Справа № 2-а-10.2.4-356/11
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2011 року суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області Козаченко Р.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області про нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, -
В С Т А Н О В И В:
22 лютого 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі в Миколаївській області, де просить зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період 2008-2010 роки в розмірі 3956 грн.
Під час відкриття провадження в справі вимоги позивачки за період з 1 січня 2008 року по 22 серпня 2010 року були залишені ухвалою судді без розгляду через пропуск шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду з позовом.
Ухвалою суду від 12 серпня 2011 року було замінено неналежного відповідача на Головне Управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що є дитиною війни, якому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 1 січня 2006 року призначено соціальну допомогу в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Але відповідач з 2006 року не проводив нарахування та взагалі не виплачував цю соціальну допомогу, а з 2008 році виплачував її не в повному розмірі через зміни, внесені до статті 6 цього Закону Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік».
Посилаючись на те, що відповідач, після прийняття 22 травня 2008 року Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційними положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким було змінено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не призначив та не виплачував в повному об’ємі йому зазначену соціальну допомогу у розмірі, передбаченому цим Законом, просив позов задовольнити.
В судове засідання позивач не з’явився, про дату та час слухання справи повідомлений належним чином, до суду надіслав заяву з проханням слухати справу за його відсутністю та підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився про дату та час слухання справи повідомлений належним чином до суду надіслав письмове заперечення.
Відповідно до письмового заперечення відповідач просив повністю відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18 листопада 2004 року (далі - Закон № 2195) передбачає лише 30 % підвищення до пенсії, але розмір мінімальної пенсії за віком, з якої потрібно обчислювати дане підвищення, цим Законом не передбачено і до цього часу воно законодавчо не врегульовано. Передбачене статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058 від 9 липня 2003 року поняття мінімальної пенсії за віком застосовується виключно для визначення пенсії, призначеної за цим Законом і не може застосовуватися до інших нормативних актів, в тому числі і до Закону № 2195.
Також зазначав, що дітям війни виплачувалося підвищення до пенсії, передбачене Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, в тому числі з 1 січня 2009 року і до цього часу по 49,80 грн. щомісячно.
За відсутності законодавчого визначення мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії дітям війни та відсутністю бюджетного фінансування цих виплат, які повинні здійснюватися згідно із Законом № 2195 тільки з коштів Державного бюджету, вважав що діяв правомірно і в задоволенні позову повинно бути відмолено.
Дослідивши матеріали справи, суддя вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав
Прийнятий 18 листопада 2004 року Верховною Радою України Закон № 2195, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни, визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач згідно свого паспорту та пенсійного посвідчення є дитиною війни..
Статтею 6 Закону України № 2195 передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
В той же час, Головне УПФ в Миколаївській області не проводило нарахування даного підвищення в повному об’ємі з 2008 року, через те, що згідно статті 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-IV, прийнятого Верховною Радою України 28 грудня 2007 року, стаття 6 Закону № 2195 викладалась в такій редакції: «дітям війни»(крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року в справі №10рп/2008 положення статті 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо внесення змін до статті 6 Закону №2195 були визнані неконституційними.
Рішення Конституційного Суду України у зазначеній справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей вказаних законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не може бути оскаржене.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Інших Законів України, які б обмежували соціальні права дітей війни з того часу не приймалися. Тому виходячи із зазначеного рішення Конституційного Суду України Головне УПФ в Миколаївській області з 22 травня 2008 року повинно було виплачувати позивачу в повному об’ємі підвищення до пенсії згідно статті 6 Закону №2195.
Посилання відповідача на відсутність законодавчого врегулювання питання щодо механізму обчислення та виплати підвищення до пенсії відповідно до Закону № 2195 суд вважає хибними з таких підстав.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 6 Закону № 2195 дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком, з якої потрібно обчислювати підвищення, цим Законом не передбачено. Пунктом 3 Прикінцевих положень цього Закону України Кабінету Міністрів України доручено подати до Верховної Ради пропозиції щодо приведення законодавчих актів та свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на це суд не погоджується з доводами відповідача про те, що, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої статтею 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону № 2195.
Тому вимоги позивача щодо нарахування та виплати йому як дитині війни підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в межах шестимісячного строку позовної давності, є обґрунтованими. Вимоги за минулий період більш як шести місяців задоволенню не підлягають через пропуск строку позовної давності. Підстав для його поновлення позивачем не представлено.
Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування для здійснення необхідних доплат дітям війни суд відзначає наступне.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2195 підвищення до пенсії, як державна соціальна виплата, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України на відміну від пенсії, яка виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, і заперечення відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань для задоволення вимог позивачів є необґрунтованим, оскільки невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність грошей для виплати не є підставою для виправдання. Бездіяльність щодо забезпечення права позивача на нарахування підвищення до пенсії дитині війни, передбаченого статтею 6 Закону № 2195 з підстав відсутності бюджетного фінансування є порушенням, яке створило для нього ситуацію непевності стосовно реалізації свого конституційного права.
Тобто доводи відповідача про відсутність законодавчого врегулювання про виділення з Державного бюджету України коштів для виплати дітям війни підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком не можуть бути підставою для невиконання вимог законів.
Відповідно до статті 6 Закону № 2195 дітям війни повинно нараховуватися підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а не соціальна допомога, як він про це зазначив в позові, до того ж суд не вправі перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, на який покладено такі повноваження, в даному випадку –Головне УПФ в Миколаївській області. Тому суд не вправі задовольняти вимоги про нарахування та стягнення конкретної суми пенсійного забезпечення.
На підставі викладеного Головне УПФ в Миколаївській області повинно здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 22 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року року з урахуванням державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.04 року, як юридична особа, яка проводить спірні виплати на користь одержувачів пенсії за віком.
Відповідно до ст. 94 КАС України на користь позивача суд присуджує здійснені ним судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов’язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 як дитині війни щомісячне підвищення до пенсії за період з 22 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком у відповідності до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне соціальне страхування», з врахуванням фактично виплачених сум цього підвищення за даний період.
Допустити постанову до негайного виконання.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати пропорційно задоволеним вимогам в сумі 3 (три) грн. 40 коп.
Постанова може бути оскаржена в Одеський апеляційний адміністративний суд через Жовтневий районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її отримання.
Суддя Р.В. Козаченко