ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"19" червня 2006 р. | Справа № 30/475-05-11719 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гладишевої Т. Я..
суддів: Савицького Я. Ф., Лавренюк О. Т.
при секретарі судового засідання: Іоффе С. Б.
за участю:
від прокуратури: Рожкова Ю. О.- представник прокуратури Одеської області
представників сторін:
від позивача: не з’явився
від третьої особи: не з’явився
від відповідачів: не з’явились
Позивач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та відповідачі про день, час та місце розгляду апеляційного подання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду подання не заявили.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційне подання Першого заступника прокурора Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області
від 9 березня 2006 року
у справі № 30/475-05-11719
за позовом Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України
до відповідачів: Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця";
Товариства з обмеженою відповідальністю „Кварта”
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2005 року Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України, в якому просив: визнати недійсним на підставі ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України договір купівлі-продажу № 5113174/2002-37 від 09.12.2002 р. будівель та споруд пансіонату „Мирний” загальною площею 1180,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Україна, м. Одеса, Фонтанська дорога, 71-а, укладений між відповідачами – ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” та ТОВ „Кварта”; стягнути в доход держави все одержане сторонами по вказаному господарському зобов’язанню.
Ухвалою суду від 31.01.2006 р. було залучено до участі у справі № 30/475-05-11719 в якості 3-ої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонд державного майна України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 09.03.2006 р. по справі № 30/475-05-11719 (суддя Рога Н.В.), яке оформлено відповідно до ст. 85 УПК України 24.03.2006 р., у задоволені позову відмовлено.
Судове рішення вмотивоване тим, що вимоги обґрунтовані нормами ст. 228 ЦК України та частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2004 р. і не повинні застосовуватися при вирішенні спору про визнання недійсною угоди, що укладена 09.12.2002 р. Крім того, суд вказав, що ані Першим заступником прокурора Одеської області, ані позивачем не надано доказів наявності вини сторін за оспорюваною угодою у формі умислу, а також не зазначено, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави та суспільству мета при укладенні угоди купівлі-продажу.
Не погодившись з рішенням суду від 09.03.2006 р., Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до апеляційного суду з апеляційним поданням (в порядку представництва інтересів держави), в якому вказує, що судом першої інстанції постановлено судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. Спірна угода укладена сторонами з порушенням вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, отже її наслідком є незаконне вилучення з державної власності майна, на що не звернув уваги місцевий господарський суд. З викладених підстав, Перший заступник прокурора Одеської області просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
У поясненні на апеляційне подання Фонд державного майна України зазначає, що спірний об’єкт –пансіонат „Мирний” не підлягав внесенню Радою Федерації профспілок України до статутного фонду ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, оскільки це є відчуженням державного майна. Вважає, що апеляційне подання Першого заступника прокурора Одеської області підлягає задоволенню.
Розглянувши апеляційне подання Першого заступника прокурора Одеської області, судова колегія дійшла висновку, що апеляційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 09.12.2002 р. між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” (Продавець) та ТОВ „Кварта” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5113174/2002-37, згідно п. 1-1 якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупцю будівлі та споруди пансіонату „Мирний” літери „Е”, „С”, „Р”, „О”, „Т”, „У” загальною площею 1180,3 кв. м., що складає 96/1000-х та знаходиться за адресою: Україна, м. Одеса, Фонтанська дорога, 71-а (в подальшому –Об’єкт), а Покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
Ціна об’єкту продажу складає 730000 грн., в т. ч. ПДВ –121666, 66 грн., яку покупець зобов'язується сплатити на протязі п’яти робочих днів з моменту підписання даного договору (пункти 2.2, 2.4 договору). Згідно п. 3.1 договору Продавець передає Об’єкт покупцю не пізніше 15-ти календарних днів з моменту повної сплати ціни продажу Об’єкту, вказаної в п. 2.2 цього договору. Передача об’єкту оформлюється актом прийому-передачі, який підписується повноважними представниками обох сторін. Відповідно до умов договору Продавець вважається таким, що виконав свої обов’язки, коли Об’єкт фактично передано Покупцю; Покупець вважається таким, що виконав свої обов’язки, коли ціна вказаного Об’єкту ним сплачена в повному обсязі, і Об’єкт прийнятий Покупцем на баланс (пункти 3.2, 3.4 договору).
Відповідно до п. 4.1 вищевказаного договору право власності на Об’єкт, що відчужується, переходить від Продавця до Покупця з моменту повного перерахування грошей на розрахунковий рахунок Продавця .
Додатком до договору купівлі-продажу від 09.12.2002 р. № 5113174/2002-37 є рішення Ради ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” від 31.10.2002 р. № Р 2-11.2.5 „Про відчуження майна ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, пунктом 1 якого вирішено дозволити продаж основних фондів ЗАТ, що перебувають на балансі філії Одеського дочірнього підприємства ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, - пансіонату відпочинку „Мирний” за конкурсом на підставі експертної оцінки вартості майна: будівлі складського –жилого приміщення (літ. „Е”), будівлі сараю (літ. „С”), будівлі підсобного приміщення (літ. „Р”), будівлі сторожки (літ. „У”), будівлі магазину (літ. „Т”), будівлі підсобного приміщення (літ. „О”) та доручено правлінню ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” укласти відповідний договір купівлі-продажу майна, зазначеного в пункті 1 цього рішення.
Наявні в матеріалах справи відзиви ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” та ТОВ „Кварта” свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу від 09.12.2002 р. № 5113174/2002-37.
Як вже зазначалось раніше, предметом спору, що розглянутий місцевим господарським судом, є визнання недійсною угоди купівлі-продажу, укладеної 09.12.2002 р. між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” та ТОВ „Кварта” на підставі ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.
Відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язаннями, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до вимог пункту 1 розділу „Прикінцеві положення” Господарського кодексу України він набирає чинності з 01.01.2004 р., згідно з пунктом 4 цього розділу Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями.
Враховуючи викладені вимоги чинного законодавства та виконання сторонами за договором купівлі-продажу від 09.12.2002 р. № 5113174/2002-37 своїх зобов’язань, останні не можуть бути предметом регулювання статтею 207 Господарського кодексу України та не можуть бути на підставі цієї статті визнані недійсними, оскільки припинені шляхом виконання до набрання чинності Господарським кодексом України.
Наразі будь-яке обгрунтування Першим заступником прокурора Одеської області застостосування Господарського кодексу України, котрий набрав чинності з 01.01.2004 р., до господарських відносин, що виникли і виконані суб’єктами господарювання до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу, в матеріалах справи відсутнє.
Одночасно апеляційна інстанція зазначає, що до спірних правовідносин слід застосувати належну правову норму – ст. 49 ЦК УРСР, який був чинний на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 49 ЦК УРСР угода, укладена з метою завідомо суперечного інтересам держави і суспільства, є недійсною. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з’ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Перший заступник прокурора Одеської області посилається як на підставу недійсності договору купівлі-продажу від 09.12.2002 р. № 5113174/2002-37 укладення цього договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зазначаючи, що ця мета полягає в присвоєнні Радою Федерації профспілок України, яка є правонаступником Ради Федерації незалежних профспілок України, державних об’єктів санаторно-курортного призначення, які в подальшому неправомірно були передані Радою Федерації профспілок України у власність ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” шляхом внесення у статутний фонд цього товариства.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Всупереч вимогам вказаної статті, прокурор та позивач не надали доказів на підтвердження обгрунтування своїх позовних вимог, оскільки наявні в матеріалах справи постанова Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. „Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” з переліком об’єктів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров’я УРСР, не свідчать про передачу профспілкам саме спірного об’єкту –пансіонату „Мирний” та не є доказами „присвоєння та неправомірної передачі у власність ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” вказаного об’єкту.
Крім того, зазначаючи про порушення за фактом незаконного відчуження державного майна, яке перебувало у віданні федерації профспілок України, та спричинення державі майнової шкоди кримінальної справи за ознаками ч. 5 ст. 191 КК України, прокурор не надав суду вироку суду з кримінальної справи, тоді як відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України тільки вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце дії та ким вони вчинені.
З вищевикладених підстав, колегія суддів вважає позовні вимоги Першого заступника прокурора Одеської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 5113174/2002-37 від 09.12.2002 р.; стягнення в доход держави всього одержаного сторонами по вказаному господарському зобов’язанню – недоведеними, тому місцевий господарський суд обгрунтовано відмовив у задоволені позову.
За таких обставин, апеляційне подання не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2006 р. слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 101–103,105 ГПК України, колегія суддів, –
П О С Т А Н О В И Л А:
Рішення господарського суду Одеської області від 9 березня 2006 року у справі № 30/475-05-11719 – залишити без змін, а апеляційне подання Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Т. Я. Гладишева
Судді Я. Ф.Савицький
О. Т. Лавренюк