Судове рішення #18457896

4

Справа № 22ц - 1761                                                            

                    Головуючий у 1 інстанції Міщенко Г.А.

Категорія 6                                                                    

                                                    Доповідач Висоцька  В.С.

                                                                     

                                                            Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М            У К Р А Ї Н И

  22 лютого   2011 року                                                        

               м. Донецьк

 Апеляційний                суд                    Донецької                  

області

 в складі:                            головуючого  Висоцької В.С.

                                            суддів              Осипчук О.В.,

Біляєвої О.М.,

                                            при секретарі  Муравченко В.С.

                              За участю прокурора  Малютіна Д.А.    

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу  

за позовом  ОСОБА_2 до Донецької міської ради  про

визнання права    власності за апеляційною скаргою  прокурора Ворошиловського

району  м.  Донецька  в інтересах держави в особі  Донецької міської ради  на  

рішення  Ворошиловського районного суду м. Донецька від  17 грудня 2009 року

В С Т А Н О В И В

                  Рішенням    Ворошиловського районного суду м. Донецька від  

17 грудня 2009 року  позовні вимоги ОСОБА_2 до Донецької

міської ради про  визнання права власності задоволені. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення з прибудовою

літера А-1, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1

загальною площею 148,2 кв. м.

                 Прокурор  Ворошиловського району  м.  Донецька   подав  

апеляційну  скаргу, в якій посилається на  порушення судом норм процесуального

права і неправильне застосування судом норм матеріального права  та  ставить

питання про скасування зазначеного  судового рішення та ухвалення нового про

відмову в  задоволенні позовних вимог.

                  Прокурор  зазначив, що суд не врахував вимоги ст.376 п.3 ЦК

України. При самовільному виконанні будівельних робіт позивач вчинив грубе

порушення законодавства, виконав роботи без належних документів, а саме:

належним чином затвердженої та погодженої проектної документації; дозволу на

будівництво; комплексного висновку державної інвестиційної експертизи;

документу, що посвідчує право власності чи право користування земельною

ділянкою.

                   Суд першої інстанції розглянув справу без участі і

урахування інтересів мешканців багатоквартирного будинку, не залучив до

розгляду справи інспекцію державного архітектурно – будівельного контролю.

Судом не досліджено, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача  порушені

права позивача, про захист яких він просить і які саме дії відповідачі мали

вчинити, дійшов незаконного висновку, що у позивача виникло право власності на

майно, оскільки таке право виникає з моменту прийняття майна до експлуатації,

не з’ясував, чи звертався позивач із заявою до компетентного органу про надання

земельної ділянки під збудованим об’єктом.

                Позивачем не надано доказів про виділення  йому земельної

ділянки під забудову. Позивачем не дотримано встановленого порядку будівництва

та прийом його до експлуатації.

                  Позивач не звертався з письмовою заявою до відповідача з

приводу  прийняття до експлуатації споруди та надання йому правовстановлюючих

документів на ніхто йому в цьому не відмовляв. Законом встановлено  інший

порядок, ніж судовий, прийняття до експлуатації об’єктів нерухомості та

отримання правовстановлюючих документів.

               В судовому засіданні   прокурор Малютін Д.А.     підтримав

скаргу.  

                Представник позивача ОСОБА_2  - ОСОБА_3., діючий на підставі довіреності (а.с.44), до суду не з’явився, про час та

місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.54). Неявка сторони не

перешкоджає розгляду справи апеляційним судом  відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК

України.      

            Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  підлягає  

задоволенню, рішення суду  скасуванню з ухваленням нового рішення  з наступних

підстав.

           Відповідно до ст. 309  ЦПК України підставами для скасування рішення

суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є  

невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне

застосування норм матеріального або процесуального  права.  

          Судом першої інстанції встановлено, що  позивач є власником

нежитлового приміщення загальною площею 96,4 кв. м., розташованого за адресою

АДРЕСА_1. 09.08.2004 року між позивачем та виконавчим

комітетом Донецької міської ради укладено договір оренди земельної ділянки

площею 50 кв. м.  за адресою АДРЕСА_1 строком на 5 років

для будівництва прибудови додаткової торгівельної площі. Позивачем  було

здійснено роботи по будівництву прибудови до існуючого приміщення магазину. 23

жовтня 2009 року КП БТІ м. Донецька видано новий технічний паспорт на нежитлове

приміщення площею 148,2 кв. м. у будинку АДРЕСА_1, в якому

зазначено, що площа забудови на 15 метрів перевищує площу наданої йому

земельної ділянки.

              Задовольняючи  позов, суд виходив з того, що згідно з висновком

спеціаліста будівельно – технічної експертизи від 12 листопада 2009 року  

приміщення відповідає проектній документації та вимогам будівельних норм, що

дозволяє його експлуатацію. Відповідачем не доведено, що спірне майно порушує

законні права третіх осіб. Чинне законодавство не містить приписів щодо обов’

язку та порядку прийняття об’єктів самочинного будівництва до експлуатації.

Міська рада не приймала жодних рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об’

єкту самочинного будівництва та не інформувала його власника щодо неможливості

подальшого існування спірного майна.  

                  Проте з таким висновком погодитися не можна.

                    Право власності  на самочинно збудоване нерухоме майно може

бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво,

лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила

самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї

мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже

збудоване нерухоме майно ( ч.3 ст.376 ЦК України); за особою – власником

(користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій

ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК ).

                  З обставин справи вбачається, що позивач є власником  

нежилого приміщення  площею 96,4 кв. м на підставі свідоцтва на праві власності

(а.с.9).

                  Сторони не заперечували, що зведена позивачем прибудова є

самочинним будівництвом.  

                  Згідно договору оренди земельної ділянки  від 29 серпня 2004

року виконавчий комітет Донецької міської ради надав в оренду земельну ділянку,

що знаходиться на території АДРЕСА_1 загальною площею 50 кв. м.

строком  до 23 червня 2009 року (а.с.19-21).

                  З обставин справи вбачається, що земельна ділянка в більшому

розмірі ні до, ні після самочинного  будівництва,  в установленому порядку

позивачу   не виділялася. Правовстановлюючі документи про виділення земельної

ділянки під будівництво нежитлового приміщення площею 148,2 кв. м. у будинку АДРЕСА_1,  в матеріалах справи відсутні.

                    Задовольняючи позов, суд керувався ч.1 ст.331 ЦК України та

виходив з того, що позивач завершив будівництво прибудови до магазину, тому за

ним слід визнати право власності на нерухоме майно.

                   Проте такий висновок суперечить нормам матеріального закону.

                   Частиною 2 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності

на новостворене майно (житлові будинки, будівлі,споруди тощо) виникає з моменту

завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом

передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає

з моменту його прийняття до експлуатації.

                   Згідно з ч.ч.1,3 ст.22 Закону України «Про основи

містобудування»  забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних

потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування

земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на

виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає  в

можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати  на ній у

порядку, встановленому законом, будівництво об’єктів містобудування, перебудову

або знесення будинків та споруд.  

                    Відповідно до ст.18 Закону України «Про основи

містобудування» будівництво містобудування незалежно від форм власності

здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право

відповідним виконавчим  органам; закінчені будівництвом об’єкти підлягають

прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому КМУ.

                   Згідно з п.1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених

будівництвом об’єктів, затвердженого постановою КМУ від 22 вересня 2004 року

№1243, прийняття  в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів  полягає у

підтвердженні  державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об’

єктів нового будівництва, зокрема, як житлово - громадського, так і виробничого

призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно - технічного оснащення

відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на

проектування.

                     Суд першої інстанції не врахував зазначені вимоги закону.

                     Висновки суду про те, що необхідність  прийняття в

експлуатацію об’єктів самочинного будівництва не передбачена  чинним

законодавством не ґрунтуються на законі.  

                     Суд  першої інстанції прийшов до неправильного висновку,

що чинне законодавство передбачає можливість визнання права власності на

самочинне будівництво лише у судовому порядку.

                      Висновки суду про те, що міська рада не приймала жодних

рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об’єкту самочинного будівництва та

не інформувала його власника щодо неможливості подальшого існування спірного

майна, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання

права власності на самочинне будівництво.

                     Таким чином, суд на порушення вимог ст.ст.214, 215 ЦПК

України на  діючі  норми закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не

визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає

застосуванню, безпідставно керувався виключно ч.1 ст.331 ЦК України, до того ж

неправильно застосував зазначену норму закону й визнав за позивачем право

власності на нерухоме майно лише за фактом завершення його будівництва.

                    Крім того, відповідно до ст.26 Закону України    «Про

основи містобудування»   спори з питань містобудування вирішуються радами у

межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

                   Згідно з ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого

цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

                  З огляду на вказане звернення до суду з позовом про визнання

права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних

про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного

органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність

спору про право.

              Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги

на наведене та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для

задоволення позовних вимог.

               За таких обставин ухвалене у справі рішення вважати

обгрунтованим немає підстав, тому  рішення підлягає скасуванню з ухваленням

нового рішення про відмову в задоволенні позову.  

             За таких обставин апеляційна  скарга прокурора   підлягає

задоволенню.

             Керуючись ст. ст. 307 ч.1.п.2, 309, 314,316 ЦПК України,

апеляційний суд  

                             

В И Р І Ш И В

                      Апеляційну скаргу   прокурора Ворошиловського району  м.  

Донецька  в інтересах держави в особі  Донецької міської ради задовольнити.

                      Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від  

17 грудня 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення.

                      В задоволенні позову ОСОБА_2 до

Донецької міської ради  про визнання права    власності відмовити.

                    Рішення   апеляційного суду набирає законної сили з моменту

його  проголошення.

                       Касаційна скарга може бути подана до Вищого

спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом

двадцяти днів  з дня набрання законної сили   рішенням    апеляційного суду.

Головуючий                                                                      

                В.С.Висоцька

Судді                                                                          

                      О.М.Біляєва

                                                                               

                          О.В.Осипчук

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація