Справа №6996 Головуючий у 1 інстанції Мєлєшак О.В.
Категорія 21_______________ ______________ Доповідач Лук'янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
25 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М.
суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Авдіївка на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 26 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Авдіївка про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представників відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 26 травня 2006 року через його необґрунтованість, невідповідність фактичним обставинам справи і наданим доказам, через ухвалення рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права. Суд не врахував особливості надання соціальних виплат, передбачених Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", оскільки відділення Фонду відшкодовує витрати, якщо потребу у цих витратах встановлена МСЕК. Але позивачем не наданий висновок МСЕК як підстава для відшкодування моральної шкоди. Висновок МСЕК про стійку втрату позивачем професійної працездатності є підставою для відшкодування позивачу матеріальної, а не моральної, шкоди. Позивачем не надані докази спричинення йому моральної шкоди професійним захворюванням. Відділенням Фонду позивачу виплачена одноразова допомога у зв'язку з втратою професійної працездатності і виплачуються щомісячні платежі; повністю компенсується медикаментозне лікування, позивач забезпечується санаторно-курортним лікуванням. Стягуючи у відшкодування моральної шкоди на користь позивача 13 тисяч гривень, суд не навів у рішенні мотивів, у відповідності з якими суд прийшов до вказаного висновку. Суд невірно оцінив глибину фізичних і душевних страждань позивача, не врахував залишкову працездатність позивача (а.с.62-66).
В судовому засіданні апеляційного суду представники відповідача повністю підтримали доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 26 травня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто тринадцять тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що з 18 грудня 1979 року по 19 січня 2004 року позивач працював на підземних роботах на різних посадах в шахтоуправлінні „Октябрьскоє" і на шахті ім. Леніна. 29 січня 2004 року МСЕК встановила позивачу третю групу інвалідності і втрату 50% професійної працездатності за професією ГРОЗ за сукупністю захворювань: пиловий бронхіт - 30%, вібраційна хвороба - 20%. Постановою від 11 лютого 2004 року відповідач призначив позивачу страхові виплати. На статті кошторису відповідача, на якій відображаються грошові суми за моральну шкоду, відсутні кошти. У зв'язку з втратою позивачем працездатності, погіршенням стану його здоров'я, порушенням його нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовжити активне суспільне життя позивачу спричинена моральна шкода. Вирішуючи питання про розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд виходив із принципу розумності і справедливості; врахував характер і об'єм фізичних і душевних страждань, які зазнав і продовжує зазнавати позивач; важкість вимушених змін у його житті; ступень втрати професійної працездатності, який складає 50%; встановлення позивачу третьої групи інвалідності (а.с.57-58).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку із професійними захворюваннями: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології та вібраційна хвороба позивачу вперше МСЕК була встановлена 29 січня 2004 року у розмірі 50% безстроково за сукупністю вказаних захворювань (30% - хронічний бронхіт, 20% -вібраційна хвороба) і третя група інвалідності (а.с.14-15, 70). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 50% за сукупністю двох професійних захворювань безстроково. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.8-13), акт розслідування професійних захворювань від 14 січня 2004 року (а.с.70), постанова відповідача від 11 лютого 2004 року НОМЕР_1 (а.с.16-17), довідки МСЕК від 29 січня 2004 року (а.с.14-15), виписки із історії хвороби позивача (а.с.23-34), пояснення представників відповідача, які не оспорювали ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійними захворюваннями, у зв'язку з якими 29 січня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 50% професійної працездатності безстроково і третю групу інвалідності за сукупністю двох професійних захворювань: хронічний бронхіт і вібраційна хвороба.
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат, компенсації витрат на медикаментозне і санаторно-курортне лікування не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки всі вказані виплати, а також відшкодування моральної шкоди Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачені у якості самостійних виплат.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч. 1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 29 січня 2004 року.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер та об'єм фізичних і душевних страждань, які зазнав і продовжує зазнавати позивач, важкість вимушених змін у його житті, ступень втрати позивачем професійної працездатності, встановлену позивачу групу інвалідності та виходив із принципів розумності і справедливості. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 13 тисяч гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України , апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в міст Авдіївка відхилити.
Рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 26 травня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.