Справа  №  2-547/11                                                   

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2011 року  

Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:  головуючого –судді  Козаченка Р.В., при секретарі –Озьоркіній О.В.,

за участю:

позивачки –ОСОБА_1, її представника –ОСОБА_2,

відповідачки –ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на боці відповідачів:  служба у справах дітей Жовтневої державної районної адміністрації Миколаївської області, виконком Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням її будинку за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування своєї вимоги вказувала наступне.

Зазначений будинок належить їй на праві приватної власності. В будинку також зареєстрована її племінниця –ОСОБА_4 та її неповнолітній син ОСОБА_5. Посилаючись на те, що з 2005 року вони не проживають в будинку, тому на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України та ст. 405 ЦК України просила визнати їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням її будинку.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та просили його задовольнити.

Відповідачка під час розгляду справи заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що в неї немає іншого місця для реєстрації.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав, на праві приватної власності ОСОБА_6, яка померла в 1988 році.

Після її смерті відповідачка відмовилася від оформлення спадщини на користь своїх братів та сестри: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які оформили спадщину у виді зазначеного будинку на себе.

В 1988 році її брат ОСОБА_7 помер і після смерті вона оформила спадщину на його частку разом з іншими спадкоємцями. Їй стала належати 1/16 частини права власності на будинок, а іншим власникам наступні частини: 9/16 –ОСОБА_3, 1/16 –ОСОБА_9, 5/16 –ОСОБА_8.

23 грудня 2009 року позивачка уклала договір купівлі-продажу зі всіма спадкоємцями, викупивши у них їх частки, тобто стала єдиною власницею всього будинку.

На момент укладення договору в будинку були зареєстровані відповідачка та її неповнолітній син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вона є дочкою, а її син –онуком, однієї з колишніх співвласниць –ОСОБА_8 Відповідачка проживала в будинку до 2004 року, що нею не оспорювалося під час розгляду справи. Її син взагалі не проживав у будинку, а був тільки зареєстрований в ньому.

Добровільно вона знятися з реєстраційного обліку відмовляється.

Така обставина позбавляє позивачку належним чином володіти та розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст. ст. 319, 391 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Цивільного кодексу України 2003 року, Житлового кодексу України.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася  17  липня  1997  року  відповідно   до  Закону України від 17 липня 1997 року  № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”,  закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,  відповідно  до  закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316,  317,  319,  321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та
ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Позивачка стала проживати в будинку з серпня 2010 року коли відповідачі вже там не мешкала, тобто вони не були членами однієї родини.

Відповідно  до  ч. 1 ст.  156 ЖК  України    з    урахуванням    положень  ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Проте відповідачі не мають права власності на будинок або на її частку та не є членом сім’ї позивачки, тому вимоги останньої законні та обґрунтовані.

При купівлі інших у рідні частин будинку позивачка дала пояснення органу опіки та піклування, в якому зазначила, що не збирається будь-кого виписувати з будинку. Проте, на думку суду,  таке пояснення не має зобов’язального або заборонного наслідку, оскільки в розпорядженні № 787-р Жовтневої райдержадміністрації Миколаївської області від 19 листопада 2009 року про надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу такої заборони для неї  встановлено не було.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212-215, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Миколаївської області через Жовтневий районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя                                                                                                          Р.В. Козаченко