Справа № 22- 7899 Головуючий в 1 інстанції- Кудіної А.С.
Категорія-21 Доповідач- Бабенко П.М.
РІШЕННЯ Іменем України
22 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого- судді Пономарьової О.М..
суддів- Бабенка П.М. ,Бондаренко Л.І. при секретарі - Білявській І.Є.
за участю позивача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2, представника відповідача Гірман С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку, цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м.Харцизьку Донецької області на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 26 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Харцизьку Донецької області про відшкодування моральної шкоди ,
ВСТАНОВИВ:
В травні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з нього на його користь на відшкодування моральної шкоди 70 000 грн. Свої вимоги він обґрунтував тим, що працював на підприємствах вугільної промисловості в шкідливих умовах ,в результаті чого отримав професійні захворювання, йому спричинена моральна шкода, яку відповідач відшкодувати добровільно відмовився.
Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 26 червня 2006 року частково задоволені вказані позовні вимоги позивача стягнуто на його користь на відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності 14 000 грн., в решті позову відмовлено.
На вказане рішення позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду, збільшити розмір відшкодування, посилаючись на те ,що судом порушені норми матеріального та процесуального права, суд не врахував в достатній мірі ступінь його моральних с страждань., через що занизив розмір відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення суду та повернути справу на новий розгляд ,посилаючись на те, що це рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, що рішення суду першої інстанції суперечить діючому законодавству, суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, не врахував, що наявність спричинення позивачеві моральної шкоди не підтверджено висновком МСЕК,що відповідно до п.27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст..ст.21,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Крім того, судом не враховано відсутність вини відповідача у спричиненні позивачеві професійних захворювань, позивач не надав судові доказів на спричинення йому моратьної шкоди, також суд не врахував ,що позивач тривалий час ушкоджував своє здоров'я палінням цигарок.
В судовому засіданні представник відповідача доводи своєї апеляційної скарги підтримав, апеляційну скаргу позивача не визнав, просив її відхилити.
Позивач просив апеляцію відповідача відхилити, його апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду змінити , задовольнити його позов ,зазначивши, що вказане рішення щодо розміру відшкодування моральної шкоди ухвалено з без дотриманням вимог матеріального закону.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи ,перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає ,що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, рішення суду змінити з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював в підземних умовах на вугільних шахтах, де в результаті шкідливих умов праці захворів на пневмоконіоз, хронічний обструктивний деформуючий артроз ліктьових суглобів 2 стадії з больовим синдромом..
Згідно висновку МСЕК від 03.05.01 року пневмоконіоз позивачеві вперше встановлено 40 % втрати професійної працездатності йому також встановлена 3 група інвалідності безстроковою при повторному огляді згідно висновку МСЕК від 29.02.02 року йому встановлено 55% втрати професійної працездатності за сукупністю профзахворювань-пневмоконіозу та хронічного обструктивного деформуючого артрозу ліктьових суглобів 2 стадії з больовим синдромом, та третя група інвалідності безстроково.
Ухвалюючи рішення в частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з вимог ст.ст. 1,21,28,34 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодовувати застрахованим особам моральну шкоду, у зв"язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва..
Відповідно до ст..23 ЦК України, п.З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди ,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Встановлені судом обставини про втрату професійної працездатності позивача та спричинення йому моральної шкоди підтверджені як письмовими доказами (даними трудової книжки, актом розслідування профзахворювання висновками Донецької ОКБП та МСЕК,виписками з лікарняних карток), так і поясненнями сторін.
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт заподіяння
потерпілому моральної шкоди.
Але визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд не мотивував свій висновок про розмір відшкодування, не урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, наявність інвалідності , ступеню втрати працездатності .
З пояснень сторін, матеріалів справи убачається, що моральна шкода, яка спричинена позивачеві, полягає в тому ,що він переніс і зносить фізичні та душевні страждання через профзахворювання. Він вимушений постійно лікуватись в умовах стаціонару , розшукувати та приймати ліки, що призвело до порушення його звичайних життєвих зв'язків ,унеможливлюють продовження активної життєвої діяльності. З вини роботодавця, який не забезпечив безпечні умови праці, позивач втратив 55% працездатності, яка не може бути відновлена, через що він втратив роботу, можливість отримувати гідну заробітну плату та утримувати сім'ю, що завдає йому додатково душевних страждань.
За таких обставин, суд не дотримався вимог закону та вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України, визначив відшкодування, яке не відповідає ступеню заподіяної йому моральної шкоди та іншим обставинам.
Оскільки висновки суду про розмір відшкодування не відповідають встановленим обставинам справи ,ця обставина у відповідності до п.З ч. 1 ст. З09 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
З урахуванням наведеного вище, вимог розумності та справедливості,апеляційний суд вважає за необхідним збільшити відшкодування до 18 000 грн.
Доводи представника відповідача про те ,що оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст..ст.21,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності",тому судові слід було відмовити в задоволенні позову , не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини і право позивача на відшкодування виникли до набрання чинності вказаним законом і цей закон зворотної сили не має.
Крім того, до Закону, який передбачає право потерпілого на відшкодування моральної шкоди, не внесено відповідні зміни і не скасована відповідальність відповідача перед позивачем в частині відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.Виходячи з вказаного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляції відповідача та скасування рішення суду першої інстанції.
На той же час слід змінити рішення суду щодо позивача, збільшивши розмір відшкодування до вказаної вище суми. В решті вимог ОСОБА_1 відмовити.
З ОСОБА_1, який не сплатив при поданні апеляції витрати з інформаційно-технічного забезпечення справи , слід стягнути ці витрати в сумі 1,50 грн.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ, п.З ч.І ст.307 , п.З ч.І ст.309 ,313-316 ЦПК України, апеляційний суд,
ВИРІШИВ : Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Харцизьку Донецької області відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 26 червня 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Харцизьку Донецької області , р/р 3717500900088 в УГК Донецької області , МФО 834016, код 25967996,на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 18 000 ( вісімнадцять тисяч) грн.., в решті його позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 витрати з інформаціонно-технічного забезпечення розгляду вказаної справи в сумі 1 грн. 50 коп. ,яку слід перерахувати на рахунок: отримувач : Державне підприємство „Судовий інформаційний центр",Код ЄДРПОУ : 30045370Розрахунковий рахунок : 260010180002,Банк: Відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний" м.Львів,МФО банку: 325707.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена
в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання нею законної сили.