Справа № 22-667/2011 Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.
Категорія 44 Доповідач Баркова Л.Л.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
4 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Баркової Л.Л.
суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.
при секретарі Ушаковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ЖКП «Жилкомплекс» про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням і зустрічним позовам ОСОБА_7, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ЖКП «Жилкомплекс» про визначення порядку користування жилим приміщення
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та приєднавшегося до неї ОСОБА_7 . на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 25 червня 2010 року
в с т а н о в и л а :
У лютому 2007 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що проживають у п»яти кімнатній АДРЕСА_2 У 1993 році ОСОБА_6 зареєстрував шлюб та виїхав на постійне місце проживання в інше жиле приміщення, витрат на утримання спірної квартири не несе, комунальні послуги не сплачує, а тому втратив право користування цим приміщенням.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду із зустрічним позовом, в якому просили змінити договір найму зазначеної квартири та виділити їм у користування кімнати площею13,42 кв.м. та 10,08 кв.м., а ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 жилі кімнати, площею 20,3 кв.м., 12,7 кв.м., 21,88 кв.м., а також укласти окремі договори найму, залишивши інші приміщення у загальному користуванні.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 25 червня 2010 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Визнано ОСОБА_6 таким, що втратив право користування АДРЕСА_3 Зустрічний позов ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задоволено частково та встановлено порядок користування зазначеною квартирою. Виділено ОСОБА_7 у користування кімнату, площею 10, 08 кв.в., а ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, діючої також в інтересах ОСОБА_8 виділено у користування кімнати площею 13,42 кв.м., 20,3 кв.м., 12,7 кв.м., 28,88 кв.м. відповідно, а кухню, вбиральню, коридор та інші підсобні приміщення залишено у спільному користуванні. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, до якої приєднався ОСОБА_7 просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування спірним приміщенням та задовольнити позов про встановлення порядку користування квартирою, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального закону, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відповідності з вимогами ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та представника ЖКП «Жилкомплекс», які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідача за основним позовом ОСОБА_6, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення представника позивачів ОСОБА_9, яка просила скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відповідно до положень статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд виходив з того, що ОСОБА_6 добровільно залишив спірну квартиру, в ній не проживає і нею не цікавиться, витрат на утримання будинку та сплату комунальних послуг не несе, вибув на постійне проживання в інше житлове приміщення. А ОСОБА_7, у зв»язку із виникненням неприязних відносин з ОСОБА_1 слід виділити у користування ізольовану кімнату, розміром 10,8 кв.м.
У відповідності з положеннями ст.213-214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалено на основі повно, всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, інше.
Проте цим вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Як вбачається зі справи, на час звернення до суду та ухвалення судового рішення спірна квартира за адресою: АДРЕСА_4 перебувала у комунальній власності, загальною жилою площею 78,4 кв м. та складалась із п»яти кімнат, три із яких є ізольованими,-№2, площею 13,42 кв.м.; №7, площею 10,03 кв.м. та №8, площею 20,3 кв.м., а також двох суміжних кімнат,- №10, площею 21,88 кв.м. та № 9, площею 12,7 кв.м. Наймачем спірної квартири була ОСОБА_1
Квартира перебуває у користуванні ОСОБА_1 і ОСОБА_7 та їх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 1980 року , після реєстрації шлюбу, внаслідок обміну (обєднання) трикімнатної, квартири, яка належала ОСОБА_1 з донькою та двокімнатної квартири, яка належала ОСОБА_7 з сином.
В ній значились зареєстрованими: ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_2 з онуками ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та правнучкою ОСОБА_8
Рішенням Жовтневого райсуду міста Маріуполя від 2.02.2009 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано.
Ще до розірвання шлюбу, у листопаді 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звертались до суду з позовом про виділення їм у користування ізольованих кімнат, площею 10,08 кв.м. та 13,42 кв.м., який було залишено без розгляду.
Відповідно до положень статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами. Які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями ст.107 ЖК України та роз»ясненнями, викладеними у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року із змінами, внесеними згідно постанов №2 від 10.03.1989 року, №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України», у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання в інше жиле приміщення в тому же населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.
На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання.
Між тим, належних доказів тому, що ОСОБА_6 у зв»язку із вступом в шлюб у 1993 році вибув на інше постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, де проживає зі своєю сім»єю, не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
Як встановлено судом, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності тестю ОСОБА_6, - ОСОБА_10, який згоди на реєстрацію в цю квартиру на постійне місце проживання відповідача не давав, про що письмово повідомив суд. Дружина відповідача, ОСОБА_11 також не зареєстрована в зазначеній квартирі (а.с.196)
Про те, що відповідач ОСОБА_6 не втрачав права користування спірною квартирою та приймав міри до захисту цього права, свідчить той факт, що він мав ключі від квартири, періодично до неї навідувався, сплачував квартирну плату і комунальні послуги, що підтвердив наданими квитанціями, виконував судові рішення місцевого суду від 14.12.2006 року та 31.07.2008 року про стягнення заборгованості за комунальні послуги, яку було стягнуто з нього у солідарному порядку з іншими користувачами квартири.
Зазначені факти позивачами не спростовані. Більш того, до лютого 2009 року, тобто протягом 16 років з дня реєстрації ОСОБА_6 шлюбу, вони не зверталися ні до житлових органів ні до суду з питань щодо розподілу квартири та її приватизації, що свідчить про те, що право останнього на користування спірною квартирою вони визнавали. Звернулись до суду лише тільки після того, як ОСОБА_12 та ОСОБА_7 припинили шлюбні відносини і останній звернувся до суду разом із сином про визначення порядку користування квартирою.
За таких обставин та виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_6 вибув із квартири на інше постійне місце проживання та втратив право користування в ній жилою площею.
Тому рішення суду в частині визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилою площею в АДРЕСА_3 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно із положеннями ст.104 ЖК України, роз»ясненнями, викладеними у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року із змінами, внесеними згідно постанов №2 від 10.03.1989 року, №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України», суд вправі задовольнити вимоги про поділ жилого приміщення у разі коли жилу площу, що припадає на нього може бути виділено у вигляді ізольованого жилого приміщення за розміром не менше встановленого для надання одній особі.
З урахуванням встановлених обставин, розмір долі, яка випадає на долю кожного члена сім»ї складатиме 9,3 кв.м. ( 78,4:8) При розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_7 та ОСОБА_6 неодноразово змінювали та уточнювали позовні вимоги, у тому числі просили виділити їм у користування ізольовану кімнату, площею 20,3 кв.м.
При розгляді справи в апеляційному суді встановлено, що на підставі оскаржуваного рішення суду, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 приватизували спірну квартиру, отримали свідоцтва про право часткової власності в ній та у 2010 році зареєстрували його у державному реєстрі.
Таким чином, оскільки при видачі свідоцтв про право власності, частки в спірній квартирі визначались без урахуванням права ОСОБА_6 на жилу площу в ній і в установленому законом порядку ці свідоцтва недійсними не визнавались, державну реєстрацію прав власників не скасовувано, підстав для задоволення позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визначення порядку користування жилою площею та укладення з ними окремого договору найму жилого приміщення на цей час не має, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєднався ОСОБА_7, задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 25 червня 2010 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ЖКП «Жилкомплекс» про визначення порядку користування жилим приміщення та зміні договору найма жилого приміщення приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.
Судді