УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22-ц/0690/708/11
Категорія 50
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Миніч Т.І., Забродського М.І.
при секретарі Григорович А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Житомирський завод металевих конструкцій” про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду Житомирської області від 12 січня 2011 року,-
в с т а н о в и л а:
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з названим позовом. В обґрунтування вимог зазначала, що вона неодноразово за рішенням суду поновлювалась на роботі, а у теперішній час звільнена з роботи за власним бажанням. Оскільки відповідач відмовляється виплатити їй кошти за період відпустки з 25.02.2008року по 17.11.2008року /період вимушеного прогулу/, просила стягнути з нього на її користь компенсацію за відпустку в сумі 1367,80грн. та 2000грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Вказує, що суд, відмовляючи в позові, послався на те, що на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, не врахувавши, що в середній заробіток не входить компенсація за невикористану відпустку.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачці за рішенням апеляційного суду Житомирської області від 17 листопада 2008 року всі належні до виплати суми стягнуто судом.
Проте погодитись з таким висновком суду не можна.
Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 листопада 2008 року та наказу №1059-к від 17.11.2008р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі в ТОВ «Житомирський завод металевих конструкцій» на посаді інженера з охорони праці з 26 лютого 2008 року /а.с.7,26/. Стягнуто на користь позивачки за період з 26.02.2008 року по 17.11.2008 року середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 31630грн.70коп./а.с.26,34/.
Частиною 1 ст.83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ч.1 п.2)ст.9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
В суді апеляційної інстанції відповідачем визнано, що за період з 26.02.2008 року по 17.11.2008 року ОСОБА_1 має право на виплату компенсації за невикористану відпустку і надано відповідні розрахунки, з якими погодилась позивачка /а.с.57/.
Однак, заперечуючи проти задоволення позову, представник ТОВ «Житомирський завод металевих конструкцій» пояснила, що при розрахунку з ОСОБА_1 за рішенням суду відповідачем було зайво сплачено суму, допущену до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 1807грн.47коп., а тому товариство не має заборгованості перед позивачкою.
З такими твердженнями відповідача погодитись не можна.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть учать у справі. А тому суд, керуючись принципом диспозитивності, позбавлений права вийти за межі позовних вимог і стягнути в рахунок суми компенсації за невикористану відпустку зайво сплачені позивачці кошти підприємством.
Як зазначено вище, позивачка має право на компенсацію за невикористану відпустку за час оплаченого вимушеного прогулу. За розрахунками відповідача сума компенсації складає 1596грн. /а.с.57/.
Відповідно до роз”яснень, які містяться в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99р. „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов”язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов”язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
А тому сума компенсації за невикористану відпустку /1596грн./ визначається судом без утримання відповідних податків і зборів.
З огляду на наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів вважає, що стягнення зазначених коштів є достатньою сатисфакцією відшкодування моральної шкоди, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди залишає без змін.
Керуючись ст.209,218,303,307,309,313,314,316,317,319,324,325ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку скасувати, ухваливши нове.
Стягнути з ТОВ „Житомирський завод металевих конструкцій” на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1596 грн. /без утримання відповідних податків і зборів/.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді