Справа 22а-32124                                                             Головуючий у 1 інстанції Чапланова О.М.,

Категорія 10.3.1                                                                                           Доповідач Барсукова О.І.,

                                                                    У Х В А Л А                    

                                                   І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 01 вересня 2011  року                                                                 м. Донецьк

                  Апеляційний суд Донецької області в складі:

                  головуючого судді Новосядлої В.М.,

                                       суддів Барсукової О.І., Алексєєва А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Торезького міського суду Донецької області від 24 березня 2010 року по адміністративній справі за позовом  ОСОБА_1 до   управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання провести нарахування та виплату заборгованості по недоотриманій компенсації на оздоровлення за 2002 - 2009 року, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до   управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради визнання дій протиправними та зобов’язання провести нарахування та виплату заборгованості по недоотриманій компенсації на оздоровлення за 2002-2008 роки включно , оскільки він відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання цієї виплати в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат щорічно. Проте компенсацію на оздоровлення він не отримав. На його звернення до відповідача в жовтні 2009 року про перерахунок і доплату суми компенсації на оздоровлення йому було відмовлено.

Постановою Торезького міського суду Донецької області від 24 березня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апеляційний суд, заслухавши суддю - доповідача,  перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, інвалідом 2 групи, що підтверджено копіями відповідних посвідчень (а.с.6,7).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач відмовив в виплаті йому компенсації на оздоровлення за 2002-2009 роки, посилаючись на те, що він (позивач) є інвалідом внаслідок ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, тоді як статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено таку виплату особам які стали інвалідами внаслідок саме Чорнобильської катастрофи.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України №2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до ст.48 Закону України №796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» інвалідам 1-2 груп передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті  92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч.4 ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до категорії 1 або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 «Порядку віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних   категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 02.12.92 року № 674, громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, до категорії 3 відносяться - особи, які складали ядерні заряди і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, брали участь у підземних випробуваннях ядерної зброї, а також ті, які переопромінились при охороні ядерних полігонів під час випробувань (якщо їх не віднесено до категорії 1).

Відповідно до пунктів 4, 6 Порядку № 674 особам, зазначеним у п. 2 цього Порядку, видаються посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії на підставі довідки, що підтверджує їх участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, виданої відповідною військовою частиною або Центральним військовим архівом Співдружності Незалежних Держав. Видача посвідчень указаним у цьому Порядку особам провадиться Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.

Згідно посвідчення серії  А № 204843, виданого Донецькою обласною державною адміністрацією 05.12.07р., ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії. Згідно зазначеного посвідчення він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто позивач належить до першої категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 2 грудня 1992 року №674, його статус, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС 2 категорії, підтверджується посвідченням від 28.11.07р., тому  доводи апеляційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до абзацу 5 частини 4 ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 19 грудня 1991 року № 2001-ХІІ із змінами, внесеними Законом України від 06.06.96 р. № 230/96-ВР) щорічна допомога на оздоровлення інвалідам другої групи  виплачується в розмірі – п’яти мінімальні заробітні плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача по не нарахуванню та виплаті позивачу щорічної компенсації на оздоровлення за 2009 рік – протиправними.

При встановленні зазначених фактів і постановлені рішення судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, не було порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.

У відповідності до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.  

Керуючись ст.ст.197, 198, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 13 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий :                                                                      

Судді:      

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому частиною 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат станом на день виплати.

В 1    

  ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про визнання відмови у виплаті разової допомоги неправомірною та стягнення недоотриманих грошових виплат відповідно до статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2004-2005, 2007-2008 роки.  

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від                           10 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду  від 22 травня 2009 року, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради звернулось з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.  

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.  

Судами встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи та віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням А № 435470.

Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися положеннями ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991.  

За 2004-2005 роки відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 та № 562 від 12.07.2005.

За змістом статті 48 Закону № 796-XІІ, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії забезпечується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.  

У період, за який заявлені вимоги про стягнення допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.  

В той же час, розміри виплат були сталими і здійснювалися на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 836, № 562.  

Зі змісту Закону № 796-XІІ вбачається, що на Кабінет Міністрів України не покладався обов’язок по зменшенню суми допомоги, встановлених Законом.  

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розмір допомоги передбаченої статтею 48 Закону № 796-XІІ залишався незмінним з     1996 року по 2005 рік, тобто не відповідав розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.  

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 48 Закону № 796-XІІ.  

Таким чином, висновки судів у частині необхідності здійснення виплат допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки за правилами статті 48 Закону № 796 –ХІІ, є правильними і такими, що ґрунтується на законі.  

При виплаті щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення суди не звернули увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зупинено на 2007, 2008 роки в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” та п.п. 11 п. 28 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007.  

Судами встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення в березні 2007 року в розмірі 90 грн. 00 коп. та в лютому 2008 року в розмірі 90 грн. 00 коп.  відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562.

Зупинення дії положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007.  

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України N10-рп/2008 від 22.05.2008 зупинення дії положень статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачене п.п. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).  

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007, 2008 рік відповідно до Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.  

Відповідно до ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування рішень судів в частині задоволення позовних вимог щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007, 2008 роки, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачених законами України.  

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -  

п о с т а н о в и т и   :  

  Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради задовольнити частково.  

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 10 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду  від 22 травня 2009 року змінити.  

Абзац 3 резолютивної частини постанови Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 10 лютого 2009 року, викласти в наступній редакції:  

«Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району за рахунок Державного бюджету України здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2004, 2005 роки з урахуванням здійснених виплат».  

В решті постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від              10 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду  від 22 травня 2009 року залишити без змін.  

В 2

  Що стосується позовних вимог про стягнення вказаної допомоги за 2007 рік, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню.

Положення статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були зупинені на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Судами встановлено, що Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області здійснило нарахування та виплату щорічної грошової допомоги в червні 2007 року в розмірі 120 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.

Зупинення дії положень ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» , визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007.

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Таким чином висновок судів щодо неправомірності дій відповідача у 2007 році є безпідставним, оскільки на момент виплати щорічної разової грошової допомоги дію абз. 3 ч. 4 ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

  Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інвалід 3 групи (1 категорія).

Частиною 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС інвалідам ІІІ групи передбачена щорічна грошова допомога на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Виплата зазначеної допомоги позивачу була здійснена в лютому 2008 року в розмірі 90 грн. 00 коп. відповідно до постанови КМ України № 562 від 12 липня 2005 року.

Суди попередніх інстанції дійшли висновку, що розмір щорічної грошової допомоги, встановлений вказаною постановою, не відповідає розміру допомоги, встановленому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій.

Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до деяких законодавчих актів України»  текст ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в такій редакції: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Як встановлено вище, допомога позивачу у 2008 році була здійснена в розмірі, встановленому постановою КМ України № 562 від 12 липня 2005 року.

Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до деяких законодавчих актів України» , визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.

Згідно з ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Таким чином висновок судів щодо неправомірності дій відповідача є безпідставним, оскільки на момент виплати щорічної разової грошової допомоги, у лютому 2008 року, зміни, внесені у ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: учасника ліквідації аварій 2 категорії –п’ять мінімальних заробітних плат.  

Отже вихідним критерієм обрахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення є розмір мінімальної заробітної плати.  

Суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи дійшов правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

Також судом правильно встановлено, що дію положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».  

Зупинення дії положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007.  

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.  

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи дії відповідача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги у 2007 році, помилково прийшов до висновку про їх неправомірність, оскільки відповідно довідки (а. с. 9) щорічна допомога на оздоровлення виплачена позивачу в червні 2007 року.  

Тобто в цій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.