Справа № 22-ц-2555- 2007 p.                                                           Головуючий 1 інстанції -

Категорія - скасування розпорядження                                                            Оксененко В.А.

про приватизацію                                                                              Доповідач - Кірсанова Л.І.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 04 липня 2007 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого -   Карімової Л.В.

Суддів -        Кірсанової Л.І.

Зазулинської Т.П.

при секретарі                                                      Коваленко Д.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.  Харкова від 28 лютого 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  треті особи - Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради,  Харківське міське БТІ,  приватні нотаріуси ОСОБА_5,  ОСОБА_6. про скасування розпорядження про приватизацію,  визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло,  визнання договорів купівлі - продажу недійсними,  визнання права користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1,  третя особа ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС в Харківській області про усунення перешкод у користуванні власністю,  зняття з реєстрації.

 

ВСТАНОВИЛА:

 

В липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.  В обгрунтування позовних вимог зазначила,  що з 1970 року вона проживала разом з ОСОБА_2 в АДРЕСА_1. Вела з ним спільне,  сумісне господарство,  мали спільний бюджет,  перебували у фактичних шлюбних відносинах. 13.11.01р. ОСОБА_2 помер і вона залишилася проживати в квартирі одна. Після його смерті їй стало відомо,  що 27.05.97р. він приватизував вказану квартиру разом з сином ОСОБА_7,  який теж помер ще раніше ІНФОРМАЦІЯ_1. і отримав на квартиру свідоцтво про право власності. На цей час квартиру продано. ОСОБА_1 вважає,  що приватизацією та продажем квартири порушені її житлові права,  так як вона тривалий час проживає в квартирі за згодою померлого ОСОБА_2,  оплачувала,  піклувалася про це житло. Ця квартира є її єдиним місцем мешкання і вона нарівні з померлим ОСОБА_2 та його сином ОСОБА_7. мала право на приватизацію частини квартири.

Після смерті чоловіка вона зверталася до Московського районного суду м.  Харкова з позовом про встановлення факту знаходження її на утриманні у ОСОБА_2,  визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування. Але рішенням Московського райсуду м.  Харкова від 15.05.03р. в задоволенні її позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області вказане рішення районного суду скасовано,  постановлено нове рішення та за нею визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири в порядку спадкування. За даним рішенням суду вона зареєструвала власність за собою в БТІ і з 08.12.04р. прописалась в спірній квартирі.

Однак,  ухвалою Верховного Суду України від 16.03.06 р. рішення апеляційного суду Харківської області було скасовано,  а рішення суду першої інстанції від 15.05.03р. залишено без змін.

 

Після цього відповідач зареєстрував спірну квартиру загалом за собою і продав її в червні 2006 року ОСОБА_4 Остання через нетривалий час продала квартиру ОСОБА_3. У зв'язку з цим ОСОБА_1 просила анулювати розпорядження про приватизацію квартири,  видане в 1997 році,  визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 27.05.97р.,  визнати за нею право користування житловим приміщенням.  Оскільки ОСОБА_2 квартиру продав без її згоди,  просить визнати договори купівлі-продажу недійсними.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 позов не визнала. Зазначала,  що відповідач син померлого ОСОБА_2 Після смерті батька в 2001 році він звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Приватизацію вважає законною. ОСОБА_1 фактично мала два місця проживання. Протягом всього часу мешкання з померлим,  була прописана в трикімнатній АДРЕСА_2. У 1999 році вона з дочкою і онукою приватизували цю квартиру,  зареєстрували її за собою в БТІ. Вважає,  що позивачка не надала доказів того,  що станом на 1997 рік вона постійно проживала в спірній квартирі. Крім того,  вважала,  щоОСОБА_1 пропущено строк позовної давності для звернення з вказаним позовом,  так як приватизація мала місце в 1997 році,  взнала позивачка про приватизацію в 2001 році,  а з вказаним позовом звернулася до суду в липні 2006 року. Наголошує,  що громадянин України бере участь в приватизації житлового фонду один раз. Тому позивач не має права повторно приватизувати державне житло.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала,  заявила зустрічний позов про усунення перешкод в користуванні власністю,  виселення ОСОБА_1. з квартири. Зазначила,  що 16.06.06р. вона купила вищезазначену квартиру у ОСОБА_4 за 133825 грн.,  посвідчивши договір у приватного нотаріуса ОСОБА_6. При купівлі квартири їй було відомо,  що там проживає ОСОБА_1,  про що була зроблена відмітка в договорі. Продавець взяла на себе зобов'язання про зняття її з реєстрації і виселення. Однак,  у встановлений термін своє зобов'язання ОСОБА_4 не виконала.

Для купівлі квартири вона продала своє житло,  виписалася. У цей час вона ніде не зареєстрована,  знімає квартиру. Вона є добросовісним покупцем ,  мешкання в спірній квартирі ОСОБА_1.,  порушує її права. В зв"язку з цим просила суд виселити ОСОБА_1та зняти її з реєстрації.

Представник відповідачкиОСОБА_4 - ОСОБА_9.  позов ОСОБА_1. не визнала. Зустрічний позов ОСОБА_3. підтримала. Зазначила,  що на момент продажу спірної квартири ОСОБА_2 був її законним власником на підставі ухвали Верховного Суду України від 16 березня 2006 року. Нотаріус перевіряла законність і правильність правовстановлюючих документів при засвідченні угоди. Вважає,  що позивачка не була стороною по договору купівлі-продажу і тому не має права оспорювати вказаний договір.

ОСОБА_1 зустрічний позов ОСОБА_3. не визнала.

Приватні нотаріуси ОСОБА_5,  ОСОБА_6  надали суду письмові пояснення,  просили справу слухати за їх відсутності. Зазначили,  що порушень чинного законодавства при посвідченні договорів купівлі-продажу квартири 16 червня та 20 червня 2006 року не було.

БТІ м.  Харкова просило розглянути справу за їх відсутності. Зазначило,  що є обліковою організацією. Реєстрацію квартири здійснено відповідно договору.

ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області просив справу розглядати за їх відсутності.

Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради,  будучи належним чином сповіщеним про розгляд справи,  у судове засідання не з'явилось.

Рішенням Московського районного суду м.  Харкова від 28 лютого 2007 року ОСОБА_1 в позові про скасування розпорядження про приватизацію квартири,  визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло,  визнання недійсними договорів купівлі-продажу,  визнання права користування житлом відмовлено. 

 

Позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуті перешкоди в користуванні власністю та виселено ОСОБА_1з АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Зобов'язано ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області зняти ОСОБА_1з реєстраційного обліку у вказаній квартирі.

ОСОБА_1 не погодилася з цим рішенням та звернулась з апеляційною скаргою. Посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права,  просить рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому його складі.

Зазначає,  що суд односторонньо оцінив та дослідив докази по справі,  не викликав і не допитав у судовому засіданні третіх осіб,  відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Вважає,  що їх участь у справі є обов'язковою так як їх пояснення мають суттєве значення для з'ясування обставин справи.

Вислухавши учасників процесу,  дослідивши матеріали справи,  перевіривши доводи апеляційної скарги,  судова колегія вважає,  що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до  ст.  303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,  спірною є АДРЕСА_1,  яка була приватизована і на праві власності належала ОСОБА_2 та ОСОБА_7. по Vi частині кожному відповідно до розпорядження Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду №5-97-1000008 від 27 травня 1997 р. ОСОБА_7. помер ІНФОРМАЦІЯ_1.,  ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішенням Московського районного суду м.  Харкова від 16 травня 2003 року за ОСОБА_2 визнано право власності на вказану квартиру в цілому в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_10 Ухвалою Верховного Суду України від 16 березня 2006 року вказане рішення залишено без змін.

13.06.2006 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірну квартиру за собою в міському БТІ.

16.06.2006 року ОСОБА_2 продав спірну квартиру ОСОБА_4 за 125000 грн.,  яка зареєструвала право власності в міському БТІ за собою.

На підставі договорів купівлі - продажу від 30.06.2006 р. між ОСОБА_4. та ОСОБА_3 остання набула права власності на спірну квартиру з відповідною державною реєстрацією в БТІ.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про визнання недійсними договорів купівлі -продажу,  скасування розпорядження про приватизацію спірної квартири та визнання за нею права користування цією квартирою,  суд першої інстанції виходив з того,  що відсутні правові підстави для задоволення вказаного позову. Крім того,  суду не приведено підстав незаконності угоди купівлі - продажу спірної квартири та позивачкою не вказано яку норму діючого цивільного закону України порушено.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду,  так як він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до  ст.  319 ЦК України власник володіє,  користується,  розпоряджується своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь- які дії,  які не суперечать закону.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено,  що на момент укладення договорів купівлі - продажу квартири позивач ОСОБА_1 власником спірної квартири не була,  її право на вказану квартиру в законному порядку визнане не було. В зв"язку з цим відповідно до  ст.  391 ЦПК України вона не мала права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном,  яке їй не належало. Вона також  

 

не була стороною по угоді купівлі - продажу спірної квартири. Між тим,  відповідач ОСОБА_2 на момент продажу квартири був її власником та відповідно до  ст.  319 ЦК України мав право нею на свій розсуд розпоряджатися,  також і вчиняти угоди купівлі -продажу. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є добросовісними набувачами зазначеної квартири. Будь - яких інших доказів недійсності цих договорів за підставами,  передбаченими чинним ЦК України ОСОБА_1 до суду першої та апеляційної інстанції не надала.

За таких обставин,  суд 1 інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні її вимог в цій частині.

С лід зазначити,  що посилання в рішенні на  ст.  319 Закону України „Про власність" є помилковим,  так як вказана стаття передбачена ЦК України.

Крім того,  суд першої інстанції обґрунтовано не визнав недійсною приватизацію спірної квартири та відмовив в визнанні права користування за позивачкою спірною квартирою.

Як убачається з матеріалів справи спірна квартира була приватизована ОСОБА_2 та ОСОБА_7. в травні 1997 року. ОСОБА_1 не приймала участі в приватизації цієї квартири,  так як не була в ній зареєстрована. На той час вона була зареєстрована в іншій АДРЕСА_3 разом з дочкою та онукою,  яку разом з ними приватизувала в 1999 р. Зазначене свідчить про те,  що ОСОБА_1 мала намір зберігати за собою право користування вказаною,  а не спірною квартирою,  так як і вона і ОСОБА_2 приватизували те жиле приміщення,  право на яке вони зберігали.

Відповідно до  ст.  5 Закону України „Про приватизацію" державного житлового фонду № 2482 від 19.06.1992 р. з подальшими змінами і доповненнями кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно один раз.

За таких обставин судова колегія знаходить,  що ОСОБА_1 в 1999 р. використала своє право на приватизацію,  взявши участь в приватизації 3-х кімнатної ізольованої АДРЕСА_2. Брати участь в приватизації державного житлового фонду у другий раз вона не має права.

Посилання ОСОБА_1. в апеляційній скарзі,  що квартира,  яку вона приватизувала не відповідає нормам граничної вартості житлового чеку,  передбаченого  ст.  З Закону України „ Про приватизацію державного житлового фонду" є помилковим та безпідставним.

У зв"язку з наведеним судова колегія знаходить,  що рішення про відмову вище зазначених позовних вимог ОСОБА_1. є законним,  та обґрунтованим,  відповідаючим нормам права.

Зазначення апелянта,  що суд в мотивувальній частині рішення не правильно послався на пропуск строку позовної давності відповідно до  ст.  257 ЦК України не є підставою для скасування рішення,  так як в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено тільки за безпідставністю вимог.

Крім того,  судом першої інстанції щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1. правильно встановлено,  що ОСОБА_3 не може зареєструватися та користуватися своїм майном - спірною квартирою,  так як ОСОБА_1 перешкоджає їй,  займаючи квартиру. Остання не є членом її сім'ї,  а договір оренди спірної квартири з нею ОСОБА_3 не бажає укладати.

Такий висновок районного суду відповідає  ст.  391 ЦК України,  згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Оскільки ОСОБА_1 заселилися в спірну квартиру з порушенням встановленого  ст.  65 ЖК України порядку та не набула права користування нею,  суд першої інстанції відповідно до Закону України „Про власність" обґрунтовано виселив її з належної ОСОБА_3 спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.  

 

Посилання ОСОБА_1. в апеляційній скарзі на  ст.  405 ЦК України є безпідставним,  так як вона не була членом сім'ї власників квартири.

За вище зазначених підстав є законним та обґрунтованим рішення районного суду в частині задоволення позову ОСОБА_3. та усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення ОСОБА_1. з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення та зобов'язання ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області зняти її з реєстраційного обліку.

Посилання ОСОБА_1. в апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційного суду на порушення норм процесуального права при розгляді вказаної справи,  а саме на розгляд справи у відсутності відповідача ОСОБА_2 та третіх осіб є безпідставним.  Матеріали справи містять докази,  що вони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи.

Більш того,  ОСОБА_2 доручив представляти його інтереси адвокату ОСОБА_11,  яка приймала участь у справі. Треті особи приватні нотаріуси ОСОБА_5,  ОСОБА_6  ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області та Харківське міське БТІ звернулися до суду з заявами про розгляд справи у їх відсутність. Третя особа Управління Комунального майна та приватизації Харківської міської ради належним чином повідомлено про час та місце судового розгляду справи. За таких обставин тому судом першої інстанції порушень процесуального закону не допущено.

Судова колегія вважає,  що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Рішення суду постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права,  що відповідно до вимог  ст.  308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення районного суду без змін.

Керуючись  ст.   ст.  303,  304,  п.1 ч. 1  ст.  307,  308,  313- 315,  317,  319 ЦПК України,  судова колегія,  -

 

УХВАЛИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Московського районного суду м.  Харкова від 28 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.