Справа 22а-4602  /11                                       Головуючий у 1 інстанції Трінька О.В.,

Категорія 10.3.1                                                           Доповідач Тимченко О.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2011 року                                                                                                        м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого                     Новікової Г.В.,  

суддів                         Янчук Т.О.,

                            Тимченко О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України   в м. Петровському районі м. Донецька  на постанову Петровського районного суду м. Донецька  від 25 лютого 2010  року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України   в Петровському районі м. Донецька  про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як «дитині війни»,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Петровського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2010 року позов ОСОБА_2  задоволено частково:  поновлено строк звернення до адміністративного суду, визнано дії відповідача протиправними, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату до пенсії як дитині війни з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року з урахуванням раніше сплачених сум.

В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Петровському районі м. Донецька просить постанову суду скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи та порушено вимоги матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  

Судом першої інстанції встановлено, що позивач відноситься до соціальної групи «діти війни», перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію  та має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

З обставин справи вбачається, що позивач відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відноситься до соціальної групи «діти війни». Факт перебування позивача на обліку у відповідача визнано відповідачем, який сплачує йому пенсію та додатково нараховує щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка діяла з 1 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог ст.7 зазначеного Закону, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2006 рік.

Законом України від 19 січня 2006 року N3367-IV внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема, встановлено, що державна соціальна підтримка дітей війни, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку нарахування та виплати надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що вимоги позивача стосовно такої виплати у зазначеному році задоволенню не підлягають.

Пунктом 12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та ст.111 вказаного закону встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційним. Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженими, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 9 липня 2007 року спірні правовідносини регулюються ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію, в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі, є обґрунтованими саме з 09 липня 2007 року.

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни», тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано неконституційними.

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженими, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 22 травня 2008 року спірні відносини також регулюються відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01 січня 2007 року, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги за 2008 рік з 22 травня 2008 року.

Відповідно до ст.71 Закону України від 26.12.2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України у 2009 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно їх дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на підвищення пенсії, як дитина війни, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Доводи апеляційної скарги, що підвищення до пенсії позивачу проводилося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», не можуть бути прийняті до уваги.

Частина 2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Проте абзацом першим пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 грн., з 1 липня - 48,2 грн. та з 1 жовтня - 49,8 грн., тобто не в залежності від розміру  мінімальної пенсії за віком.

За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, вона істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

Відповідно до частини 4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутній механізм реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме, механізм визначення мінімального розміру пенсії за віком,  не спростовують висновків суду.

Дійсно ухвалою Конституційного суду України від 19 травня 2009 року № 27-у/2009 встановлено, що у  частині третій статті 28 Закону № 1058-IV закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої цієї статті, - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.  Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону № 2195-IV. Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем.

Проте відповідно до частини 4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до частини 2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до вимог абзацу 3 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Відповідно до абзацу 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно ч.1 ст.28 зазначеного Закону (у редакції Закону України від 23.12.2004 року № 2291-IV) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Вимоги ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону від 25.03.2005 року № 2505-IV) про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 ч.1 цієї статті  виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум».

Відповідно до ч.7 ст.9 КАС України у  разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що для визначення розміру мінімальної пенсії за віком для виплати підвищення пенсій дітям війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» слід застосовувати розмір мінімальної пенсії, визначений частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції  Закону від 23.12.2004 року № 2291-IV, оскільки інший законодавством не встановлений.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно поновив строк звернення позивача до суду, хоча останній при розгляді справи наполягав на застосуванні вимог ст.100 КАС України є також необґрунтованими.

При встановленні зазначених фактів і постановлені рішення судом правильно встановлено обставини справи, не було порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.

У відповідності до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.197, 198, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний суд –

    УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Петровському районі м. Донецька -  залишити без задоволення.

Постанову Петровського районного суду м. Донецька від  25 лютого 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий :                                                            

Судді: