Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-10845/11 Головуючий у 1 й інстанції - Брага А.В.
Категорія 18 Доповідач - Городнича В.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді: Городничої В.С.,
суддів: Глущенко Н.Г., Баранніка О.П.
при секретарі: Лещинській О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”) про визнання кредитного договору недійсним, –
В С Т А Н О В И Л А:
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2011 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ “ПриватБанк”, ТОВ “СК “Кредо” про визнання кредитного договору недійсним –відмовлено.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03 вересня 2007 року між відповідачем та позивачем був укладений кредитний договір № DNU0AK11297381, за яким останній отримав споживчий кредит у вигляді не відновлювальної лінії в розмірі 18463,86 доларів США на відповідні цілі зі сплатою за користування ним 0,84% щомісяця на суму залишку заборгованості та поверненням щомісячними платежами у строк до 02 вересня 2012 року (а.с.8-9).
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволені позову, суд правильно виходив з того, що банк мав генеральну ліцензію, на підставі якої мав право надавати позивачеві кредит в іноземній валюті та приймати кошти в його погашення в іноземній валюті.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а тому відповідно до ст.ст. 192,524 ЦК України, грошове зобов’язання повинно бути виражено у грошовій одиниці України – гривні, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі –Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту “в” п.4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягали застосуванню, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 303,307,308,314 ЦПК України, колегiя суддiв, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –відхилити.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2011 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: