Справа № 22-8023/2006           Головуючий у 1 інстанції Васильєва І.А.

Категорія 21                            Доповідач Звягінцева О.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2006 року    Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Лоленко А.В.

суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І.

при секретарі Баклановій Ю.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за   позовом   ОСОБА_1  до   відділення   ФСС   в Калінінському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки оспорює обгрунтованість рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 30 червня 2006 року, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 28000грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві. Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.

В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю Коліхова О.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, а позивач ОСОБА_1 заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити та залишити судове рішення без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

25.01.2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що з 1982 р. до 1.11.2002 р. він працював на шахтах ім. Гаєвого та ім. К.Маркса на різних підземних гірничих роботах.

Через шкідливі умови праці він одержав професійні захворювання -пнєвмоконіоз та вібраційну хворобу.

За висновком МСЕК від 9.10.2002 р. його визнано інвалідом 3 групи з встановленням 40 % втрати працездатності вперше з 12.09.2002 р. внаслідок вказаних професійних захворювань

За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він постійно лікується змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 66400 грн.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 30 червня 2006 року позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 28000грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 3-6,4-16, 27,29), і тому вони знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні з наступних підстав.

При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності, за висновком МСЕК від 9.10.2002р. у нього було встановлено 50% втрати працездатності з 12.09.2002р. за сукупністю: 20% за професійним захворюванням- пнєвмоконіозом вперше, 20% за професійним захворюванням- вібраційною хворобою вперше, 10%- за каліцтвом 1989 p., його визнано інвалідом 3 групи.

За висновком МСЕК від 6.03.2006 р. у нього було встановлено 60% втрати працездатності з 12.02.2006р. безстроково за сукупністю: 30% за професійним захворюванням- пнєвмоконіозом, 20% за професійним захворюванням- вібраційною хворобою, 10%- за каліцтвом 1989 p., його визнано інвалідом 3 групи.

За вказаних обставин, суд, вирішуючи спір, дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок вказаних професійних захворювань моральних страждань.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Однак з висновками суду щодо визначення розміру спричиненої моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, апеляційний суд погодитись не може.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

За таких обставин, з урахуванням характеру та тяжкості отриманого позивачем ушкодження здоров'я, характеру, обсягу, тривалості заподіяних йому професійними захворюваннями моральних і фізичних страждань, стану його здоров'я, апеляційний суд вважає за можливе зменшити розмір стягнутої моральної шкоди до 15000 грн.

Всупереч доводам апеляційної скарги та відповідно до п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.

Апеляційний суд також визнає неспроможним довод скарги про те, що нарахуванням та виплатою позивачеві одноразової допомоги у розмірі 8800 грн. компенсовано і моральні сраждання, оскільки він не грунтується на законі.

Апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

Довод скарги щодо необхідності застосування судом положень Закону України „Про охорону праці", вимог ст. 237-1 КЗпП України є неспроможним, оскільки стійку втрату працездатності у позивача було вперше встановлено після 1.04.2001 p., з цього часу в державі встановлено порядок відшкодування моральної шкоди через Фонд соціального страхування.

Не можна визнати спроможним і довод скарги щодо пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки ним при зверненні до суду цей строк не пропущено.

Керуючись п.З  ч.1ст.  307, п.  З  ст.  309, ст.ст.  313, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

апеляційну скаргу відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки задовольнити частково, рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 30 червня 2006 року змінити, розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1, зменшити до 15000 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.