1
Справа № 22ц-
2581
Головуючий в 1 інстанції Ткачов О.М.
Категорія
27
Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 березня 2011 року
м. Донецьк
Апеляційний суд
Донецької області
в складі: головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.
при секретарях Муравченко В.С., Стіба Г.С., Лежневій Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду
Донецької області від 28 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа Акціонерне товариство
закритого типу Донецьке виробничо - торговельне підприємство "Донбас" про
визнання частково недійсним договору купівлі-продажу №3 від 27 серпня 2008
року та витребування майна з чужого незаконного володіння
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, 3-я особа Акціонерне товариство закритого типу Донецьке
виробничо - торговельне підприємство (далі - АТЗТ ДВТП ) «Донбас» про визнання
частково недійсним договору купівлі-продажу №3 від 27 серпня 2008 року та
витребування майна з чужого незаконного володіння.
Посилався на те, що йому на праві власності на підставі нотаріально
посвідченого договору купівлі – продажу від 5 грудня 2003 року належить вагон –
будинок, який на теперішній час розташований на території бази відпочинку
«Сонячна поляна», яка належала АТЗТ ДВТП «Донбас» за адресою АДРЕСА_1
27 серпня 2008 року без його відома 3-я особа АТЗТ ДВТП «Донбас» в
особі ОСОБА_3 уклало з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі –
продажу №2, внаслідок якого до відповідача перейшов і його вагон – будинок,
визначений в технічній документації літерою «Т». Відповідач висуває вимоги
укласти з ним договір оренди, внаслідок якого він вимушений буде орендувати
своє власне майно та вносити орендну плату або звільнити майно.
Заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 28
січня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилається на
порушення та неправильне застосування вимог матеріального закону,
невідповідність висновків обставинам справи та порушує питання про скасування
зазначено судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних
вимог.
Вважає, що ним надані належні докази на підтвердження права
власності вагону – будинку. Суд повинен був застосувати норму п.3 ч.1 ст.338
ЦК України про витребування майна, оскільки майно вибуло з володіння власника
не з його волі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав
апеляційну скаргу. Відповідач ОСОБА_2, представник 3-ї особи
АТЗТ ДВТП «Донбас» ОСОБА_4, діюча на підставі довіреності (а.с.106),
просили апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування
рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є
невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне
застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 грудня 2003 року за
договором купівлі - продажу позивачем придбано вагон – будинок, розташований
за адресою м. Сіверськ Артемівського району.
За договором купівлі – продажу від 27 серпня 2008 року між
відповідачем та 3-ю особою укладено договір купівлі – продажу бази
відпочинку, в тому числі проданий вагон – будинок, визначений в технічній
документації під літерою «Т».
Відповідно до акту контрольної перевірки інвентаризації
цінностей від 22 листопада 2007 року спірне майно у підрозділі бази відпочинку
не значиться. Відповідно до акту позачергової інвентаризації цінностей від 29
вересня 2008 року спірне майно у підрозділі бази відпочинку значиться.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив
з того, що позивачем не доведено, що придбане спірне майно потрапило на
територію бази відпочинку «Сонячна поляна» та не доведено його право на спірне
майно і право на витребування майна. Договір від 09 грудня 2003 року не є
доказом того, що позивач відшкодував витрати на утримання саме спірного майна і
це майно залишалося там до 2008 року. Акт від 22 листопада 2007 року не може
бути прийнято до уваги, оскільки не затверджено керівником та перевірка майна
йшлася лише на складі. Відповідач є добросовісним набувачем майна, не знав і не
міг знати, що спірне майно може належати будь – яким іншим особам.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Згідно з вимогами ЦК України особа, яка вважає, що її
речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання
відповідної угоди недійсною ( ст.ст.215-235), так і з позовом про витребування
майна з чужого незаконного володіння (ст.ст. 330, 388).
Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене
особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності
на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути
витребуване у нього.
Згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України в разі придбання майна за
відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що
набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право
витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння
власника або особа, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим
шляхом.
Добросовісне придбання, відповідно до ст.388 ЦК України,
можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка
не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким
порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого
незаконного володіння (віндикація).
З матеріалів справи вбачається, що 05 грудня 2003 року на
підставі нотаріально посвідченого договору купівлі – продажу об’єкта державної
власності позивач ОСОБА_1 придбав вагон - будинок, розташований в м.
АДРЕСА_1 що знаходився на балансі «Промінвестбанку» (а.с.
7-9,19-26). Предмет продажу переданий від продавця покупцеві у встановленому
законом порядку (а.с.10).
Договір купівлі – продажу укладено з додержанням
встановленого законом порядку, не оспорений та не визнаний в судовому порядку
недійсним.
Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім
випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить
власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває
право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його
повернення.
Згідно договору купівлі – продажу №2 від 27 серпня 2008 року,
укладеного в простій письмовій формі відповідач ОСОБА_2 купив базу
відпочинку «Сонячна поляна», яка належала АТЗТ ДВТП «Донбас» за адресою
АДРЕСА_1 район природного
комплексу «Голубі озера»., в тому числі вагон – будинок, визначений в
технічній документації літерою «Т» (а.с.32-33).
Суд апеляційної інстанції вважає, що форма договору не
відповідала вимогам закону, проте виходячи з вимог ст. ст. 11, 10 ЦПК України,
суд розглядає справу в межах заявлених вимог позивача та зазначених і
доведених ним обставин.
Відмовляючи в задоволенні позову про витребування майна із
чужого незаконного володіння, суд першої інстанції вважав, що позивач не надав
належних доказів на підтвердження права власності.
Проте суд не звернув уваги, що продавець АТЗТ ДВТП «Донбас»
не доказав, що він є власником майна, не надав жодних правовстановлюючих
документів на предмет продажу - вагон – будинок, визначений в технічній
документації літерою «Т». Представник АТЗТ ДВТП «Донбас» надавала в
апеляційному суді суперечливі пояснення щодо того, до якої групи майна належать
вагони – будинки. Стверджувала, що раніше вагони – будинки були віднесені до
основних засобів, а потім перетворені в малоцінне майно, проте
правовстановлюючих документів суду надано не було.
Суд вважав встановленим, що відповідно до акту контрольної
перевірки інвентаризації цінностей від 22 листопада 2007 року спірне майно у
підрозділі бази відпочинку не значиться, а відповідно до акту позачергової
інвентаризації цінностей від 29 вересня 2008 року спірне майно у підрозділі
бази відпочинку значиться (а.с.64-65, 35). Суд не взяв до уваги акт від 22
листопада 2007 року, оскільки він не затверджений керівником і перевірка
проводилася лише на складі.
З таким висновком суду погодитися не можна з наступних
підстав.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює
належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також
достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки
доказі суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи
відмови у прийнятті.
Суд в порушення вимог зазначеної норми процесуального
права, не дав оцінки поясненням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, які
підтвердили, що спірний вагон – будинок ніколи не належав фабриці, був
встановлений позивачем за згодою швейної фабрики імені Володарського ( після
реорганізації - АТЗТ ДВТП «Донбас») на території бази відпочинку «Сонячна
поляна» за адресою АДРЕСА_1
Пояснення свідків не спростовані будь-якими доками та
підтверджені письмовими доказами по справі.
Згідно трудової книжки свідка ОСОБА_5 знаходився в
трудових відносинах зі швейною фабрикою імені Володарського ( після
реорганізації – орендне підприємство «Донбас», АТЗТ ДВТП «Донбас») з 27
лютого 1981 року по 30 березня 2007 року, працював заступником генерального
директора, директором з комерційних питань та побуту.
Згідно договору від 09 грудня 2003 року, укладеного між АТЗТ
ДВТП «Донбас» в особі директора комерційного та побуту ОСОБА_5,
діючого на підставі Статуту та наказу, та позивача ОСОБА_1 АТЗТ ДВТП
«Донбас» зобов’язалося надати власнику вагону – будинку можливість вільного
користування частиною земельної ділянки на території бази відпочинку за адресою
АДРЕСА_1 у межах, що дозволять
власнику вагону – будинку належним чином реалізовувати своє право власності на
майно, що розташовується на території бази (а.с.63). Договір підписаний
сторонами, завірений печаткою. Свідок ОСОБА_5, являючись посадовою
особою АТЗТ ДВТП «Донбас», підтвердив факт укладення договору.
Таким чином, зі змісту договору вбачається, що АТЗТ ДВТП
«Донбас» визнавав, що на території їх бази знаходиться вагон – будинок, який
належав позивачеві.
Заперечення АТЗТ ДВТП «Донбас» не свідчать, що договір не
укладався. У встановленому законом порядку договір не визнався недійсним.
З пояснень свідка ОСОБА_7, допитаної в судовому засіданні
апеляційного суду, вбачається, що вона тривалий час працювала комірником
фабрики. Їй було достовірно відомо, що з 1992 року на території базі
відпочинку знаходився вагон – будинок, який належав позивачеві ОСОБА_1
Свідок ОСОБА_7 не підтвердила свій підпис в
інвентаризаційній відомості від 29 серпня 2008 року, яка була підставою для
оформлення договору купівлі – продажу. Зазначила, що працювала до 13 вересня
2008 року і інвентаризації у неї не було. Проте підтвердила, що ніколи раніше
вагон – будинок, який належав позивачеві ОСОБА_1 не включався до
інвентаризаційної відомості майна основних засобів та малоцінного майна, яке
знаходилося під її звітом. Її пояснення підтверджуються актами контрольної
перевірки інвентаризації цінностей на 2007, 2006 роки.
Пояснення свідка ОСОБА_7 спростовує висновок суду
першої інстанції про достовірність акту позачергової інвентаризації від 29
вересня 2008 року.
З пояснень свідка ОСОБА_8 вбачається, що він працював
на посаді начальника ДАІ Артемівського РВ ГУМВС України в Донецькій області з
05 вересня 1991 року по 01 вересня 2000 року. В 1992 році за клопотанням банку
та позивача в 1992 році органом ДАІ, який він очолював, супроводжувалося
транспортування вагону – будинку, який належав позивачеві ОСОБА_1, з м.
Сіверськ Артемівського району до бази відпочинку в АДРЕСА_1, де його і було встановлено. Його
пояснення підтверджені довідкою Артемівського РВ ГУМВС України в Донецькій
області від 29 листопада 2010 року (а.с.115).
Довідка Краснолуцької сільської ради Донецької області, на
яку посилається АТЗТ ДВТП «Донбас» зазначено, що пересувний вагон – будинку,
що належить ОСОБА_1, розташований біля бази відпочинку в с. АДРЕСА_1 (а.с.28) була видана в порушення
встановленого порядку (а.с.114), тому не може бути прийнята судом до уваги.
Згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи
встановлено, що ОСОБА_1 за домовленістю з власниками бази відпочинку
«Сонячна поляна» розташував на її території власний вагон – будинок, який був
проданий ОСОБА_9 разом з іншим майном.
Надані позивачем докази не спростовані відповідачем та 3-ю
особою.
Доводи відповідача про розташування вагону – будинку позивача на
іншій базі, поза межами бази відпочинку «Сонячна поляна», є припущенням.
Сукупністю наведених доказів підтверджено, що позивачеві
ОСОБА_1 на праві власності належить вагон – будинок, який на теперішній
час розташований на території бази відпочинку «Сонячна поляна», яка належала
АТЗТ ДВТП «Донбас» за адресою Краснолиманський район Донецької області село
Іллічівка, та вибув з його володіння не з його волі шляхом продажу
відповідачеві та 27 серпня 2008 року.
Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. п. 8, 11 Постанови
Пленуму Верховного Суду України від18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення
у цивільній справі» ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним,
чітким. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися
вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої
дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на
припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК).
На порушення зазначеної норми ЦПК, в судовому рішенні
зроблено висновок, що між позивачем, відповідачем та третьою особою впродовж
значного часу ведуться суперечки щодо належності спірного майна, які на думку
суду не дають чіткої відповіді щодо належного спірного майна та його дійсного
місця розташування.
Посилання суду на ст.392 ЦК України є помилковим,
оскільки вона не підлягає застосуванню до виниклих правовідносин.
Порушені права власника підлягають захистові шляхом
задоволення позову до добросовісного набувача, оскільки є підстави, передбачені
п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного
набувача.
Та обставина, що відповідач не знав і не міг знати про
належність майна позивачу, не може бути підставою для відмови у задоволенні
позову.
Оскільки судом неправильно застосовані норми
матеріального права,
висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи,
рішення суду
підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. ч.1,5 ст.88 ЦПК України суд присуджує з відповідача
понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати: судовий збір 51
грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи 120
грн. (а.с.1,2).
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п. 2, 309, 314,316 ЦПК України,
апеляційний суд
В И Р І Ш И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 січня 2011
року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я
особа АТЗТ ДВТП "Донбас" про визнання частково недійсним договору купівлі-
продажу №3 від 27 серпня 2008 року та витребування майна з чужого незаконного
володіння задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вагон - будинок, розташований на території бази відпочинку
"Сонячна поляна", яка належала АТЗТ ДВТП "Донбас" за адресою АДРЕСА_1, визнавши частково недійсним договір купівлі-продажу №3 від 27 серпня
2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним
товариством закритого типу Донецьке виробничо - торговельне підприємство
"Донбас" (в частині передачі у власність ОСОБА_2 вагона
- будинку, визначеного у технічній документації під літерою "Т").
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати: судовий збір 51 грн. та витрати на
інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом
двадцяти днів до
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних
справ з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.М.Біляєва
О.В.Осипчук