У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 березня 2008 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Григоренка М.П.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
представника позивачки
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_1- ОСОБА_2на рішення Рівненського міського суду від 25 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_3про визнання договору купівлі-продажу частини квартири і заповіту недійсними та визнання права на спадкове майно,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 25 грудня 2007 року ОСОБА_1, інтереси якої в суді представляла ОСОБА_2, відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору купівлі-продажу ½ частини двокімнатної АДРЕСА_1, що був укладений 24 травня 2006 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3, та складеного 24.05.2006 р. ОСОБА_4 заповіту на користь відповідачки. Крім того, позивачці відмовлено у визнанні права на спадкове майно ОСОБА_4
В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник позивачки - ОСОБА_2 доводить, що висновок суду про вільне волевиявлення ОСОБА_4 при укладенні оспорюваних правочинів не відповідає матеріалам справи. Нею не заявлялося суду клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4, оскільки в нього як в особи, яка зловживала спиртним, не було медичних документів. Проте неспроможність ОСОБА_4 в момент укладення оспорюваних правочинів усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними була підтверджена показаннями допитаних у справі свідків, які судом були безмотивно відхилені. Вважає, що відповідачка незаконно заволоділа майном ОСОБА_4, який, якби був тверезим та у здоровому глузді, ніколи не підписав би договору про відчуження половини квартири та заповіт на інше своє майно на користь відповідачки.
Покликаючись на ці обставини, позивачка просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, місцевий суд обґрунтовано виходив з їх недоведеності та безпідставності, зважаючи на такі факти і докази.
Судом установлено, що 28 лютого 2006 року ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5 нотаріально посвідченою довіреністю, строк чинності якої ними був визначений до 28.02.2009 р., доручили своїй сусідці, відповідачці у справі, ОСОБА_3 приватизувати займану ними квартиру, уповноваживши її для цього здійснювати від їх імені всі необхідні дії. Крім того, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уповноважили ОСОБА_3 не лише приватизувати квартиру, в якій вони проживали за договором найму, а й надали відповідачці, з якою підтримували хороші добросусідські стосунки, право на відчуження належного їм житлового приміщення після його приватизації „на умовах на власний розсуд” та уповноважили ОСОБА_3 отримати виручені від продажу цього приміщення кошти і т. і. (а. с . 43).
Зазначені обставини свідчать про довірливі стосунки сторін.
У подальшому відповідачка наданим їй правом на продаж квартири ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не скористалася, незважаючи на те, що мала таку можливість.
На підставі отриманого доручення спірна квартира ОСОБА_3 була для ОСОБА_5 приватизована. В результаті цього ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в березні 2006 року через компетентні установи за допомогою ОСОБА_3 в установленому законом порядку оформили своє право власності на займане житло, ставши його власниками (а. с. 14, 16).
Таким чином, житлове приміщення ОСОБА_5 було приватизовано за безпосередньої участі відповідачки, в протилежному випадку воно не могло б бути предметом спору у даній справі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а. с. 32). Участь у його похованні приймала відповідачка. Після смерті сина у спірній квартирі залишився проживати один ОСОБА_4, який про свою відмову від спадщини, яка відкрилася після смерті сина, не заявляв, чим фактично її прийняв.
24 травня 2006 року ОСОБА_4 ½ своєї квартири продав відповідачці (а. с. 12) та склав заповіт на її користь на все інше своє майно (а. с. 33).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 також помер. Після його поховання відповідачка ОСОБА_3 30 жовтня 2006 року звернулася до Першої Рівненської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття його спадщини за заповітом. 7 листопада 2006 року заяву про прийняття спадщини ОСОБА_4 за законом у нотаріальну контору подала його сестра ОСОБА_1, позивачка у даній справі.
В січні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в суд із даним позовом.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання спірних договору купівлі-продажу та заповіту недійсними, позивачка посилалася на ст., ст. 203, 215, 225 і 1257 ЦК України і доводила, що волевиявлення ОСОБА_4 при укладенні оспорюваних правочинів не було вільним та не відповідало його волі, оскільки він зловживав спиртними напоями і був хронічним алкоголіком.
Проте в матеріалах справи немає даних про те, що ОСОБА_4 лікувався від алкоголізму чи перебував на обліку з приводу якогось іншого захворювання, яке б перешкоджало йому в момент укладення оспорюваних правочинів усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відсутні у справі також докази і про те, що суд в установленому законом порядку обмежував цивільну дієздатність ОСОБА_4 через його психічні розлади, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо або ж визнавав його недієздатним.
У даній справі не було проведено посмертної судово-психіатричної експертизи для визначення того, чи міг ОСОБА_4 в момент укладення оспорюваних правочинів усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки позивачкою відповідного клопотання з цього приводу суду не заявлялося через те, що вона усвідомлювала неможливість отримання позитивного для себе висновку такої експертизи, що підтверджується п. 3 поданої нею апеляційної скарги (а. с. 148-149).
Між тим, відповідно до роз*яснення п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (з наступними змінами і доповненнями) для визначення того, чи перебував громадянин у момент укладення угоди в такому стані, коли внаслідок тимчасового психічного розладу, нервового потрясіння тощо він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, на що посилалася позивачка у своїй позовній заяві, у справі повинна бути проведена відповідна судово-психіатрична експертиза.
Жоден зі свідків, які були допитані місцевим судом з ініціативи позивачки, не показав про неадекватність поведінки ОСОБА_4 та його неспроможність усвідомлювати значення своїх дій у день укладення ним оспорених правочинів.
На думку колегії суддів, сам факт можливого перебування особи у нетверезому стані чи навіть зловживання спиртним без відповідних дослідження та заключення експертів з цього приводу, не може бути достатньою і безумовною підставою для однозначного висновку про те, що така особа в обов”язковому порядку не спроможна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і доводи позивачки про „допомогу” нотаріуса відповідачці в оформленні оспорюваних правочинів.
Тому з урахуванням викладеного та відповідно до вимог закону суд першої інстанції¸ на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1щодо визнання недійсними договору купівлі-продажу ½ частини двокімнатної АДРЕСА_1, який був укладений 24 травня 2006 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3, та складеного 24.05.2006 р. ОСОБА_4 заповіту на користь відповідачки, а також про безпідставність інших її позовних вимог.
У зв"язку з наведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з”ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої позивачкою апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1- ОСОБА_2відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 25 грудня 2007 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: