самоврядування щодо прийняття до експлуатації самочинно побудованого нерухомого майна та їм було в цьому відмовлено.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що самочинно побудовані позивачами сарай та душ є самочинним будівництвом, вони не набувають право власності на них та їх вимоги про визнання права власності на самочинне побудовані будівлі не ґрунтуються на законі.

          На підставі викладеного та керуючись ст. 375, 376 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 61, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

          Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 –залишити без задоволення.

          Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області протягом  десяти днів з дня отримання його копії шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області.

Головуючий: