Справа № 22 –  786  11                          Головуючий у 1 інстанції   Васильченко О. Г.

         Категорія       19                                               Доповідач Кучерява В. Ф.

Рішення

   Іменем України

14 червня   2011 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

    Головуючого    Баркової Л. Л.

      Суддів  Кучерявої В. Ф. Ткаченко Т. Б

    При секретарі Грішко С. В.

Розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовом  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення  Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31 березня 2011 року

                    ВСТАНОВИЛА:

    З таким позовом позивачка звернулась до суду. Посилалась на те, що у вересні  2010 року після  отримання позовної заяви  ОСОБА_2  про визнання права власності на торговий павільйон, їй стало відомо, що 22.02.2007 року  відповідачі уклали договір про спільне будівництво і експлуатацію тимчасової споруди - торгового павільйону , за умовами якого відповідачі домовились про спільне будівництво та експлуатацію тимчасового павільйону за адресою АДРЕСА_1.

    Вважає, що договір суттєво порушує її права. Вона на час укладення договору знаходилась у шлюбі  з  ОСОБА_3, згоди на укладення договору  вона чоловікові не давала.  01.04.2007 року  позивачка та  ОКФ „Цитадель” уклали  договір оренди земельної ділянки і на цій ділянці нею зведено торговий павільйон , яким користується вона, документи оформлені на неї..

    Просила визнати недійсним договір про спільне будівництво і експлуатацію тимчасової споруди - торгового павільйону від 22.02.2007 року, укладений між відповідачами.

    Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від  31 березня 2011 року у задоволенні позову  ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , ОСОБА_3  про визнання недійсним договору про спільне будівництво та експлуатацію тимчасової споруди від 22. 02.2007 року  відмовлено.

    ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що вона згоди на укладення договору   не давала, що вона є єдиним законним землекористувачем  земельної ділянки, на якій здійснює  підприємницьку діяльність, тому суд в порушення норм матеріального права незаконно відмовив їй у задоволенні її позову.

    Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника апелянта, який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав

    Відмовляючи в задоволенні позову, суд посилався на те, що на день укладення   договору  об’єкту права власності не існувало, а спірний договір не може бути об’єктом   права власності подружжя, а йдеться лише про намір створити власність у майбутньому.

    З таким висновком суду погодитись не можна.

    Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України  правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення  цивільних прав та обов’язків.

    Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або  більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

    Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо  недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З договору  від 22.02.2007 року вбачається, що відповідачі, батько та син, уклали договір про спільне будівництво та експлуатацію тимчасової споруди - торгового  павільйону по пр. Будівельників -60  ( територія ринку „Застава”), згідно якого сторони договору особисто приймають участь у будівництві, будівництво повинно бути  почато не пізніше 15.03.2007 року і закінчено до 01.05.2007 року. ОСОБА_2, який фінансує будівництво, належить 100%  створеного майна, а саме  торгового павільйону, ОСОБА_3 зобов’язується сплачувати  ОСОБА_2  40% доходу від експлуатації павільйону. ( а.с. 5)

З матеріалів справи вбачається, чого не оспорюють і сторони, що павільйон збудовано і позивачка здійснює у ньому підприємницьку діяльність. В суді першої інстанції в іншому  провадженні  іде спір  щодо прав  на цей павільйон.

Відповідно до п. 2 ст. 65 СК України  дружина , чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору  недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її , його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Як вбачається з умов договору, сторони особисто повинні приймати участь у будівництві  та ОСОБА_3 зобов’язується сплачувати ОСОБА_2 40% доходу від експлуатації павільйону. На час укладення договору   позивачка і відповідач знаходились у зареєстрованому шлюбі і умови договору  про сплату  40% доходу від експлуатації павільйону  стосувалися їх сімейного бюджету.

    Відповідно до вимог ч. 1 ст.415 ЦК України  землекористувач має право користуватись земельною ділянкою в обсязі встановленому договором.

    Відповідно до вимог ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду землі” орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні з захистом  права власності на земельну ділянку  відповідно до закону.

    1 квітня 2007 року  позивачка уклала з ВАТ „ОКФ „Цитадель” договір  про надання їй в тимчасове користування площадки земельної ділянки розміром 100 кв. м.  для розміщення тимчасової  будівлі за адресою  АДРЕСА_1. ( а.с.  6 )

    Згідно  п. 2.2.5 договору  позивачка  не має  права передавати названу площадку  іншим  фізичним чи юридичним особам без згоди  орендодавця.

    Доказів того, що позивачка давала згоду на укладення названого договору суду не надано.

        Оскільки  умови договору суперечать не тільки сімейному законодавству, але і земельному законодавству , договір повинен бути визнаний недійсним.

Таким чином, апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, рішення суду  скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову позивачки.

    Керуючись ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів

                    ВИРІШИЛА:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

    Рішення  Жовтневого  районного суду м. Маріуполя від 31 березня 2011 року  скасувати.

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору задовольнити.

    Визнати недійсним договір від 22.02.2007 року про спільне будівництво і експлуатацію тимчасової споруди - торгівельного  павільйону , укладений  між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

    Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

    Судді: