Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 Постанова

Іменем України

18 березня 2008 року                                                                          справа № 22-а-2863/08

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів:                       Колеснік Г.А.

                                   Ляшенка Д.В.

ВСТАНОВИЛА:

      20 грудня 2007 року постановою Ленінського районного суду м. Луганська відмовлено у повному обсязі за необґрунтованістю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконними дій відповідачів щодо виплати позивачу разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за період з 1999 по 2007 роки у розмірі меншому, ніж встановлено частиною 5 статті 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у                          м. Луганську ради зробити перерахунок розміру разової грошової допомоги за період з 1999 по 2007 роки, стягнення солідарно з відповідачів матеріальної шкоди по недоплачені разовій грошовій допомозі на користь позивача у сумі 17999,01 грн., стягнення солідарно з відповідачів моральної шкоди, завданої позивачу у розмірі 359980,20 грн.

      В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм діючого законодавства, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.          

       Відповідачі у запереченнях на апеляційну скаргу доводи, викладені в апеляційній скарзі відхилили, і просили постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.  

      Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

      Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

      Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серіїНОМЕР_1(арк. справи 7).

      Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-12, розділом 3 якого визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту. Стаття 12 цього Закону передбачає пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.

      Приписами частини 5 статті 12 зазначеного Закону встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

      Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення. Враховуючи, що доповнення наведеного Закону статтею 17-1, яка визначає обов'язок органів праці та соціального захисту населення щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня, було здійснено 19 червня 2003 року Законом України № 968-4, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання першого відповідача здійснити перерахунок допомоги за 1999-2002 роки не підлягають задоволенню.   

      Колегія судів зазначає, що на першого відповідача покладений обов'язок здійснення виплати разової грошової допомоги саме в розмірах, передбачених цим Законом.

      Конкретні розміри розділом 3 (преамбула перед статтею 12 даного Закону) для учасників бойових дій були встановлені, зокрема, на 2005 рік та 2006 рік по 250 грн. відповідно Законами України № 2285-4 від 23 грудня 2004 року, № 2505-4 від 25 березня 2005 року та № 3235-4 від 20 грудня 2005 року.

      Саме у зазначених розмірах позивач отримав, а перший відповідач виплатив разову грошову допомогу за 2005 та 2006 рік. Наведені обставини встановлені судом першої інстанції та не спростовуються сторонами, внаслідок чого факт недоплати разової грошової допомоги відсутній, і, як наслідок цього, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

      Колегія судів зазначає, що виплата, здійснена першим відповідачем у 2003 році у розмірі 90 грн. разової грошової допомоги відповідно до норм статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» правомірна з огляду на наведене.

      Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України, яка відповідно до пункту 5 частини 1 статті 85 Конституції України, в тому числі, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

       Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон, який би регулював питання подолання колізій норм законів, що мають однакову юридичну силу.

      Як зазначав Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року (справа про набуття чинності Конституцією України), конкретна сфера суспільних відносин не може бути врегульована водночас однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Наявність статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», яка не визнана неконституційною, доводить правомірність застосування зазначених норм першим відповідачем.

     Стосовно виплати першим відповідачем 120 грн. у 2004 році відповідно до норм статті 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» колегія суддів визнає зазначену виплату неправомірною з огляду на те, що пунктом 1 рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 у справі № 1-27/2004 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», якими встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в тому числі, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 120 грн.

      Пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року                           № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», серед інших, здійснюється у  розмірі 280 грн.

       Позивачем заявлені вимоги щодо зобов'язання першого відповідача зробити перерахунок розміру допомоги, однак з огляду на те, що органи праці та соціального захисту населення зобов'язані лише виплачувати суми допомоги, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності виходу за межі позовних вимог в порядку частини 2 статті 11 КАС України шляхом стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради за рахунок коштів Державного бюджету України одноразової щорічної допомоги за 2004 та 2007 роки. Одночасно, колегія суддів зазначає, що позивачем невірно розрахована сума недоплаченої допомоги за 2004 та 2007 рік з огляду на наступне.  

       Згідно зі статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (станом до 12 січня 2005 року) мінімальний  розмір  пенсії  за  віком  за   наявності   у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків  середньої  заробітної  плати  працівників, зайнятих  у  галузях  економіки  України,  за попередній рік,  яка визначається   спеціально   уповноваженим   центральним    органом виконавчої влади у галузі статистики.

      Законом України від 23 грудня 2004 року, що набрав чинності 12 січня 2005 року були внесені зміни до статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно з якими мінімальний  розмір  пенсії  за  віком  за  наявності  у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у   розмірі   прожиткового   мінімуму   для   осіб,  які  втратили працездатність, визначеного законом. 

      Таким чином, розрахунок розміру мінімальної пенсії, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб,  які  втратили працездатність, можливий лише з 12 січня 2005 року.

     Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 9 липня 2004 року середня заробітна плата станом на квітень 2004 року складала 494 грн. 66 коп., отже, стягненню підлягає недоплачена допомога за 2004 рік у розмірі 374 грн. 65 коп. (20% від 494 грн. 66 коп. складає 98 грн. 93 коп., 98 грн. 93 коп. Х 5 - 120 грн. = 374 грн. 65 коп.).

      Стосовно розрахунку недоплаченої допомоги за 2007 рік колегія суддів зазначає наступне.

       Статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року № 489-5, що набрав чинності з 1 січня 2007 року („Урядовий кур'єр” від 23 грудня 2006 року), був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня 2007 року - 380 гривень, з 1 квітня 2007 року - 387 грн., з 1 жовтня 2007 року - 395 грн.

     Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року („Урядовий кур'єр” та „Голос України” від 28 березня 2007 року), якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно       410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.

     Таким чином, за 2007 рік на користь позивача підлягає стягненню недоплачена сума допомоги у розмірі 1770 грн. 30 коп. (410 грн. 06 коп. Х 5 - 280 грн.).

      Стосовно стягнення з відповідачів матеріальної та моральної шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на те, спір є публічно-правовим і охоплює бюджетні відносини з урахуванням здійснення виплати разової грошової допомоги, у тому числі учасникам бойових дій, за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, посилання позивача на норми Цивільного кодексу України як на підставу стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також її розрахунок, є помилковими. 

    Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови були порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

      Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 20 грудня 2007 року у справі                        № 2-а-717/07 задовольнити частково.

      Скасувати постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 20 грудня 2007 року у справі № 2-а-717/07.  

       Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконними дій відповідачів щодо виплати позивачу разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за період з 1999 по 2007 роки у розмірі меншому, ніж встановлено частиною 5 статті 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у                          м. Луганську ради зробити перерахунок розміру разової грошової допомоги за період з 1999 по 2007 роки, стягнення солідарно з відповідачів матеріальної шкоди по недоплачені разовій грошовій допомозі на користь позивача у сумі 17999,01 грн., стягнення солідарно з відповідачів моральної шкоди, завданої позивачу у розмірі 359980,20 грн. задовольнити частково.

      Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради щодо невиплати ОСОБА_1разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2004 та 2007 роки.

      Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2004 та 2007 роки у загальній сумі 2144 грн. 95 коп.

     В іншій частині позовних вимог відмовити.

     Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 березня 2008 року. Постанова  у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 19 березня 2008 року.

     Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

       Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий:                                                                                       Р.Ф. Ханова

Судді:                                                                                                    Г.А. Колеснік

                                                                                                               Д.В. Ляшенко    

З оригіналом згідно:

Суддя                                                    Р.Ф. Ханова