АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-588 / 2007 Головуючий по 1-й інстанції
Чернюк В.Д. Суддя-доповідач Прядкіна О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2007 року м. Полтава
Колегія судців судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області у складі
Головуючого -судді Прядкіної О.В. Суддів Чернова СІ., Абрамова П.С. При секретарі Лимар О.В.
З участю
Позивача ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 січня 2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Миргородської загальноосвітньої школи №7, Миргородської міської ради, міського відділу освіти, ОСОБА_2 про визнання незаконними наказів про накладення дисциплінарних стягнень, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Прядкіної О.В., -
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2004р. ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом.
Вказувала, що рішенням Миргородського міськрайонного суду від 25 грудня 2003р. вона була поновлена на роботі техпрацівника-двірника сш №7 м. Миргорода.
26 грудня 2003р. вона звернулась до виконавчої служби та дізналася, що директором школи цього дня був виданий наказ про поновлення її на роботі.
29 грудня 2003р. ВДВС було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду та з цієї дати вона почала виконувати свої обов»язки.
-2-
05 січня 2004р. директор школи видав наказ про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани за прогули протягом з 26по 29грудня 2003р. - всього 4 робочих дня.
Вважає, що прогулів не вчиняла, так як директор не бажав її поновлювати, а приступити до роботи вона змогла тільки завдяки державним виконавцям, а 27 та 28 грудня були вихідними днями.
Крім того, вказаний наказ виданий на двірника-прибиральющю, а вона -техпрацівник-двірник.
30 січня 2004р. також на неї було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за ніби-то неякісне прибирання території школи, хоча вона працює тільки на 0, 5 ставки двірника і ніхто не закріпляв за нею конкретну територію, яка підлягає прибиранню.
Просила визнати наказ №1 від 05 січня 2004р. та №9 від 30 січня 2004р. незаконними та стягнути у відшкодування завданої їй моральної шкоди з сш №7 та директора ОСОБА_2 по 1000грн.
В лютому 2004р. подала доповнення до позову, в якому зазначала, що 18 лютого 2004р. директор школи видав наказ про її звільнення з роботи за ст. 40п.3 КЗпП України за систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Вважає звільнення незаконним, як наслідок розправи над нею та упередженого ставлення, а тому просила визнати наказ про її звільнення незаконним та поновити на роботі техпрацівника-двірника сш №7 М. Миргорода та стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та 2000 грн. з директора школи ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 січня 2007р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду оскаржено ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить його скасувати, ухваливши нове рішення чи направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія судців, перевіривши справу в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що вона не підлягає частковому задоволенню з таких підстав:
Відповідно до ст. 309 ч.1, п.3 ЦПК України підставою для зміни рішення суду
першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність
висновків суду обставинам справи.
Судом першої інстанції вірно встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що позивач з 16.10.1999р. перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи техпрацівником-двірником сш №7 м. Миргорода.
-3-
Звільнена з 18 лютого 2004р. на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України (а.с. 15-16, 149т.1)за систематичне невиконання правил внутрішнього трудового розпорядку. Підставою для цього стали допущені нею порушення :
вчинення прогулів протягом з 26по 29грудня 2003р., за що ОСОБА_1 притягнута до дисциплінарної відповідальності (а.с. 7), неякісне прибирання закріпленої території в період з 15 січня (а.с. 6), за що ОСОБА_1 також оголошена догана, аналогічні порушення 10 лютого 2004р.(а.с. 17).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог по визнанню незаконним наказу №1 від 05.01.2004р. місцевий суд вірно виходив з положень ст. ст. 147-149 КЗпП України та зробив висновок щодо правильного застосування адміністрацією відповідача дисциплінарного стягнення відносно ОСОБА_1 відносно невиходу ОСОБА_1 на роботу після поновлення її судом 25.12.2003р. Це підтверджено відповідними актами та поясненнями самої позивачки ( а.с. 29-31, 35).
Що стосується притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неякісне прибирання закріпленої території, то місцевий суд не звернув увагу на те, що ні доповідні записки ОСОБА_3 ( а.с. 25-26), ні зміст наказів №№ 9 та 11 -к ( а.с. 6, 17) не містять відомостей, в чому саме полягає неякісне прибирання закріпленої території, коли це мало місце, в чому полягало. Накази з цього приводу є неконкретними.
Між тим, за змістом п.3 ст. 40 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації допускається у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов»язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
ОСОБА_1 виконувала свої обов»язкі, однак якщо це вона робила неякісно, то застосоване стягнення в якості звільнення за це є неспівмірним за скоєне. Тому при притягненні позивача до відповідальності ні адміністрація відповідача, ні суд не звернув увагу на те, що відповідальність може наступити саме за невиконання працівником без поважних причин своїх обов»язків.
За таких обставин накази №№ 9 від 30 січня 2004р. та 11-к від 18 лютого 2004р. підлягають скасуванню, а позивач поновленню на роботі із виплатою їй суми середньомісячного заробітку в розмірі 205 грн. за 36 місяців та 8 днів в сумі 7458 грн.08 коп.( без врахування обов»язкових платежів до бюджету).
У відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди слід стягнути 500 грн.
Зазначені платежі на користь позивача слід стягнути з Миргородського міського відділу освіти, який здійснює фінансування сш№7.
Суд першої інстанції не в повному обсязі дав належну оцінку обставинам
справи, у зв»язку з чим рішення підлягає частковій зміні та ухваленням нового рішення.
-4-
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309ч.1 п.3, 316 ЦПК України, колегія судців,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 січня 2007р. скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконними наказів №№ 9 від 30 січня 2004р. та 11-к від 18 лютого 2004р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати, як безпідставні накази Миргородської загальноосвітньої школи №7- № 9 від 30 січня 2004р. та № 11-к від 18 лютого 2004р.
Поновити ОСОБА_1 на роботі з 18 лютого 2004р. техпрацівником -двірником Миргородської загальноосвітньої школи №7.
Стягнути з Миргородського міського відділу освіти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 7458 грн.08 коп.( без врахування обов»язкових платежів до бюджету) та у відшкодування моральної шкоди - 500 грн., на користь держави - 83 грн.08 коп. судових витрат.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітку
за один місяць в розмірі 205 грн. підлягає негайному виконанню .
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.