ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/18395/24                                                Головуючий суддя І інстанції Семіряд І. В.

Провадження № 33/818/244/25                                        Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року                                                        м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника – Острася В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605 ( шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 18.09.2024 о 18-44 год. у м. Ізюм по пр. Незалежності, 48 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом АЗОк «Москвич», н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме характерний запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, хитка хода. Від проходження огляду на визначення стану сп`яніння за допомогою алкотестеру Драгер на місці зупинки відмовився, що зафіксовано на бодікамеру. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я, а саме Ізюмська ЦМЛ «Піщанської Богоматері» відмовився, що зафіксовано на бодікамеру.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу.

Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не з`ясовані усіх обставин, які підлягають з`ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, судом першої інстанції було здійснено судовий розгляд за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що позбавило ОСОБА_1 можливості надати суду пояснення щодо наявності у нього стану крайньої необхідності на час вчинення ним правопорушення, яке ставиться йому у провину.

У зв`язку з чим, просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити адміністративне провадження про притягнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності.

В судовому засіданні приймав участь захисник Острась В.Ю. який зазначив, що особі, яка притягається до адміністративної відповідальності відомо про місце, день та час розгляду її апеляційної скарги, а також те, що позиція захисту ОСОБА_1 є узгодженою та вважав за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності належно повідомленого учасника справи, який подав апеляційну скаргу.

Під час апеляційного розгляду захисник підтримав подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на наявність у водія на час вчинення правопорушення стану крайньої необхідності.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності передбаченої ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями.

Відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №132038 від 18.09.2024 року, встановлено, що 18.09.2024 о 18-44 год. у м. Ізюм по пр. Незалежності, 48 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом АЗОк «Москвич», н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме характерний запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, хитка хода. Від проходження огляду на визначення стану сп`яніння за допомогою алкотестеру Драгер на місці зупинки відмовився, що зафіксовано на бодікамеру. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я, а саме Ізюмська ЦМЛ «Піщанської Богоматері» відмовився, що зафіксовано на бодікамеру.

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР №132038 від 18.09.2024 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «від надання пояснень відмовився» (а.с.1). Це свідчить про те, що водій скористався ст. 63 Конституції України. Будь-яких відомостей, щодо існування у нього на той час стану крайньої необхідності протокол про адміністративне правопорушення не містить.

З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції вбачається, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із відмовою водія (а.с.3).

Згідно відомостями акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а саме: за позначеннями в графі «результати огляду на стан сп`яніння» встановлено, що від проведення огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 відмовився (а.с.2).

Відповідно до відомостей довідки начальника САП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області Р. Спорник ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 від 02.07.1996 (а.с.9), а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов`язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .

Відповідно до відомостей рапорту працівника поліції ОСОБА_3 18.09.2024 року о 18 год 44 хв було зупинено транспортний засіб «Москвич» н.з. НОМЕР_1 , у якому не працював задній правий ліхтар стоп-сигналу. Під час здійснення процесуальних дій із забезпечення безпеки дорожнього руху у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. На законну вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився. Водій від підпису у протоколі відмовився.

Згідно відомостей відеозапису вбачається, що автомобіль москвич д.н.з НОМЕР_1 було зупинено працівниками поліції за непрацюючий ліхтар заднього правого стоп-сигналу під час руху його автомобіля. Про причину зупинки поліцейським було повідомлено водія. Під час проведення процесуальних дій із забезпечення безпеки дорожнього руху при спілкуванні з водієм у працівника поліції виникли підозри щодо вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв. Щодо керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння водій не заперечував, про наявність крайньої необхідності, пов`язаної із врятуванням життя під час події правопорушення у будь-який спосіб працівникам поліції не повідомляв. На вимогу пройти медичний огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте, ОСОБА_1 та його захисник не скористались процесуальною можливістю та не звертались із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про, що останні зверталися до суду в порядку ст. ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб.

Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, належить врахувати, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою. Разом з тим матеріали справи не містять відповідних відомостей. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів апелянта в цій частині.

Таким чином, саме відмова від проходження огляду водія на стан алкогольного сп`яніння є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП настає в цьому випадку, саме за відмову водія від проходженні огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місті зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, що знайшло своє законне підтвердження у відомостях, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, а також у відеозаписі, доданому до протоколу про адміністративне правопорушення.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння матеріали справи не містять. Не надані таких відомостей і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин надання водієм такої відмови.

За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок – уникати юридичної відповідальності.

З відомостей, наявних в матеріалах справи, зокрема відеозапису вбачається, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції згідно ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». На законну вимогу поліцейського відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я. Про наявність на час події стану крайньої необхідності, пов`язаної із врятуванням життя водій працівників поліції не повідомив.

Ці обставини, зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення та у долучених до нього доказах та надають підстав сторонньому спостерігачу вважати, що ОСОБА_1 поза розумним сумнівом порушив вимоги п.2.5 ПДР, відмовившись виконати законну вимогу працівника поліції.

Щодо доводів сторони захисту про наявність у ОСОБА_1 на час вчинення правопорушення стану крайньої необхідності належить зазначити наступне.

Відповідно до приписів ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Приписами цієї статті законодавець визначає, що за обставин крайньої необхідності небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересів.

Відповідно до постулатів, передбачених ч. 3 ст. 49 Конституції України держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

На підставі цих положень Конституції України та Закону України «Про екстрену медичну допомогу» в Україні реалізовано інститут швидкої (екстреної) допомоги до якого у будь-який момент безкоштовно може звернутись громадяни України та будь-які особи за наданням відповідної екстреної допомоги.

Таким чином, обставини крайньої необхідності виникають лише у разі об`єктивної неможливості скористатись будь-яким із встановлених законом способів для відвернення небезпеки, що загрожує.

Матеріали справи, не містять відомостей про відмову служби охорони здоров`я у наданні екстреної (швидкої) допомоги матері особи, що притягається до адміністративної відповідальності яка її в той час потребувала, а також позитивних результатів оскарження до керівних органів державних чи комунальних закладів охорони здоров`я за наслідками розгляду відповідних скарг.

Поряд з тим, відеозапис не містить відомостей, щодо надання ОСОБА_1 будь-яких заяв чи клопотань працівникам поліції про наявність стану крайньої необхідності, пов`язаної із безпосереднім врятуванням життя матері водія. Висновок №105/789 від 05.11.2024 року містить відомості щодо діагнозу пов`язаного з отриманням травм ОСОБА_4 , 1945 р.н., за березень 2023 року та не містить будь-яких відомостей щодо наявності невідкладної допомоги саме 18.09.2024 року.

За таких обставин, враховуючи наведене, суд не може вважати дії ОСОБА_1 такими, що були вчинені в стані крайньої необхідності, а тому розцінює їх як обраний спосіб захисту особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Оцінюючи відомості доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі захисника не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя                                                         С.К. Шабельніков