Справа № 22-ц-2788/2007р                                              Головуючий 1 -ї інстанції: Зінченко Ю.Є.

Категорія - житлові                                                            Доповідач: Солодков А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 липня 2007 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Малійської С. М.

суддів -                                            Солодкова А.А.,

Пилипчук Н.П.

при секретарі - Каплаух Н.Б.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.  Харкова від 30 жовтня 2006 року по справі за позовом Московського РВК м.  Харкова до ОСОБА_2,  ОСОБА_1 про виселення з квартири без надання іншого житла,  за позовом ОСОБА_1 до виконкому Московської райради м.  Харкова,  ОСОБА_3,  ВЖРЕП Московського району м.  Харкова про визнання права користування житловим приміщенням та виселення,  за позовом ОСОБА_3 до виконкому Московської райради м.  Харкова,  ЖЕУ-119 про визнання права користування житловим приміщенням,  за зустрічним позовом виконкому Московської райради м.  Харкова до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення,  за зустрічним та додатковим зустрічним позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_1,  ОСОБА_2,  виконкому Московської райради м.  Харкова про визнання права користування житловим приміщенням в квартирі,  виселення та вселення,  -

встановила:

Виконавчий комітет Московський райради м.  Харкова звернувся до суду з позовом 21.01.1999 року,  в якому просив виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1  з АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

При цьому посилався на те,  що наймачем спірної квартири був ОСОБА_4,  який виписаний з квартири 30.09.1998 року у зв'язку зі смертю. Відповідачі у вказаній квартирі не прописані,  за комунальні послуги та квартплату не сплачують. На вручене попередження про звільнення квартири не реагують.

ОСОБА_1  звернувся до суду із позовом 02.02.1999 року,  в якому просив визнати за ним право користування вищевказаним житловим приміщенням та виселити ОСОБА_3 В обґрунтування позовних вимог посилався на те,  що він з 1980 року проживав з батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_2  у спірній квартирі. В 1994 році батьки розірвали шлюб,  і вони з матір'ю виписалися зі спірної квартири,  поселилися та прописалися в АДРЕСА_2 Через деякий час батьки відновили відносини,  і вони з матір'ю знов поселились в спірній квартирі,  де проживали до вересня 1996 року. Остаточно відновити відносини батькам не вдалося,  його мати пішла зі спірної квартири,  а він залишився проживати з батьком.  Наприкінці 1996 року квартиру батька стала відвідувати ОСОБА_3 з малолітньою дитиною,  що зробило неможливим його мешкання у вказаній квартирі.

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом 19.04.1999 року в якому просила визнати за нею право користування вказаною квартирою та зобов'язати виконком Московської райради м.  Харкова видати їй ордер на займання цієї житлової площі. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те,  що в листопаді 1996 року вона з відома ОСОБА_4 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_5,  1989 року народження,  поселилася в його АДРЕСА_1 Вони мешкали однією сім'єю,  вели

спільне господарство. Зареєструвати шлюб та прописатися у вказаній квартирі не встигли у зв'язку з тим,  що ІНФОРМАЦІЯ_1ОСОБА_4 помер. Після його смерті вона залишилась мешкати у спірній квартирі і сплачує за неї.

Виконавчий комітет Московський райради м.  Харкова звернувся до суду з зустрічним позовом,  в якому просив виселити ОСОБА_3 з АДРЕСА_1 без надання іншого житла. В обґрунтування позову послалися на те,  що ОСОБА_3 брак з ОСОБА_4 не зареєструвала,  в квартирі не прописалася та є тимчасовим мешканцем.  Оскільки з наймачем квартири договір найму припинений у зв'язку зі смертю,  тимчасові мешканці підлягають виселенню без надання іншого житла.

ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним та додатковим зустрічним позовами про визнання права користування житловим приміщенням,  виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1  з АДРЕСА_1,  та її вселення у вказану квартиру.

Рішенням Московського районного суду м.  Харкова від 30 жовтня 2006 року позовні вимоги виконкому Московської райради м.  Харкова задоволені.

Постановлено виселитиОСОБА_2,  ОСОБА_1,  ОСОБА_3 з АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Позов ОСОБА_1 до виконкому Московської райради м.  Харкова,  ОСОБА_3,  ВЖРЕП Московського району м.  Харкова про визнання права користування житловим приміщенням та виселення,  позов ОСОБА_3 до виконкому Московської райради м.  Харкова,  ЖЕУ-119 про визнання права користування житловим приміщенням,  зустрічний та додатковий зустрічний позови ОСОБА_3 до ОСОБА_1,  ОСОБА_2,  виконкому Московської райради м.  Харкова про визнання права користування житловим приміщенням в квартирі,  виселення та вселення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1  про визнання права користування житловим приміщенням та задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено,  підтверджено наявними в справі доказами і не заперечується сторонами,  що наймачем спірної АДРЕСА_1 на підставі рішення Московського РВК м.  Харкова №105/35 від 01.06.1993 року визнаний ОСОБА_4,  члени сім'ї наймача - дружина ОСОБА_2 і син ОСОБА_1  ОСОБА_4 був прописаний в спірній квартирі з 03.10.1979 року,  ОСОБА_2 та ОСОБА_1  - з серпня 1980 року.

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюб розірвали,  про що отримали 10.02.1994 року свідоцтва про розірвання шлюбу. ОСОБА_2 та ОСОБА_1  виписалися із спірної квартири 23.02.1994 року та прописалися в квартиру батьків ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2,  де і зареєстровані до теперішнього часу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер,  30 вересня 1998 року анульована його прописка.

На теперішній час в квартирі ніхто не зареєстрований,  квартира не приватизована і є житловим фондом,  що належить позивачу - виконавчому комітету Московської райради м.  Харкова.

Відповідно до  ст.  10 ЦПК України,  цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи,  які беруть участь у справі,  мають рівні права щодо подання доказів,  їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1  ст. 11 ЦПК України,  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  поданим відповідно до цього Кодексу,  в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі.

Таким чином,  суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку,  що ані ОСОБА_1 ,  ані ОСОБА_2,  ані ОСОБА_3 не привели суду доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено,  що спірна квартира належить позивачу виконкому Московської райради м.  Харкова,  і після смерті наймача в 1998 році вказана квартира нікому не виділялася,  ордер на спірну квартиру не видавався,  договори найму на спірне житлове приміщення не укладалися.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції,  що ОСОБА_1  та ОСОБА_3 проживали в квартирі не маючи на це законних підстав,  ОСОБА_3 проживала в квартирі у якості тимчасового мешканця,  ОСОБА_1  зайняв спірне житло самоправно.

Договір найму житлового приміщення з ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3 не укладався.

Відповідно до ч.3  ст.  166 ЖК України,  осіб,  які самоправно зайняли жиле приміщення,  виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно  ст.  99 ЖК України,  піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї,  а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку,  а з будинків,  що загрожують обвалом,  - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Суд ухвалив законне і обґрунтоване рішення,  з додержанням норм матеріального і процесуального права,  а доводи апеляційної скарги не є суттєвими.

Пленум Верховного Суду України в п.1 постанови „Про судове рішення" від 29.12.1976 року №11 (з наступними змінами і доповненнями) роз'яснив,  що рішення є законним тоді,  коли суд,  виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу відповідно до норм матеріального права,  що підлягають застосуванню до цих правовідносин,  а за їх відсутності - на підставі закону,  що регулює подібні відносини,  або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення,  в якому повно відображені обставини,  що мають істотне значення для даної справи,  висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,  відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,  дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись  ст.  ст.  303,  304,  308,  313,  п. 1 ч. 1  ст.  314,   ст.  ст.  315,  317,  319 ЦПК України,  судова колегія,  -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Московського районного суду м.  Харкова від 30 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили