ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
18 жовтня 2011 року 10:00 № 2а-9015/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Карпенко Я В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомЗаступник прокурора м. Києва
доДержавної служби з питань національної культурної спадщини
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд»
провизнання протиправним та скасування висновку №22-1864/35 від 29.06.2010 року
ВСТАНОВИВ:
25.06.2011 року до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Заступника прокурора м. Києва до Державної служби з питань національної культурної спадщини, в якому просить визнати протиправним та скасувати висновок №22-1864/35 від 29.06.2010 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження та призначено справу до попереднього судового розгляду на 08.07.2011 року.
08.07.2011 року ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд»та відкладено розгляд справи на 20.07.2011 року.
В попередньому судовому засіданні оголошувались перерви на 02.08.2011 року та 12.09.2011 року для надання сторонами додаткових документів, доказів, усунення недоліків позовної заяви та підготовки клопотання щодо поновлення строку для звернення до суду.
12.09.2011 року ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було оголошено про закінчення підготовчого провадження по справі та призначено справу до судового розгляду на 26.09.2011 року.
В судове засідання з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема вказав, що відповідач під час винесення висновку порушив положення чинного законодавства України та положень Конвенції про охорону Всесвітньої культурної спадщини і природної спадщини, затверджених на Генеральній конференції ООН (ЮНЕСКО) від 16.11.1972 року.
В судове засідання з’явився представник відповідача, який позовні вимоги не визнає, просить в позові відмовити в повному обсязі, та зазначає, що висновок №22-1864/35 від 29.06.2010 р. надавався із чітким дотриманням положень чинного законодавства України.
В судове засідання не з’явились представники третьої особи які про час, дату та місце судового розгляду були належним чином повідомлені, інформації про причини неявки до суду не вказали, жодних клопотань із проханням перенести дату судового розгляду не надавали. Відповідно до положень ч.2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - КАС України), неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до положень ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст.41, ст.122, ст.128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні, а розгляд справи продовжується за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
29.06.2010 року Державною службою з питань національної культурної спадщини було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд»висновок №22-1864/35 (у формі листа), в якому відповідач погодив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Стрітенській, 10 в Шевченківському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом (надалі –Висновок №22-1864/35).
02.02.2011 року прокуратура м. Києва подала протест на Висновок Державної служби з питань національної культурної спадщини №22-1864/35, та просила його скасувати. Однак, 21.02.2011 року відповідач своїм листом №22-383/35 відмовив Прокуратурі м. Києва в задоволенні протесту позивача №05/4-30-вих-11 від 02.02.2011 року, та вказав на дотримання положень чинного законодавства під час винесення спірного висновку.
Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини»(надалі –Закон №1805) затверджено, що цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
За визначенням ст.1 Закону №1805 об’єкт культурної спадщини –визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Пам’ятка –об’єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
В межах положень ст. 4 і ст.14 Закону №1805 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №928 від 03.09.2009 року «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», якою затвердив Перелік об'єктів культурної спадщини національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Відповідно до вказаного Переліку, вул. Стрітенська, 10 розташована в межах архітектурно охоронюваної зони «Культурний шар «Міста Ярослава», що знаходиться між вул. Костельною, майдану Незалежності, вул.. Б. Грінченка, вул. Прорізної, вул. Ярославого Валу та Львівської площі.
Аналогічна норма зафіксована в п.2.1.1 додатку №1 до розпорядження Київської міської державної адміністрації №979 від 17.05.2002 року «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 р. №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві»(надалі –Розпорядження №979), відповідно до якої земельна ділянка по вул. Стіретенській, 10 у Шевченківському районі м. Києва знаходиться в архітектурній охоронюваній зоні «Город Ярослава» в межах: вул. Костьольна, майдан Незалежності, вул. Бориса Грінченка, вул. Прорізна, вул. Ярославів Вал (зовнішні схили), Львівська площа, схили Старокиївської гори.
Крім того, згідно п.2.2.1 додатку №1 до Розпорядження №979, земельна ділянка по вул. Стіретенській, 10 у Шевченківському районі м. Києва знаходиться в археологічній охоронюваній зоні.
Положеннями ст.54 ЗК України та ч.1 ст.32 Закону №1805 зафіксовано, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. В ч.2 ст.32 Закону №1805 передбачено, що межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Частиною 1 ст.1 Закону №1805 зафіксовано, що під зоною охорони пам'ятки розуміють встановлювані навколо пам'ятки охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.
23.12.2005 року наказом Міністерства культури і туризму України №1076 «Про затвердження меж та режиму охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору в м. Києві»було затверджено Межі та режими використання території охоронюваної зони Софійського собору, розробленого Державним науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування (надалі –Межі №1076).
Відповідно до Меж №1076 встановлення охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, як об’єкту, включеного до Списку Всесвітньої спадщини, відповідає вимогам Конвенції про охорону Всесвітньої культурної спадщини і природної спадщини, затверджених на Генеральній конференції ООН (ЮНЕСКО) 16.11.1972 року. Охоплення охоронною зоною ансамблю Верхнього міста як цілісного історичного містобудівного ансамблю Верхнього міста як цілісного історичного містобудівного утворення, змістовним і художнім центром якого є ансамбль споруд Софійського собору, враховуються Рекомендації ЮНЕСКО про охорону і сучасну роль історичних ансамблів (1976 року), в яких йдеться про забезпечення комплексності в охороні історико-культурної і передусім архітектурної спадщини. Археологічний режим в межах охоронної зони як надзвичайного цінної в археологічному відношенні території міста відповідач вимогам Міжнародної хартії по охороні і використанню археологічної спадщини (1990 року).
Водночас, в Режимі охоронної зони, затвердженого Межами №1076, акцентовано увагу на необхідності зберігати історичне розпланування і характер просторової побудови верхнього міста з додержанням особливостей історичної парцеляції, існуючих ліній забудови та її силуету.
В той же час, суд критично сприймає посилання відповідача на положення Меж №1076, якими затверджено, що у охоронюваній зоні ансамблю споруд Софійського собору допустимі обмежені перетворення, основною спрямованістю яких є регенерація та архітектурно-композиційне завершення історичного недоосвоєних ділянок, створення оптимальних умов для огляду ансамблю.
Так, представником відповідача, в супереч положень ст.71 КАС України, не надано жодних обґрунтувань що на даній земельній ділянці планується проведення регенерації земельної ділянки, або має здійснитись архітектурно-композиційне завершення історичного недоосвоєння ділянок, або планується створити оптимальні умови для огляду ансамблю.
Натомість, судом приймається до уваги, що відповідно до п.9 додатку 2 «Статус історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва»до Розпорядження №979 в архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова.
Більше того, судом приймається до уваги п.2 та п.4 Рекомендацій про збереження і сучасну роль історичних ансамблів, затверджених на Генеральній конференції ООН (ЮНЕСКО) від 26.10.1976 року (надалі –Рекомендації ЮНЕСКО), зазначено загальні принципи, зокрема:
ь історичні або традиційні ансамблі та їхнє оточення слід було б розглядати як такі, що складають загальну невідшкодну спадщину. Їх охорона та включення в суспільне життя нашої епохи мають стати обов'язком урядів і громадян держав, на території яких вони знаходяться;
ь історичні або традиційні ансамблі та навколишнє середовище слід було б активно оберігати від усілякої шкоди, зокрема пов'язаної з усіляким забрудненням, а також із неправильним використанням, зайвими добудовами та надмірними або ж позбавленими смаку перебудовами, що завдають шкоди їхній самобутності.
При цьому, суд врахував, що відповідно до преамбули Рекомендацій ЮНЕСКО, під час її прийняття взято до уваги відсутність у багатьох країнах ефективного і гнучкого законодавства щодо архітектурної спадщини та її взаємозалежності з облаштуванням території; враховано, що в усьому світі руйнування, здійснювані під приводом розширення чи модернізації, з абсолютним нерозумінням того, що руйнується, а також безтямні й непотрібні перебудови заподіюють серйозної шкоди історичній спадщин; взято до уваги, що перед загрозою руйнування і навіть повного знищення всі держави мусять ужити заходів із врятування цих невідшкодних цінностей, терміново розпочавши проведення глобальної та активної політики охорони й оживлення історичних або традиційних ансамблів та їхнього оточення в межах національного, регіонального чи місцевого планування.
Крім того, суд враховує, що Україна як держава, що внесла пам’ятку «Софія Київська»до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, добровільно взяла зобов’язання, що визначені ст.4 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної спадщини і природної спадщини, затверджених на Генеральній конференції ООН (ЮНЕСКО) від 16.11.1972 року, а саме підпорядкувала себе моніторингу з боку ЮНЕСКО, згідно з яким країна-учасник має інформувати Комітет всесвітньої спадщини (через Секретаріат ЮНЕСКО) про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи нове будівництво, які могли б вплинути на цінність об’єкта всесвітньої спадщини. Письмове повідомлення має бути здійснене якомога раніше (наприклад, до розробки основних документів) та перш, ніж будуть прийняті рішення, які майже неможливо буде змінити.
Натомість, жодних доказів про інформування Секретаріату ЮНЕСКО про проект відведення земельної ділянки по вул. Стрітенській, 10 до суду надано не було.
Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у своєму рішенні 34 СОМ 7В.103 (Бразілія, 2010), висловив глибоке занепокоєння з приводу того, що не було накладено мораторій на ряд проектів, доки у міському генеральному плані містобудування не буде враховано належне використання територій цих об'єктів, і знову запропонував державі-учасниці Україні зупинити ці проекти через відсутність узгодження з нормативними вимогами та їх потенційний негативний вплив на визначну універсальну цінність об'єкта, та затвердити новий міський Генеральний план зі збереження об'єкта та його буферної зони.
Суд також враховує положення ст.54 Конституції України, якими зафіксовано, що держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Частиною 1 ст.3 Закону №1805 державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
Положенням про Державну службу з питань національної культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №336 від 15.03.2006 року (надалі –Положення №336), передбачено, що Державна служба з питань національної культурної спадщини є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства культи і туризму України і йому підпорядковується.
Відповідно до п.3 Положення №336 одним із основних завдань Державної служби з питань національної культурної спадщини є здійснення державного контролю і нагляду за додержанням вимог законодавства з питань охорони культурної спадщини та музейної справи. Крім того, пп.15 п.4 Положення №336 Державна служба з питань національної культурної спадщини відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про заборону будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу знищення, руйнування або пошкодження нерухомої пам'ятки або провадиться з порушенням законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
Таким чином, судом встановлено, що на відповідача покладений обов’язок по контролю за збереженням культурних пам’яток та контролю за додержанням вимог законодавства з питань охорони культурної спадщини.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Як наслідок, враховуючи завдання які покладені на відповідача Законом №1805 та Положенням №336, приймаючи до уваги положення Конвенції про охорону Всесвітньої культурної спадщини і природної спадщини, затверджених на Генеральній конференції ООН (ЮНЕСКО) від 16.11.1972 року, Рекомендацій ЮНЕСКО, рішення Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 34 СОМ 7В.103 суд дійшов висновку, що відповідач повинен був надати негативний висновок ТОВ «Євроофісбуд»щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Стрітенській, 10 в Шевченківському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення. Ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Враховуючи що в матеріалах справи відсутні будь-які докази що суб’єкт владних повноважень поніс витрат, тому відшкодуванню вони не підлягають.
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 3, 6, 17, 71, 86, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги заступника прокурора м. Києва до Державної служби з питань національної культурної спадщини задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати висновок Державної служби з питань національної культурної спадщини №22-1864/35 від 29.06.2010 р., яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Стрітенській, 10 в Шевченківському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена за правилами встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін Б.В. Санін