Справа № 2-35/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"01" листопада 2011 р. Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

          Головуючого судді:                                                Піхур О.В.

          при секретарі:                                                          Даниленко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Київської міської ради; Ліквідаційних комісій Шевченківської районної у м. Києві ради, Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради і Київської міської державної адміністрації, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємства Шевченківської районної у м. Києві ради; Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове місто», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування пункту рішення,  визнання недійсними договорів, визнання права сумісної власності, -

в с т а н о в и в:

          В вересні 2006 року позивач перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради; Ліквідаційних комісій Шевченківської районної у м. Києві ради, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради і Київської міської державної адміністрації, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємства Шевченківської районної у м. Києві ради; Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове місто», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування пункту рішення,  визнання недійсними договорів, визнання права сумісної власності.

          Свої позовні вимоги, які було уточнено під час розгляду справи позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є власником житлової квартири і одночасно співвласником на праві спільної сумісної власності допоміжних приміщень загального користування та технічного обслуговування багатоквартирного житлового будинку, відповідно до свідоцтво про право власності на житло від 06.01.1999 року № 20441. Київська міська рада та Шевченківська районна у м. Києві рада повністю втратили право розпоряджатися допоміжними приміщеннями АДРЕСА_1 в м. Києві у зв’язку з тим, що мешканцями, на час прийняття рішення Київської міської радою, всі двадцять квартир даного будинку були приватизовані. Рішеннями Київської міської і Шевченківської районної ради, в частині передачі у власність Шевченківській територіальній громаді та послідуючої приватизації нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 в м. Києві, порушено вимоги законодавства України, що призвело до протиправного позбавлення гарантованого Конституцією та законами України права власності ОСОБА_1 та інших власників квартир будинку, а саме на володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями. Всупереч чинному законодавству ШРР 25.03.2003 року винесено рішення № 170 «Про приватизацію об’єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва». Пунктом 9 додатку № 1 «Перелік нежитлових (вбудованих) приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу»надано дозвіл на приватизацію ТОВ «Нове місто»приміщення підвалу по АДРЕСА_1 в м. Києві. На підставі цього рішення 09.04.2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР видано наказ 399-В, щодо видачі Територіальній громаді Шевченківському району м. Києва свідоцтва про право власності на нежиле приміщення підвалу будинку АДРЕСА_1 в м. Києві та свідоцтво про право власності серія САА № 102344, яке є незаконним та таким, що порушує права мешканців передбачених чинним законодавством. ТОВ «Нове місто»в особі директора ОСОБА_7 з ОСОБА_3 21.09.2004 року уклало договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 14 площею 84,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та нежилого приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_3 з ОСОБА_4 31.03.2005 року уклала договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_3 08.09.2005 року уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 14 площею 84,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 08.02.2006 року уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 15 площею 11,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Тому позивач просив суд визнати незаконними та скасувати п. 254 додатку № 11 до рішення КМР від 27.12.2001 року № 280/1642 «Про оформлення комунальної власності територіальних громад районів м. Києва»; визнати незаконними та скасувати п. 254 додатку № 1 до рішення ШРР від 18.06.2002 року № 40 «Про оформлення комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва»; визнати незаконними та скасувати п. 9 «Переліку не житлових (вбудованих) приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу»додатку № 1 до рішення ШРР «Про приватизацію об’єктів комунальної власності м. Києва»від 25.03.2003 року № 170; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління комунальної власності м. Києва від 09.04.2004 року № 399В щодо видачі Територіальній громаді Шевченківського району м. Києва свідоцтва про право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_1 в м. Києві; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_1 в м. Києві від 09.04.2004 року № САА 102344; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 14,15 загальною площею 196,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, укладений 18.06.2004 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської РР і ТОВ «Нове місто»; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 14 площею 84,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 укладений 21.09.2004 року між ТОВ «Нове місто»та ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 укладений 21.09.2004 року між ТОВ «Нове місто»та ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 укладений 31.09.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 14 площею 84,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 укладений 08.08.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5;  визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 укладений 08.02.2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6; визнати право сумісної власності на приміщення № 14 площею 84,9 кв.м. та приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

          Представники позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

          Представник відповідачів Ліквідаційних комісій Шевченківської районної у м. Києві ради, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради і Київської міської державної адміністрації, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємства Шевченківської районної у м. Києві ради в судовому засіданні при вирішенні даного спору покладалася на розсуд суду та просила винести рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача ТОВ «Нове місто»надіслав до суду письмові заперечення  проти позову та просив відмовити в його задоволенні. В запереченнях вказує на те, що спірні приміщення ніколи не були допоміжними, власники приміщення є добросовісними набувачами, позивачем не доведено позовні вимоги щодо визнання незаконними та скасування Наказу Головного управління комунальної власності м. Києва та свідоцтва про право на нежиле приміщення.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні, оскільки, позивач посилається на документи, які ніяким чином не спростовують законність проведення приватизації спірних приміщень, безпідставно оскаржує законність укладених договорів купівлі –продажу. Також пояснив, що в технічній документації, що знаходиться в БТІ, зазначається функціональне призначення підвалу «жилой» станом на 31.12.1983р., «службовий» станом на 01.02.1983р. Отже, технічна інвентаризація будинку по АДРЕСА_1 в м. Києві, свідчить про те, що підвали з 1938р. і по сьогодні ніколи не відносились до допоміжних.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні, суду пояснив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не доведено порушення прав позивача, а також позивачем пропущено строк позовної давності, який просив застосувати.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є власником квартири № 6, розташованої в АДРЕСА_1 в м. Києві, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06.01.1999 року.

Нежитлові приміщення №№14, 15 площею 196,20 кв.м. знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі –спірні приміщення).

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 року затверджено перелік об’єктів комунальної власності громад районів м. Києва, згідно з додатком до якого жилий будинок  по АДРЕСА_1 містить 192,2 кв.м. нежилих приміщень.

25.03.2003 року Шевченківською районною в м. Києві радою винесено рішення № 170 «Про приватизацію об’єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва». Пунктом 9 додатку № 1 «Перелік нежитлових (вбудованих) приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу»надано дозвіл на приватизацію ТОВ «Нове місто»приміщення підвалу по АДРЕСА_1 в м. Києві.

На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва №399-В від 09.04.2004р. видано свідоцтво про право власності, яке посвідчує, що нежилі приміщення №№14, 15, площею 196,20 кв.м., які розташовані в м. Києві за адресою: АДРЕСА_1 (літера А) дійсно належать Територіальній громаді Шевченківського району м. Києва на праві комунальної власності.

В подальшому 21.09.2004 року ТОВ «Нове місто»в особі директора ОСОБА_7 з ОСОБА_3 уклало договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 14 площею 84,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та нежилого приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

31.03.2005 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 15 площею 111,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

08.09.2005 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 14 площею 84,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

08.02.2006 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 15 площею 11,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2006р. та 20.11.2006р. в адміністративних справах було визнано незаконним та скасовано п.9 «Переліку нежитлових (вбудовани) приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу»додатку №1 рішення Шевченківської районної в м. Києві ради №170 «Про приватизацію об’єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва та визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління комунальної власності м. Києва (Виконавчого органу Київської міської ради) №399-В від 09.04.2004р. «Про оформлення права власності на об’єкт нерухомого майна».

Постановою Київського апеляційного Адміністративного суду від 19.03.2009 року було скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2006 року та винесено постанову про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 22.09.2009 року було постанову  Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2009 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 03.06.2009 року було постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2006 року та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2007 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду України від 08.12.2009 року ухвалу Вищого Адміністративного суду України від 22.09.2009 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду України від 19.03.2009 року, постанову Шевченківського районного суду м. києві від 27.04.2006 року скасовано, провадження в адміністративні справі закрито.  

