УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22-ц/0690/874/11
Категорія 9
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Миніч Т.І., Євстаф»євої Т.А.
при секретарі Григоровичу А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса ОСОБА_6, третя особа орган опіки і піклування Коростенської міської ради про встановлення факту проживання однією сім”єю, визнання квартири об”єктом спільної сумісної власності, поновлення процесуального строку, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на 2/3 частини квартири
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2011 року,-
в с т а н о в и л а:
У січні 2010 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сіи”єю, визнання квартири об”єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на 2/3 частини квартири. В ході розгляду справи позивачка утчнила позовні вимоги та просила встановити факт спільного проживання однією сім”єю її з ОСОБА_3 з 28 лютого 2002 року по травень 2009 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 об”єктом спільної сумісної власності; поновити процесуальний строк на подачу позовної заяви про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу на 2/3 частини спірної квартири;визнати частково недійсним договір купівлі-продажу на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини спірної квартири. В обгрунтування позову зазначала, що після розірвання 28 лютого 2002 року шлюбу з відповідачем, вона до травня 2009 року продовжувала проживати з ним однією сім”єю разом з їх дочкою ОСОБА_2 7 листопада 2002 року вона разом з відповідачем за спільні кошти купила приватизовану квартиру в АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу квартири оформлено на відповідача. У даний час він чинить перешкоди в користуванні квартирою нею та дитиною, не надає допомоги на утримання дитини, а тому, враховуючи факт спільного проживання та придбання квартири, просила задовольнити заявлені позовні вимоги.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2011року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири від 07.11.2002 року, зареєстрований приватним нотаріусом ОСОБА_6 за №6660 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за позивачкою ОСОБА_7; встановлено факт проживання сторін по справі ОСОБА_7 і неповнолітньої дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім”єю з ОСОБА_3 в період з 28.02.2002 року по червень місяць 2009 року. Поновлено процесуальний строк позовної давності за вказаною позовною заявою. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і провадження у справі закрити. Вказує, що суд ухвалив рішення на припущеннях, не дав належної оцінки показанням свідків, безпідставно взяв до уваги, як доказ, розписки про позику грошей у матері позивачки. Суд також залишив поза увагою ту обставину, що він оглядав квартиру з своїм батьком і сестрою, а не з позивачкою, згоди на прописку у придбаній квартирі не давав, а дозволив вселитися в квартиру на певний час – до закінчення дочкою школи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони після розірвання шлюбу з 28.02.2002 року і до червня 2009 року проживали однією сім»єю та на підставі ст.ст. 70,74 СК України встановив факт проживання сторін однією сім»єю за вказаний період і визнав право власності на 1/2 частину спірної квартири за позивачкою, вважаючи її спільною сумісною власністю.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ч.1 п).4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального
або процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1 шлюб між сторонами розірвано 28 лютого 2002 року /а.с.4/. У сторін від шлюбу є неповнолітня дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.5/.
Згідно договору купівлі-продажу приватизованої квартири від 7 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6, продавці ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8. продали, а покупець ОСОБА_3 купив належну продавцям на праві приватної власності приватизовану квартиру АДРЕСА_1 /а.с.92/. Спірна квартира на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_3 у Коростенському МБТІ, що підтверджується довідкою МБТІ від 10.08.2009року №1628/а.с.12/.
Статтею 74 СК України визначено право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Згідно цієї статті, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не
перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі,
майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на
праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено
письмовим договором між ними.
Вказана норма закону набрала чинності з 1 січня 2004 року у зв»язку із введенням в дію Сімейного Кодексу України.
Згідно п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, суд в окремому провадженні розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Якщо вбачається спір про право справа розглядається в позовному провадженні/ч.4 ст.256 ЦПК/.
У даному випадку, оскільки існує спір про право, справу розглянуто в позовному провадженні.
Із матеріалів справи видно, що спір виник щодо квартири, придбаної у листопаді 2002 року.
Сторони на час придбання спірної квартири не перебували у шлюбі.
Правовідносини виникли під час дії Кодексу про шлюб та сім»ю УРСР, який не регулював відносин між чоловіком та жінкою, що знаходились у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.
А тому у суду першої інстанції не було підстав встановлювати факт проживання сторін однією сім”єю і вважати, що квартира була їх спільною сумісною власністю, визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 частину квартири на підставі ст.70 СК України.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки сторони не перебували у шлюбі і правовідносини виникли під час дії КпШС УРСР суд, вирішуючи спір, повинен виходити із доведеності кожної сторони в придбанні спірної квартири, однак такі позовні вимоги не заявлялись.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивачка не позбавлена права звернутись до суду з інших підстав за захистом своїх прав.
Керуючись ст.ст. 209,218,303,304,307,309,313,314,316,317,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса ОСОБА_6, третя особа орган опіки і піклування Коростенської міської ради про встановлення факту проживання однією сім”єю, визнання квартири об”єктом спільної сумісної власності, поновлення процесуального строку, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на 2/3 частини квартири відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді