Справа  №  2-500/11                                                   

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2011 року  

Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:  головуючого –судді  Козаченка Р.В., при секретарі –Бітюковій С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа –служба у справах дітей Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області, про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

25 березня 2011 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинку за адресою: АДРЕСА_1

В обґрунтування своєї вимоги вказувала наступне.

У її власності знаходиться зазначений будинок, в якому вона проживає та зареєстрована. В 2008 році вона також зареєструвала в будинку відповідачів, оскільки мала поганий стан здоров’я та потребувала стороннього догляду, а відповідачі бралися це забезпечити.

Посилаючись на те, що з 5 квітня 2004 року відповідачі за власної ініціативи та волі залишила її помешкання, забрали з нього всі свої речі і більше в ньому не проживають, тому на підставі ст. 405 ЦК України та ст. 72 ЖК України просила позбавити їх права користування житловим приміщенням належної квартири.

В судове засідання позивачка не з’явилася, про його час та місце була повідомлена належним чином. Її представниця в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.

Відповідачі до судового засідання на з’явилися, про його час та місце були повідомлені належним чином, причини неявки невідомі.

Представник третьої особи не вбачала підстав для відмови в задоволенні позову і вважала, що він обґрунтований.

Суд вважає за можливим провести розгляд справи без участі відповідачів та позивачки та ухвалити заочне рішення, оскільки присутні на засіданні учасники розгляду проти цього не заперечують, а матеріалів справи достатньо для її вирішення по суті.

Заслухавши пояснення представниці позивачки, та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1, був приватизований позивачкою в 1999 році і належить їй на праві приватної власності.

5 серпня 2008 року вона зареєструвала в будинку ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3, 1995 року народження, та дозволила їм проживати в будинку. Мала на меті отримати від них допомогу через свій похилий вік та важкий стан здоров’я, про що усно з ними домовилася.

Проте належної догляду вона не отримала, а з 15 квітня 2010 року відповідачі залишили її будинок, переїхавши до іншого помешкання в цьому ж селі. З того часу в будинку не проживають, але добровільно знятися з реєстрації відмовляються, що позбавляє позивачку належним чином володіти та розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Також, відповідно до вимог ст. ст. 319, 391 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Цивільного кодексу України 2003 року, Житлового кодексу України.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася  17  липня  1997  року  відповідно   до  Закону України від 17 липня 1997 року  № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”,  закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,  відповідно  до  закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316,  317,  319,  321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та
ст. 150 ЖК України, які передбачають його право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Окрім цього, відповідно до ч. 1ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідачі не мають права власності на квартиру або на її частку та не являються членами сім’ї позивачки. Їх право на користування житловим приміщенням визначається за домовленістю з нею, а враховуючи, що остання заперечує проти їх проживання в будинку, тому таких прав у них немає.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212-216 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Миколаївської області через Жовтневий районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів після проголошення рішення.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину, повний текст рішення виготовлено 6 липня 2011 року.

Суддя                                                                                Р.В. Козаченко