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2008 року за матеріалами технічної інвентаризації функціональне призначення підвалу чотири поверхового будинку по АДРЕСА_1, станом на 31.12.1938 року зазначено, як «жилой», станом на 01.02.1983 року в підвалі будинку зареєстровані приміщення «учреждения», станом на 10.06.1999 року з поточною реєстрацією на 15.04.2001 року в підвалі будинку зареєстровані службові та підсобні приміщення, а станом на дату обстеження – 26.02.2008 року приміщення підвалу № 14 обладнано під офісне, а приміщення № 15 під фізкультурно-оздоровчий центр, тобто за зазначений період згадані підвальні приміщення не були зареєстровані як приміщення з функціональним призначенням окремо для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 20-10/94-09 від 08.02.2010 року, «якщо зважити на наведенні у дослідницькій частині термінологічні пояснення, наявність обладнання та інженерних мереж в приміщеннях, які забезпечують життєдіяльність будинку, а також розміщення їх у поверсі, що знаходиться нижче рівня землі, то за цих підстав можливо сказати, що приміщення підвалу можуть вважатися допоміжними приміщеннями багатоквартирного АДРЕСА_1 в м. Києві».

Таким чином, проведені експертизи не дають чітких висновків, що спірні приміщення є допоміжними.

Також в матеріалах справи містяться договори оренди спірних приміщень 1978, 1985, 1990, 1991 років згідно яких дані приміщення орендувалися художньо-виробничим комбінатом, як нежилі.   

Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Статтею 392 ЦК України, передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.  Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Позивач, зазначаючи в своєму позові, що є співвласником допоміжних приміщень нарівні з іншими власниками приватизованих квартир, не пред’являє до них жодних позовних вимог, а також не надає доказів того, що інші співвласники уповноважили її захищати їх інтереси. Крім того, позивач не зазначає, яким чином порушуються її права, як власника приватизованої квартири прийнятими рішеннями відповідачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

В ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»надаються визначення, відповідно до яких: допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст.215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п.10 своєї постанови № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз’яснив, що реституція  як  спосіб  захисту цивільного права (частина перша статті 216  ЦК)  застосовується  лише  в  разі наявності  між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.  У зв'язку з  цим  вимога  про  повернення майна,  переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції  може  бути  пред'явлена  тільки   стороні   недійсного правочину.          

Норма частини першої  статті  216  ЦК України,  не  може застосовуватись   як   підстава   позову   про  повернення  майна,переданого на виконання недійсного правочину,  яке було  відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних  правочинів  щодо  відчуження  цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи,  яка не є стороною   недійсного  правочину,  шляхом  подання  індикаційного позову,  зокрема  від  добросовісного  набувача  - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до  частини  п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.   Якщо   судом   буде встановлено,  що набувач знав чи міг знати про наявність  перешкод до  вчинення  правочину,  в  тому числі й те,  що продавець не мав права відчужувати майно,  це може свідчити  про  недобросовісність набувача  і  є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду  про  задоволення  позову  про повернення майна, переданого за  недійсним  правочином,  чи  витребування  майна  із чужого  незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації  права  власності  на  майно,  що  підлягає   державній реєстрації,   за   власником,   а   також  скасування  попередньої реєстрації  (статті 19,  27  Закону  України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Спірні приміщення перебували у комунальній власності, тобто приватизація квартир на них не впливала, а тому територіальна громада могла ними розпоряджатися.

Спірні приміщення не були допоміжними приміщеннями будинку, належали до комунальної власності, а тому були відчужені з дотриманням вимог закону.

Позивачем не буди наведені підстави для визнання недійсними укладених в подальшому договорів купівлі –продажу.

Враховуючи вищевикладене, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, суд вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними при розгляді справи, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 215, 216,317, 319, 268, 369, 388, 392 ЦК України; ст. 41 Конституції України; ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; ст.ст. 10, 60, 79, 88, 169, 212 ,213, 215, 223, 294 ЦПК України, суд,                    

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Київської міської ради; Ліквідаційних комісій Шевченківської районної у м. Києві ради, Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради і Київської міської державної адміністрації, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємства Шевченківської районної у м. Києві ради; Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове місто», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування пункту рішення,  визнання недійсними договорів, визнання права сумісної власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

            Суддя: