Справа № 2-2208/11

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Вовка С.  В. ,

при секретарі –                    Греку А. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Данієль» та ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

 У квітні 2011 р. позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідачів ПАТ «КБ «Даніель» та ОСОБА_2 про визнання недійсними з моменту укладення кредитний договір № Т-1003-04-КЗН від 08.05.2007 р. та додаткові угоди № 1 від 01.07.2008 р. та № 2 від 22.06.2009 р. до нього, що укладені між відповідачами.

          Позивач зазначає, що даний договір не можна вважати дрібним побутовим правочином, а також те, що вона не давала згоду на укладення кредитного договору та додаткових угод до нього.

Позивач вважає, що при укладенні оскаржуваного договору відповідачами було порушено норми Сімейного кодексу України, а отже кредитний договір та додаткові угоди до нього повинні бути визнаний недійсним.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні визнав позовні вимоги обґрунтованими та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «КБ «Даніель» проти позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 08.05.2007 р. між ТОВ «КБ «Даніель» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № Т-1003-04-КЗН.

За умовами вказаного договору відповідач ПАТ «КБ «Даніель» надає відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 60 000 доларів США зі строком погашення до 07.05.2014 р. та процентною ставкою 13,5 % річних.

До вказаного договору також були підписані додаткові угоди № 1 та № 2 від 01.07.2008 р. та 22.06.2009 р. відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за  кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов’язується  надати  грошові  кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором,  а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач та відповідач на час укладення зазначеного договору перебували у зареєстрованому шлюбі.

Позивач як на підставу задоволення позову посилається на положення Цивільного та Сімейного кодексів України.

Укладений кредитний договір та додаткові угоди є двосторонніми правочинами і вони укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно з ч. 2 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Також ч. 3 ст. 65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Позивач стверджує, що не давала відповідачу згоду на укладення договору на отримання кредиту, тому порушуються її права внаслідок укладення кредитного договору.

Разом з тим, суд не може погодитись з доводами позивача з огляду на те, що відповідач, уклавши кредитний договір, реалізував своє право на отримання кредиту.

По своїй природі кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору.

Положення ст. 65 СК України не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір не є формою розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Враховуючи вищевикладене, позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

 Позовну заяву ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Данієль» та ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними – залишити без задоволення.   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя                                                                                          С. В. Вовк