Справа №22 – 1564 Головуючий по 1-й інстанції: Кротінов В.О.
Категорія- 21 Доповідач: суддя – Резникова Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Вступна та резолютивна частини
28 лютого 2011 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі
головуючого судді Маширо О.П.
суддів: Баркова В.М., Резникової Л.В.,
при секретарі Стіба Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення апеляційного суду в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності,-
Керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України,
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 24 грудня 2010 року скасувати .
У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
Справа №22 – 1564 Головуючий по 1-й інстанції: Кротінов В.О.
Категорія- 21 Доповідач: суддя – Резникова Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2011 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі
головуючого судді Маширо О.П.
суддів: Баркова В.М., Резникової Л.В.,
при секретарі Стіба Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення апеляційного суду в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності,-
В С Т А Н ОВ И В:
У квітні 2008 року позивачка звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності, обґрунтувавши свої позовні вимоги тим, що 7 листопада 2006 року Сьомою донецькою державною нотаріальною конторою був посвідчений договір дарування частки житлового будинку АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував своєму синові (її чоловіку) ОСОБА_5 83\100 часток домоволодіння, що складається з двох житлових будинків з житловою прибудовою та надвірними будівлями , а останній прийняв в дар цю частку домоволодіння. Проте вказаний договір є фіктивним, оскільки не спрямований на виникнення у сторін відповідних правовідносин. На час підписання вказаного договору її чоловік, з яким вона знаходилася в зареєстрованому шлюбі з 9 січня 1993 року, фактично був власником вказаної частини домоволодіння. В свою чергу ОСОБА_1 фактично не був власником цього домоволодіння, ніякої участі в його будівництві та фінансуванні не приймав. Будівництвом спірного домоволодіння фактично займалася вона з чоловіком, у зв*язку з чим відповідач, хоча і оформив будівництво будинку на себе, не був власником цього майна та не мав право дарувати домоволодіння дійсному власнику .
Посилаючись на те, що, власником вказаного будинку в рівних частках був її чоловік та вона просила визнати договір дарування недійсним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року її чоловік помер, після його смерті залишилося вказане нерухоме майно, при цьому вона має право на 50% цього майна, як дружина померлого та з врахуванням трьох спадкоємців 1 черги , вона має право на 1\3 частку майна, яке належало її чоловіку, тому просила визнати за нею право на 66,5% спірного домоволодіння.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, з тих підстав, що висновки суду не відповідають обставинам справи , нормам матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, пояснення відповідачів та представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідачів підлягає задоволенню з таких підстав:
Визнаючи договір дарування недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 подарував своєму сину майно, яке фактично йому не належало . Виходячи з того, що позивачці належало право на 1\2 цього домоволодіння, а також на те, що з частки померлого чоловіка вона має право на 1\3 частину, суд визнав право за позивачкою на право на 66,6 % вказаного домоволодіння.
Такий висновок суду не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права,шо відповідно до вимог п.3,4 ч.1ст.309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 7 листопада 2006 року подарував своєму синові ОСОБА_4 83\100 частки житлового будинку, який складається з двох житлових будинків з житловою прибудовою та надвірними будівлями, розташованими за адресою АДРЕСА_1. Зазначене домоволодіння належала дарувателю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради від 11.10.2006 року ; на підставі дублікату договору купівлі – продажу від 4 травня 1963року, виданого 10.10.06 року; рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 25.02.87 р. №44\12; рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради в м.Донецьку від 27.09.06 року.
Посилаючись на те, що зазначена спірна частина домоволодіння фактично належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , позивачка жодного з документів, якій підтверджував право власності дарувателя на це майно, не оскаржила.
Відповідно до ст..363 ЦК України – частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації , переходить до набувача відповідно до ст..334 цього кодексу .
Позивачка не надала доказів про те, що будуючи домоволодіння , яке складає 83\100 від майна, належного ОСОБА_1, сторони домовлялися про утворення спільної часткової власності, уклали з цього приводу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню .
Окрім того при укладені договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 позивачка власноручно підписала заяву, адресовану державному нотаріусу про те, що частина домоволодіння, розташована за адресою АДРЕСА_1 не є об*єктом їхньої спільної власності, не перебуває у її особистій власності. При цьому позивачці нотаріусом були роз*яснені вимоги ст..60,65,74 СК України, та ст..777 ЦК України (а.с.192). Зазначена заява була отримана в зв*язку з тим, що позивачка була зареєстровано та проживала в прийнятому в дар її чоловіком будинку.
Надані позивачкою документи про придбання будівельних матеріалів та виконання будівельних робіт по будівництву будинку АДРЕСА_1 за договором підряду будівельною організацією за домовленістю з батьком позивачки ОСОБА_6 , не є підставою для визнання за будь- яким з вказаних осіб права власності на жилий будинок, оскільки дозвіл на будівництво цього домоволодіння , відповідно до закону вказані особи не отримували і право власності за ними згідно до закону не визнавалося.
Спірне домоволодіння у відповідності з договором дарування , після прийняття його в дар , належить чоловіку позивачки ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Після смерті померлого спадкоємцями 1 черги за законом були його батько – відповідачі по справі та дружина позивачка по справі, які своєчасно прийняли спадщину , звернувшись з приводу прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Визнаючи за позивачем право власності на спадкове майно, суд не прийняв до уваги той факт, що жодна з сторін до цього часу не оформила своїх спадкових прав, не отримала свідоцтво про право на спадщину.
У той час, як відповідно до вимог п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах на спадкування» - свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленого цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.
Таким чином, оскільки сторони мали всі умови для отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі , питання про визнання за позивачем права власності на будь-яку з часток майна , належного померлому в судовому порядку , є передчасним.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції належить скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності відмови.
Керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України,
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 24 грудня 2010 року скасувати .
У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: