Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 вересня 2011 року.                                                                                                 Справа № 2-200/11

    Вільногірський міський суд Дніпропетровської області  в складі:  

головуючого судді                                 Шаповала Г.І.

при секретарі                                      Кудіній Н.І.

з участю:

позивача                                            ОСОБА_1

представника позивача адвоката              ОСОБА_2

відповідачів                                  ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідачів  адвоката    ОСОБА_5                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Вільногірську, Дніпропетровської області,  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про   виселення із квартири, третя особа у справі:  ОСОБА_6,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 11.11.2010 року, позивач, керуючись ст. ст. 386, 388, 391 ЦК України, прохає виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, та стягнути з відповідачів, в солідарному порядку, на його користь витрати у справі: судовий збір –08.50 грн.,  витрати з  інформаційно-технічного забезпечення процесу –37.00 грн., витрати з оплати  правової допомоги адвоката –150.00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він  є співвласником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1. Співвласниками інших часток зазначеної квартири є третя особа - ОСОБА_6, та їх двоє неповнолітніх дітей, кожен з яких також має по 1/4 частці квартири. Зазначена квартира отримана ними у власність в порядку приватизації житла.

Відповідачі за цим позовом, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є рідними батьками третьої особи - ОСОБА_6, з якою він перебував в зареєстрованому шлюбі з 04 липня 1992 року, і який було розірвано на підставі судового рішення в липні 2010 року.

Під час їхнього з ОСОБА_6 подружнього життя вони з відповідачами в усній формі домовились про те, що вони будуть проживати в їх квартирі в м. Вільногірську, а вони в їх будинку в м. Дніпропетровську за адресою - АДРЕСА_2. Вказана домовленість була усною, ніяких письмових правочинів стосовно умов користування житлом ними з відповідачами не укладалось.

Після розірвання шлюбу з 3-ю особою він вимушений був виїхати з м. Дніпропетровська і повернутись в м. Вільногірськ. Він має намір користуватись квартирою, співвласником якої являється, та розпоряджатися своєю часткою на свій розсуд, але відповідачі своєю присутністю позбавляють його можливості використовувати його права власника в повному обсязі, в зв’язку з чим він вимушений звернутись з цим позовом до суду.

Відповідачі не є його родичами, ніяких правочинів на користування квартирою належним чином оформлених,  з ними не укладалось, вони мають на праві власності  житловий будинок, де можуть проживати.

Позивач вважає свою вимогу правомірною, так як вона базується на підставі диспозицій ст.ст. 388, 391 ЦК України. Правові підстави на користування відповідачами спірною квартирою в даному  випадку - відсутні. Так як відповідачі добровільно не бажають виселятись з квартири він вимушений звернутись з цим позовом до суду.

Зазначені в цьому позові обставини підтверджуються письмовими доказами, які він долучає до цієї позовної заяви : копією свідоцтва про право власності, копією  договору про участь у витратах на утримання будинку.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги та їх обгрунтування, що зазначені в позовній заяві, підтримали в повному обсязі. Додатково пояснили, що, оскільки  квартира перебуває в приватній власності, то підстави для виселення слід брати до уваги ті, що передбачені Цивільним кодексом України. Позивач, як співвласник квартири, має право користуватися нею за призначенням, відповідачі, в свою чергу, не мають права чинити йому в цьому перешкоди.  Відповідачі проживають спільно сім’єю і мають власний   житловий будинок в м. Дніпропетровську,  де і можуть мешкати. Факт реєстрації за місцем проживання відповідачів не надає  їм права власності на житло. Відповідачі не були членами сім’ї позивача.

Відповідачі та їх представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, з їх пояснень витікає, що відповідачі та позивач зі своєю сім’єю, дійсно, за усною домовленістю, письмовий договір не укладався,  проживали, відповідно, відповідачі - в  м. Вільногірську в квартирі, належній позивачу та членам його сім’ї, а  позивач з членами своєї сім’ї - в м. Дніпропетровську  в будинку, належному відповідачу ОСОБА_3 Ні юридичних ні фактичних підстав для виселення відповідачів із спірної квартири немає. Відповідачі сплачували за  утримання обох житлових приміщень,  відповідач ОСОБА_4 не має іншого житла. Відповідачів та позивача слід сприймати, як колишніх членів сім’ї, а передбачених   ст. 157 Житлового кодексу України підстав для їх виселення немає.  Виселення  може бути, якщо особа протягом року без поважних причин не користувалася житлом. В позові відсутня вимога про вселення позивача. Є ще три співвласника квартири, які надавали згоду на проживання відповідачів

Третя особа  позов не визнала, та пояснила, що на її думку,  оскільки шлюб між ними розірвано,  спільне проживання її, позивача та двох їх дітей: хлопчика та дівчинки в двокімнатній квартирі буде неможливим. Також позивач зловживає алкоголем та приводить додому сторонніх осіб.

Згідно копії паспорта громадянина України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, значиться зареєстрованим за місцем проживання в АДРЕСА_1. (а.с.3)

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_1 та  ОСОБА_6 уклали шлюб  04.07.1992 р., після укладення шлюбу подружжю присвоєне спільне прізвище –ОСОБА_1. (а.с.4)

Згідно копії свідоцтва про народження,  ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1., її батьками зазначені:  ОСОБА_1 та ОСОБА_6. (а.с.4)

Згідно копії свідоцтва про народження,  ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, його батьками зазначені:  ОСОБА_1 та ОСОБА_6. (а.с.5)

Згідно копії свідоцтва про право власності  на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1,  належить на праві  приватної спільної часткової власності: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_8 –кожному у розмірі  1/4 частки. (а.с.6)

Згідно копії договору № 664 від 27.10.2008 р., «Виробниче об’єднання житлово-комунального господарства м. Вільногірська»та ОСОБА_1 домовилися про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території АДРЕСА_1, 1/4 частина якої належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.7)

Згідно квитанції від 08.11.2010 р., ОСОБА_1 сплачено адвокату ОСОБА_2 за юридичну допомогу 150.00 грн. (а.с.8)

Згідно інформації Вільногірського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, та копій паспортів громадян України, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за місцем проживання АДРЕСА_1, з 15.02.2008 року. (а.с.12, 20,25)

Згідно довідки Абонентного відділу КП «Жилсервіс»№ 1029 від 20.05.2011 р. , в квартирі АДРЕСА_1, значаться зареєстрованими  за місцем проживання 5 осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_8

Згідно квитанції від 26.09.2011 р., ОСОБА_3 сплатила адвокату ОСОБА_5 за надання юридичної допомоги –1000.00 грн.

Згідно квитанції від 26.09.2011 р., ОСОБА_1 сплатив адвокату ОСОБА_2 за надання юридичної допомоги 800.00 грн.

          Суд вважає, що між сторонами, між якими  фактично склалися та існували протягом  довгого часу,  починаючи  з кінця 2007 р., відносини за договором найму житла, без укладення такого договору в письмовій формі, в квартирі, що належить на праві приватної спільної часткової власності позивачу та колишнім членам його сім’ї,  виник спір стосовно  припинення дії цих фактичних стосунків в зв’язку з бажанням позивача самому користуватися належним йому житлом.

Суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини:

1. спірна квартира належить на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках позивачу,  третій особі, та їх двом неповнолітнім дітям, одна із яких неповнолітня дитина інша  - малолітня,  що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло і визнається всіма учасниками справи;

2.  всі зазначені особи,  а також відповідачі, за виключенням малолітньої дитини,  зареєстровані за місцем проживання в спірній квартирі, що підтверджується копіями  паспортів сторін, довідками Вільногірського МВ та абонентного відділу КП «Жилсервіс»;

3.  відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками третьої особи і однією сім’єю мешкають  в спірній квартирі на підставі усної домовленості  з позивачем та третьою особою, згідно якої, позивач, третя особа та їх двоє дітей, в свою чергу, мешкали в будинку в АДРЕСА_2, що належить на праві  приватної власності відповідачу ОСОБА_3, що підтверджується взаємним визнанням сторін цього факту;                       

4.  іншого житла позивач та  відповідач ОСОБА_4 не мають, при цьому ОСОБА_4 мав у власності квартиру АДРЕСА_4, але продав її в  грудні 2007 року;

5. в липні 2010 року позивач та третя особа шлюб розірвали та припинили сумісне проживання, в зв’язку з чим у позивача виникла необхідність користуватися жилою площею в спірній квартирі,  стосовно якої він є співвласником;

6. третя особа  заперечень проти проживання в спірній  квартирі відповідачів не має, тобто між нею та позивачем виникла неузгодженість стосовно здійснення ними права спільної часткової власності на квартиру .

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених  позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.  

Згідно статті 321ЦК України,  1. Право  власності  є  непорушним.  Ніхто   не   може   бути протиправно   позбавлений   цього   права   чи  обмежений  у  його здійсненні. 2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена  у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник має право на  захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а саме,  1. Власник  майна  має  право  вимагати  усунення  перешкод у
здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 356 ЦК України,   1. Власність  двох  чи  більше  осіб  із  визначенням  часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. 2. Суб'єктами  права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно ст. 358 ЦК України, 1. Право    спільної    часткової    власності   здійснюється співвласниками за їхньою згодою. 2. Співвласники можуть домовитися про  порядок  володіння  та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.  3. Кожен  із  співвласників  має  право  на  надання  йому  у володіння та користування тієї частини спільного майна  в  натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі  неможливості  цього  він  має  право  вимагати   від   інших співвласників,  які  володіють  і  користуються  спільним  майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ст. 319 ЦК України,  власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і вправі вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства, усім власникам забезпечуються  рівні умови здійснення своїх прав, власність зобов’язує.

Згідно ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Згідно ч. 3 ст. 810 ЦК України, до договору найму житла, крім найму житла, що є об’єктом права  державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності  квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням в будинку чи  квартирі, що належать громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму укладається між власником будинку чи квартири та наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який  він укладається,  визначати права  і обов’язки наймодавця і наймача та інші умови найму.                                                                                    

Згідно ч.3 ст. 168 ЖК України, договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

Згідно ст. 169 ЖК України, у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ст. 167 ЖК України,  наймач жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Вислухавши сторони та їх представників,  враховуючи встановлені факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши всі надані  сторонами докази в їх  сукупності, керуючись законом, суд дійшов  висновку,  що  позов підлягає задоволенню в повному обсязі,  з  наступних підстав.

Позивач є співвласником спірного житла в рівних частках з  третьою особою та двома їх спільними дітьми, і, відповідно,  до закону, має право користуватися належним  йому житлом в спірній квартирі, враховуючи, що його частка в натурі виділена не була, договір з співвласниками стосовно реалізації їх права спільної часткової власності, тобто порядку користування та розпорядження квартирою, –не укладався. Відповідачі мешкають в спірній квартирі, як наймачі, відповідно до   відносин, що склалися фактично,  без визначення строку та інших істотних умов такого договору, при цьому, як сім’я, відповідачі мають інше житлове приміщення - житловий будинок в м. Дніпропетровську, який належить на праві приватної власності  відповідачу ОСОБА_3 Враховуючи, що позивач розірвав шлюб з  третьою особою в липні 2010 року, і в нього виникла необхідність в користуванні житлом в спірній квартирі,  що з того часу він неодноразово прохав відповідачів звільнити спірну квартиру,  що відповідачі  протягом  періоду   часу, з моменту подання позову до них з 11.11.2010 року та по цей час, мали строк для звільнення квартири, і цей строк значно  більший, ніж передбачено ч. 3 ст. 168 ЖК України –три місяці,  суд доходить висновку, що відповідачі були належним чином попереджені  про розірвання фактичних договірних відносин з найму ними житла в спірній квартирі,  інших підстав для  продовження терміну дії зазначених фактичних відносин відповідачі не мають,  суд доходить висновку про  наявність підстав для виселення відповідачів з спірної квартири в порядку, передбаченому  ст. 169 ЖК України, тобто без надання їм іншого житла.

Суд вважає, що твердження представника відповідачів про те, що відповідачі, начебто, являються  колишніми членами сім’ї позивача, не доведені. Дані про те, що відповідачі та позивач зі своєю сім’єю до розірвання шлюбу спільно проживали однією сім’єю, відсутні. Навпаки,  і позивач і відповідачі  стверджують, що мешкали завжди за різними адресами. Тому підстав,  вважати, що відповідачі мають право проживання в спірній квартирі, як колишні члени  сім’ї позивача, немає. Згода третьої особи, як співвласника спірної квартири, на те, щоб відповідачі продовжували мешкати в спірній квартирі на підставі фактичних  відносин,  не може бути підставою для цього тому, що, згідно ч.1 ст. 358 ЦК України, право    спільної    часткової    власності   здійснюється співвласниками за їхньою згодою, яка в даному випадку відсутня. Також слід врахувати, що частка третьої особи в натурі виділена не була, договір з позивачем та іншими співвласниками стосовно реалізації їх права спільної часткової власності, тобто порядку користування та розпорядження квартирою,  –не укладався, житлова площа спірної двокімнатної квартири не надає можливості згідно  санітарних норм одночасно мешкати в ній двом відповідачам, позивачу, як окремій особі, що складає сім’ю, та третій особі з двома різнополими дітьми.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, керуючись ст. 88 ЦПК України,  дійшов висновку про стягнення  в солідарному порядку з відповідачів  на користь  позивача  понесених ним судових витрат в виді: судового збору –08.50 грн., та з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи –37.00 грн.,  витрат з оплати юридичної допомоги адвоката –950.00 грн., –всього на загальну суму 995.50 грн., та про покладення судових витрат в виді  оплати юридичної допомоги адвоката, що понесені відповідачем  ОСОБА_3,  в сумі  - 1 000.00 грн.,  на неї самої.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  88, 209.ч.3, 212-215,218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженку м. Вілопольє, Сумської області, і/к № НОМЕР_1, та  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Ново-Миколаївка, П’ятихатського району, Дніпропетровської області, і/к №  НОМЕР_2,  з квартири АДРЕСА_1, Дніпропетровської області, в якій вони фактично мешкають та зареєстровані за місцем проживання, без надання їм іншого житла.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4  в солідарному порядку  на користь  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. П’ятихатки, Дніпропетровської області, який зареєстрований за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1, Дніпропетровської області,  -  995.50 грн.(дев’ятсот дев’яносто п’ять гривень 50 копійок) для відшкодування судових витрат в виді:   судового збору (державне мито) - 08.50 грн.,   витрат на  інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи  - 37.00 грн.,  витрат з оплати юридичної допомоги адвоката –950.00 грн.

Судові витрати в виді оплати юридичної допомоги адвоката, що понесені відповідачем  ОСОБА_3,  в сумі  - 1 000.00 грн., покласти на неї.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам та третій особі.

Головуючий суддя                                           Шаповал Г.І.