ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "12" серпня 2011 р.       № 47423/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді:                                        Гуляка В.В.

суддів:                                                             Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Іваничівському районі Волинської області на постанову Іваничівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Іваничівському районі Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання провести нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни ,–

встановила:

У січні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача та зобов’язати нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. .

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни. Згідно з статтею 6 цього закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така виплачувалась не в повному розмірі.

Оскаржуваною постановою суду адміністративний позов задоволено. Визнано протиправноюбездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. з урахуванням вже проведених виплат.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Апелянт як на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що Пенсійний фонд не є розпорядником державних коштів. Зокрема п. 3 ст.72 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 р. зазначено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є кошти державного бюджету, використання яких на цілі не передбачені цим Законом – забороняється. Апелянт також звертає увагу, що відповідно до ст. 30 Бюджетного кодексу України видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією конкретних програм. Крім того, ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення  з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни і перебуває на відповідному обліку у відповідача.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо позовних вимог в частині права позивача як дитини війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р., виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 6, 8 КАС України, кожній особі гарантується право на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Звернення до адміністративного суду безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності з 01 січня 2008 року, зокрема пунктом 41 розділу ІІ цього Закону, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції : «дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Однак, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними вищевказані зміни щодо розміру підвищень до пенсії дітям війни.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, поновили свою дію положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року, тобто з 22 травня 2008 року відновлено право дітей війни на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Вищевказане рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року є обов’язковим до виконання на території України і має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, і відповідно поновили свою дію положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які діяли до прийняття неконституційних норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась.

Отже, позивач як дитина війни, мав право на отримання підвищення до пенсії починаючи із 22 травня 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до відновленої дії редакції ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Колегія суддів вважає, що за розглядуваний період позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювались неправомірно у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», оскільки відновлені дією із 22 травня 2008 року норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають вищу юридичну силу ніж норми вищевказаної постанови КМ України, і відповідно до ч.4 ст.9 КАС України підлягають до застосування.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нарахування і виплатупідвищення до пенсії як дитині війни слід проводити з врахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» хоча і передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений аб.1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, однак, чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за цими правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційних прав і гарантій на підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст.9 ч.7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи вищенаведене, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів вважає безпідставним покликання апелянта на те, що фінансування виплат, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету і Положенням «Про Пенсійний фонд України» визначено вичерпний перелік використання бюджетних коштів, які здійснюються виключно за призначенням, виходячи з наступного.

Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів-

ухвалила:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Іваничівському районі Волинської області залишити без задоволення. Постанову Іваничівського районного суду Волинської області від 08 лютого 2011 року у справі №2а-221/11/0303за позовом ОСОБА_1 залишити без змін

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

 Головуючий:                                                                                В.В. Гуляк

 Судді:                                                                                          І.В. Глушко

                                                                                                            Н.М. Судова-Хомюк