УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22ц-161/11
Категорія
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Миніч Т.І., Забродського М.І.
при секретарі Захарчук О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Альфа-банк” /нині - Публічне акціонерне товариство „Альфа-банк”/ про визнання кредитного договору удаваним правочином та про визнання кредитного договору таким, що укладений в національній валюті
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 8 листопада 2010 року,-
в с т а н о в и л а:
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом. В обґрунтування вимог зазначав, що 17.05.2008 року між ним та ТОВ „Паритет-Моторс” було укладено договір купівлі-продажу автомобіля KIA MAGENTІS на суму 119500грн.
На виконання умов договору 22.05.2008 року він вніс плату в розмірі 17925грн., а для сплати решти вартості автомобіля, яка становила 101575грн. звернувся до ЗАТ „Альфа-банк” /надалі Банк/ з метою отримання даних коштів в кредит. 09.06.2008року між ним та Банком було укладено кредитний договір про надання цільового кредиту, а саме для купівлі автомобіля, в сумі 21611,70дол.США, що в гривневому еквіваленті склало 104838,36грн. При цьому Банк усвідомлював, що розрахунки за договором купівлі-продажу будуть проводитись в українській гривні. Позивач зазначив, що Банк не мав індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій. Оскільки кредитний договір є удаваним правочином, так як його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме було здійснено надання кредиту в національній валюті України - гривні, позивач просив визнати кредитний договір № 490076051 від 09.06.2008 року, укладений між ним та Банком удаваним правочином, застосувати наслідки удаваного правочину та вважати надання кредиту в сумі 101575грн. на умовах визначених в договорі. Зобов”язати Банк здійснити новий графік платежів складений із розрахунку того, що кредит був наданий в українській гривні на суму 101575грн. на умовах, визначених кредитним договором, застосувати наслідки удаваного правочину та затвердити в якості додатку №1 до кредитного договору № 490076051 від 09.06.2008 року, укладений між ним та банком – новий графік платежів, складений із розрахунку того, що кредит був наданий в українській гривні на суму 101575грн. на умовах, визначених кредитним договором.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 8 листопада 2010 року позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство „Альфа-Банк” просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Банк, зокрема, вказує про відсутність нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Єдиною правовою підставою для здійснення такого кредитування згідно з вимогами ст.5 Декрету „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Зазначає, що постановою НБУ від 10.05.2007 року №168 „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зареєстрованої в Мінюсті 25.05.2007 року за № 541/13808 передбачено обов”язок банку попередити споживача про те, що при наданні кредиту в іноземній валюті валютні ризики під час виконання зобов”язань за кредитним договором несе споживач. Окрім того Банк вказує, що удаваність правочину не доводиться матеріалами справи, оскільки сторони уклали кредитний договір, взяли на себе кредитні зобов”язання і саме на підставі цих зобов”язань між ними виникли кредитні, а не інші правовідносини.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Банк не мав права, за законом, надавати позивачеві кредит в іноземній валюті для використання між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ. Суд прийшов також до висновку про удаваність укладеного договору, оскільки між сторонами фактично було укладено договір про надання кредиту в національній валюті України, а тому відносини між ними мають бути врегульовані саме таким договором. Окрім того суд зазначив, що через коливання курсу долара до національної валюти позивач вимушений сплачувати значно більшу суму капіталу кредиту в гривнях, ніж фактично отримав від Банку.
Проте погодитись з такими висновками суду не можна , виходячи з наступного.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Банк не мав права надавати позивачеві кредит в іноземній валюті для використання між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Визнаючи обов”язковою наявність індивідуальної ліцензії, суд першої інстанції також залишив поза увагою лист Національного Банку України від 07.12.2009р. №13-210/7871-22612 „Щодо вимог підпункту в ч. 4 ст.5 Декрету”, відповідно до якого Національний Банк повідомив, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання /одержання / кредитів в іноземній валюті, а тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідач - Публічне акціонерне товариство „Альфа-банк” має банківську ліцензію №61 та дозвіл на право здійснення банківських операцій, в тому числі і в іноземній валюті, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” /а.с.149-152/.
Суд також дійшов помилкового висновку про удаваність вчиненого правочину, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Для визнання правочину удаваним має бути встановлено та доведено, що волевиявлення сторін у цьому правочині були спрямовані на встановлення інших цивільно - правових відносин, ніж тих, які передбачені правочином.
Для визнання правочину удаваним слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Вирішуючи спір та визнаючи договір удаваним правочином, суд першої інстанції керувався лише поясненнями позивача стосовно того, що він, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті фактично уклав кредитний договір в національній валюті.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач був обізнаний з умовами кредитного договору та підписав його на цих умовах.
Із матеріалів справи видно, що 09.06.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ „Альфа – банк” / нині Публічне акціонерне товариство „Альфа-банк”/ укладено кредитний договір № 490076051 , за яким Банк надав ОСОБА_1 21611,70 дол. США для цільового використання - на придбання автомобіля KIA MAGENTІS строком до 09.06.2015 року зі сплатою 13,99 процентів річних (а.с. 10).
Відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору /п.2.4/ кредит у розмірі 21611,70 доларів США надавався ОСОБА_1 на придбання автомобіля KIA MAGENTІS ,2008 року випуску, колір –коричневий д.н. НОМЕР_1 та здійснювався шляхом перерахування коштів у національній валюті на поточний рахунок продавця автомобіля – ТОВ „Паритет -Моторс” згідно з договором купівлі-продажу № 17/5/2008-04к від 17.05.2008. Ціна автомобіля KIA MAGENTІS складає 119500грн./а.с.16-18/.
Згідно п.5.2. Договору купівлі-продажу попередня часткова оплата ціни автомобіля в розмірі 15%, що дорівнює 17925грн. сплачується покупцем упродовж двох робочих днів з моменту підписання договору купівлі-продажу, а остаточна оплата ціни автомобіля в розмірі 85% від ціни автомобіля, що дорівнює 101575 грн. здійснюється 09.06.08 включно на умовах банківського кредиту /п.5.3/.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору Банк згідно меморіального ордеру № 40885 від 10 червня 2008 року перерахував на рахунок ТОВ „Паритет -Моторс” за автомобіль марки KIA MAGENTІS , 2008 року випуску за зобов’язанням ОСОБА_1 101575грн. з його кредитного рахунку, на який Банком 09.06.2008 року було зараховано 21611,70дол. США /а.с.8,10-11/. Наведене підтверджує, що Банк виконав умови договору щодо видачі позивачу кредиту в доларах США, конвертував суму кредиту в національну валюту і перерахував кошти ТОВ „Паритет -Моторс” в оплату вартості придбаного позивачем автомобіля.
Обставини справи свідчать про те, що позивач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував би те, що сторони договору, укладаючи його в іноземній валюті, діяли свідомо з метою приховати інший правочин (укладення договору в національній валюті), а тому суд першої інстанції не мав підстав для визнання кредитного договору удаваним правочином.
На обґрунтування свого висновку про задоволення позову суд також зазначив, що через коливання курсу долара до національної валюти позивач вимушений сплачувати значно більшу суму капіталу кредиту в гривнях, ніж фактично отримав від Банку.
Відповідно до ст. 36 Закону „Про Національний банк України” офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.
Валютні курси, як зазначено в ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, встановлюються Національним банком за погодженням з Кабінетом Міністрів.
Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів , затвердженого постановою правління НБУ від 12.11.2003року №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином , укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті , сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Виходячи зі змісту ст.ст. 1046,1054 ЦК, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Статтею 629 ЦК передбачено, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов”язання (ст.625 ЦК).
Отже, судом ухвалено рішення про визнання кредитного договору удаваним правочином та про визнання кредитного договору таким, що укладений в національній валюті через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ч.1 п.4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення й ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 209,218,303,307,309,313,314,316,317,319,324,325 ЦПК України , колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” задовольнити.
Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 8 листопада 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Альфа-банк” /нині - Публічне акціонерне товариство „Альфа-банк”/ про визнання кредитного договору удаваним правочином та про визнання кредитного договору таким, що укладений в національній валюті відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді