СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
11 березня 2008 року | Справа № 2-14/6558-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Борисової Ю.В.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Старушко Тетяни Василівни, довіреність №б/н від 02.01.2007, приватного підприємства Фірма "Шарм";
відповідача: не з'явився, відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" ;
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Курапова З.І.) від 12 листопада 2007 року у справі № 2-14/6558-2007,
за позовом Приватного підприємства Фірма "Шарм" (вул. Ломоносова, 1, 3, Ялта, 98622)
до Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" (вул. Індустріальна, 41, Сімферополь, 95040)
про стягнення 229836,41 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2007 року у справі №2-14/6558-2007 (суддя Курапова З.І.) частково задоволено позов приватного підприємства Фірма "Шарм" до відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" про стягнення 229836,41грн.
Суд стягнув відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" на користь приватного підприємства Фірма "Шарм" 223142,15грн. заборгованості, 1700,00грн. держмита та 114,56грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Суд стягнув з відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" у доход Державного бюджету України 531,42грн. державного мита.
Суд стягнув з приватного підприємства Фірма "Шарм" у доход Державного бюджету України 66,94грн. державного мита.
Відповідач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення місцевого господарського суду.
Сторона посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Волкова К.В., у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, на суддю Борисову Ю.В.
До початку судового засідання від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення слухання справи, у зв'язку з відрядженням уповноваженого представника.
Судова колегія, розглянувши дане клопотання, порадившись на місці, не знайшла підстав для його задоволення, оскільки відповідачем не було представлено судовій колегії належних доказів неможливості прибуття у судове засідання свого представника (відсутнє відрядження).
Крім того, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши матеріали справи, встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду про стягнення з відповідача 229836,41грн., у тому числі: 223142,15грн. заборгованості за поставлений товар за договором №68 від 08.12.2003 та 6694,26грн. річних.
Позивач заявою №79 від 13.08.2007 уточнив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість у сумі 223142,15грн. за поставлений товар за договором № 1 від 12.12.2001, №15 від 15.02.2002, №38 від 30.04.2002, №3 від 04.12.2002, №9 від 24.12.2002, №15 від 02.01.2003, №б\н від 14.11.2002, №68 від 03.12.2003.
Крім того, позивач заявою №107 від 12.11.2007 уточнив позовні вимоги та просив стягнути 229836,41грн., у тому числі 223142,15грн. заборгованості та 6694,26грн. річних.
Позивач свої позовні вимоги позивач пояснював невиконанням відповідачем договірних зобов'язань з своєчасної оплати одержаного товару.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково.
Судова колегія розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський склотарний завод" (Покупець) і приватною фірмою "Шарм" (Постачальник) у період 2001 - 2003 були укладені договори: №1 від 12.12.2001 на поставку глинозему, №15 від 15.02.2002 на поставку скло бою, №38 від 30.04.2002 на поставку соди та плівки , №3 від 04.12.2002 на поставку глинозему, №15 від 02.01.2003 на поставку матеріалів, б\н від 14.11.2002 на поставку скло бою, №68 від 03.12.2003 на поставку скло бою, відповідно до яких, Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язаний прийняти та оплатити його на умовах договору (пункт 1.1. договорів).
З бухгалтерських даних позивача та представлених розрахунків заборгованості вбачається, що за вказаними договорами у період 2001 - 2004 позивач поставив відповідачеві товару на загальну суму 5225914,96грн.
Оплату одержаного товару відповідач здійснив частково платіжними дорученнями, заліком взаємної заборгованості сторін на підставі протоколів.
Наявність боргу підтверджується актами взаємних розрахунків.
Отже, відповідно до акту взаємних розрахунків станом на 01.07.2003, підписаному сторонами та заповненому з боку відповідача, заборгованість становила 315361,07грн.
Згідно з актом взаємних розрахунків станом на 30.11.2005, підписаним сторонами та також заповненим відповідачем, заборгованість становила 243142,15грн.
Відповідач платіжними дорученнями №2296 від 29.12.2005 перерахував 10000 грн. і №147 від 30.01.2006 - 10000 грн., всього 20000,00грн.
Підставою платежу зазначено "оплата за скло бій і піддони згідно акту звірки розрахунків від 30.11.2005".
Згідно з частиною 1 статті. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Відповідно до даних позивача, вказана заборгованість виникла за поставлений товар за договорами №3 від 04.12.2002 на поставку глинозему у сумі 124413,20грн., №9 від 24.12.2002 на поставку кальцинованої соди у сумі 29109,81грн., №б\н від 14.11.2002 на поставку скло бою у сумі 32331,74грн., №68 від 30.12.2003 на поставку скло бою у сумі 57287,40грн.
Таким чином, факт поставки товару за вказаним договором підтверджується накладними та довіреностями відповідача.
Як визначено статтями 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк, за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З тих підстав, що заборгованість відповідача за поставлений товар становить 223142,15грн., та будь-яких заперечень проти наявності цього боргу відповідачем не було надано, таким чином, суд першої інстанції правомірно, на думку судової колегії визначив, що вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача.
Судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги у частині стягнення річних за період січень 2006 по січень 2007 у сумі 6694,26грн. не підлягають задоволенню, оскільки:
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, річні підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання за весь період прострочення.
Строк оплати у договорах сторонами не обумовлений.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З вимогами про погашення боргу в сумі 223142,15грн. позивач звернувся претензією №8 від 23.01.2007, яка одержана відповідачем згідно поштовому повідомленню 26.01.2007, тобто строк оплати наступив 02.02.2007, таким чином, суд першої інстанції вказав, що нарахування річних за попередній період є неправомірним.
Отже, судова колегія не можу прийняти до уваги посилання відповідача, які було викладено в апеляційній скарзі, оскільки вони спростовуються доказами наданими в матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Відповідна ухвала від 06.04 2007 р. (а. с.1 Т.1) направлена рекомендованим листом. Справу було призначено до слухання на 05.06.2007.
Напередодні, а саме 04.06.2007 від відповідача до суду надійшла телеграма з проханням про відкладення справи у зв'язку з заняттям представника у іншому процесі (а. с.28 Т.1).
Будь-яких підтверджень тому надано не було - ані виклику з суду, ані ухвали чи іншого документу або номера справи відповідачем не надано.
Таким чином, в матеріалах справи є достатньо доказів, що і позивач і відповідач були належним чином повідомлені про порушення провадження у справі. Також у подальшому, у процесі судового розгляду, відповідачу неодноразово були спрямовані рекомендовані листи, яки він отримав.
Наданими законом правами відповідач не скористувався з свої провини, тому доводи апелянта про порушення його прав як сторони судового процесу не знайшли свого підтвердження.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення було прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2007 року у справі № 2-14/6558-2007 залишити без змін.
2.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський склотарний завод" залишити без задоволення.
Головуючий суддя О.А. Щепанська
Судді Ю.В. Борисова
І.В. Черткова