Справа №22-700/2011                                       Головуючий у 1 інстанції Богуславська І.А.

Категорія 52                                                                                            Доповідач  Баркова Л.Л.

                                             У Х В А Л А

                                                     Іменем України

29 квітня  2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

                 головуючого судді Баркової Л.Л.

                 суддів  Ткаченко Т.Б.,  Гаврилової Г.Л.

                 при секретарі  Дерюгіній В.Ю.

розглянувши  у   відкритому  судовому  засіданні  у місті Маріуполі справу за позовом   ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця « про   поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу    

за апеляційною скаргою відповідача Державного підприємства «Донецька залізниця «на рішення  Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 12 січня  2011 року,                                                                    

                                                    в с т а н о в и л а :      

       Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 12 січня 2011 року  позов  ОСОБА_1 задоволено.

Визнано наказ начальника вагонного депо Маріуполь Донецької залізниці  №578  від 30.07. 2010 року  про звільнення ОСОБА_1   незаконним.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді  провідника пасажирського вагону в поїздах далекого і місцевого сполучення  з 31  липня  2010 року.

Стягнуто з Державного підприємства «Донецька залізниця« на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 14240 грн.12 коп. та допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1  на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 2804 грн.40 коп.

Стягнуто з Державного підприємства «Донецька залізниця« на користь держави судовий збір в розмірі 142 грн.40 коп. та  витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи 120 грн.    

      В апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати,  постановити нове про  відмову  у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, які неповно з»ясовані, на порушення судом процесуального закону  та  неправильне застосування норм матеріального права.

       Заслухавши представника відповідача Державного підприємства «Донецька залізниця«  ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, позивачку ОСОБА_1, її представника, адвокатаОСОБА_4, які просили рішення суду залишити без зміни, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  

      Відповідно  до положень ст.308 ЦПК України,  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,  якщо визнає, що суд першої інстанції  ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

     Вирішуючи справу і задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального  законодавства,  обгрунтовано дійшов  висновку про те, що оскільки  відповідачем не доведено винних дій позивачки  у провозі безбілетного пасажиру, підстав  для звільнення  її з роботи не було.

     З таким висновком не можна не погодитись.

     Відповідно до положень ст.60  ЦПК України  кожна сторона зобов»язана довести ті обставини,  на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення  для ухвалення рішення  у справі  і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.  Доказування не  може  ґрунтуватися на припущеннях.

      Як вбачається зі справи, 10 лютого 2005 року ОСОБА_1 була прийняти на роботу у Вагонне депо Маріуполь Донецької залізниці  екіпіровщиком   по обслуговуванню пасажирів, а з 2 липня 2007 року її було  переведено  проводніком пасажирського вагону  . 26 червня 2007 року укладено контракт №40 на виконання зазначеної роботи.

      Наказом №578/ОС  від 30.07.2010 року ОСОБА_1 звільнено з роботи провідника пасажирського вагону  в поїздах далекого і місцевого  сполучення за п.8ст.36 КЗпП України  за провіз 14 липня 2010 року  безбілетного пасажиру у вагоні №8/17649 у поїзді №69 сполученням «Маріуполь-Львів».

      Звертаючись до суду з даним позовом позивачка посилалась на те, що в період ревізорської перевірки  вона спала, безбілетного пасажира не провозила, акт про порушення  на неї не складався.

       Заперечуючи проти позову представник відповідача посилався на те, що в складеному акті щодо  провозу  двох пасажирів з квитками нижчої категорії  іншим провідником  цього ж вагону ОСОБА_3,  зазначено   ще  й про провіз безбілетного пасажиру і цей факт позивачкою визнавався   в пояснювальній записці, яку вона надала 15 липня 2010 року.

       При розгляді справи позивачка  факт написання пояснювальної записки не заперечувала, але стверджує, що написала її на підтримку ОСОБА_3, яка мала пенсійний вік і тому надала їй можливість звільнитися  з роботи за власним бажанням. Факт провозу безбілетного пасажиру та надання на це дозволу   остання заперечує.

       Належних доказів, які б спростовували пояснення позивачки, відповідачем   суду першої інстанції не надано.

 Із пояснень  представника  відповідача  в апеляційному суді вбачається, що ОСОБА_3  дійсно звільнилась з роботи за власним бажанням, є пенсійного віку,  і письмових пояснень щодо безбілетного провозу пасажирів  14 липня 2010  року  не надавала.

       Як вбачається із акту №20-с-ЦІК  від 14 липня 2010 року, він був складений тільки  на провідника ОСОБА_3,  час  проведення ревізорами перевірки в ньому не зазначений , що підтверджує пояснення позивачки про відсутність в її діях передбачених п.18  підстав для розірвання контракту .  

      З урахуванням наведеного  та положень закону,  виходячи із засад розумності та справедливості колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов  правильного висновку про  недоведеність факту перевезення  позивачкою  безбілетного пасажиру  та безпідставність звільнення її з роботи за п.8 статті 36 КЗпП України.  

      Доводи апеляційної скарги про те, що  факт порушення позивачкою  п.18 умов контракту  підтверджується  протоколом  службового розслідування від 16.07.2010 року, висновків суду   з урахуванням встановлених обставин не спростовують.

      Інших доводів, які б не були предметом дослідження суду першої інстанції, або які б вплинули на правильність його висновків чи  належали б  до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов”язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення відповідачем  в апеляційній скарзі не наведено.

        З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст.10,11,57,60,209,213-215 ЦПК України і положенням ст.ст.139,140,235 КЗпП України, п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1994 року №9 зі змінами, внесеними згідно із постановами №4 від 1.04.1994 р., №18 від 26.10.1995 р., №15 від 25.05.1998р. «Про практику розгляду  судами  трудових спорів»  і  підстав для його скасування не має.

                            Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,

                                      у х в а л и л а :

       Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця «  відхилити.

       Рішення Жовтневого  районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 січня 2011 року залишити без зміни.

       Ухвала набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти  днів  до касаційної інстанції.

Судді