5
Справа № 22ц -
1123
Головуючий в 1 інстанції Саєнко О.Б.
Категорія
46
Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд
Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів ОСПИПЧУК О.В., БІЛЯЄВОЇ О.М.
При секретарі МУРАВЧЕНКО В.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим
приміщенням, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про визнання права власності на ? частину квартири та вселення в квартиру, 3-я
особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Харцизької міської ради
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харцизького
міського суду Донецької області від 29 жовтня 2010 року
В С Т А Н О В И В
У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1,
посилаючись на те, що 10 червня 2004 року за власні кошти він придбав
однокімнатну квартиру за зазначеною адресою. 10 грудня 2004 року він уклав шлюб
з відповідачкою, який 02 вересня 2008 року розірвано. З часу розірвання шлюбу
відповідачка в спірній квартирі не проживає, вивезла особисті речі, проживає в
іншій сім’ї за адресою АДРЕСА_2.
Відповідачка не несе витрат за утримання квартири, всі витрати він несе
самостійно.
ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання
права власності на ? частину квартири та вселення, посилаючись на те, що з
травня 2002 року вона проживала з відповідачем у шлюбі без реєстрації в
органах РАЦС. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, 10 червня
2004 року придбали спірну квартири для своєї сім’ї. Договір купівлі – продажу
оформлений на ОСОБА_1 Після придбання квартири, вони позичили у її батьків
9000 грн. та зробили ремонт квартири. З 07 липня 2004 року вона зареєстрована в
квартирі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, народження ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після розірвання шлюбу вона вимушена була з дитиною піти до своїх батьків.
Ключа від квартири у неї немає. Вважає, що на підставі ст.74 СК України
набула право власності на ? частину квартири.
Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 29
жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
відмовлено, визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Вселено
ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3, народження ІНФОРМАЦІЯ_1
в спірну квартиру.
Додатковим рішенням Харцизького міського суду Донецької
області від 27 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
сплачені судовий збір 51 грн. та понесені судові витрати на інформаційно –
технічне забезпечення розгляду справи 120 грн., а всього 171 грн.
В апеляційних скаргах на основне та додаткове рішення
позивач ОСОБА_1 просить рішення скасувати, постановити нове про
задоволення його позовних вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила
право користування житловим приміщенням, в задоволенні позовних вимог про
визнання права власності за нею на ? частину квартири відмовити, посилаючись
на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм
матеріального права.
Зазначив, що суд не врахував, що ОСОБА_2 має на праві
власності 1/3 частину квартири на АДРЕСА_2 та не надала жодних
письмових доказів щодо оренди іншої квартири. ОСОБА_2 не надала доказів
того, що він перешкоджав її проживанню в спірній квартирі. Вважає, що позов
відповідачки не міг бути розглянутий разом з його позовом. Суд прийшов до
невірного висновку про те, що вони проживали однією сім’єю з травня 2002 року,
не врахував, що відповідачка не зверталася з позовом про визнання за нею права
власності з 2004 року, не надала доказів про те, що він її зареєстрував, як
свою жінку.
Суд безпідставно не врахував, що він під час роботи у
районах, прирівняних до Крайньої півночі з 1 липня 2000 року по 29 лютого 2004
року мав високу заробітну плату і саме ці кошти витратив на придбання
квартири. Суд дав не вірну оцінку поясненням свідків. Ухвалюючи додаткове
рішення, суд порушив вимоги ст.220 ЦПК України.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його
представник ОСОБА_4 підтримали апеляційні скарги.
ОСОБА_2, представник органу опіки та піклування Котенко Г.П.
заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення залишити без
змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню в частині визнання права
власності на ? частину квартири та ухвалення нового рішення про відмову в
задоволенні позову, в решті рішення слід залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для
скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни
рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або
неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 10 грудня
2004 рік перебували в зареєстрованому шлюбі, мають сина ОСОБА_3,
народження ІНФОРМАЦІЯ_1. 02 вересня 2008 року шлюб між сторонами
розірваний. 10 червня 2004 року, тобто до реєстрації шлюбу, за договором
купівлі-продажу позивач ОСОБА_1 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Задовольняючи позов в частині визнання права власності на ?
частину квартири, суд першої інстанції виходив з того, що з травня 2002 року
та на час придбання спірної квартири сторони знаходились у фактичних шлюбних
відносинах, були пов’язані спільним побутом, мали спільний бюджет.
Проте з таким висновком погодитися не можна з наступних
підстав.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які
спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та
обов'язки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний
союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів
цивільного стану (без реєстрації шлюбу не існує). Проживання однією сім'єю
жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та
обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 57 СК України особистою
приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Судом першої інстанції встановлено, що з травня 2002 року
сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Проте такі висновки суду не підтверджені належними
достовірними доказами і ґрунтуються лише на показаннях свідків. Відповідно до
ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,
встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на
припущеннях.
З обставин справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі з
10 грудня 2004 року по 02 вересня 2008 року, мають неповнолітнього сина
ОСОБА_3, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено відповідними
свідоцтвами органу РАЦС (а.с.21-23).
10 червня 2004 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_2,
ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу
посвідченого приватним нотаріусом 10 червня 2004 року зареєстровано в реєстрі N
574 (а.с.6).
Право власності зареєстровано у встановленому законом
порядку (а.с.7).
В п. 3 договору купівлі-продажу зазначено, що продаж вчинено за 17056 грн.,
покупець (ОСОБА_1) повністю розрахувався за об’єкт до
підписання договору, які одержані продавцем від покупця повністю до підписання
цього договору (а.с.6).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 була
присутня у нотаріуса 10 червня 2004 року при укладення договору купівлі –
продажу позивачем ОСОБА_1 Зазначена обставина свідчить про те, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про посвідчення правовстановлюючого документа на
ОСОБА_1 і вона, не знаходячись з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, на
претендувала на посвідчення за нею права власності на ? частину квартири.
Ні сам договір купівлі – продажу від 10 червня 2004 року, ні
окремі його положення не оспорені ОСОБА_2 в установленому законом
порядку.
Суд не дав оцінки й тому факту, що ОСОБА_2 з моменту
придбання квартири до звернення ОСОБА_1 до суду за захистом свого права
власності на квартиру не зверталась, з урахуванням тієї обставини, що сам
власник квартири не визнавав її права на квартиру, а фактом реєстрації визнав
лише право користування цим майном.
З обставин справи вбачається, що факт спільного проживання
сторін у встановленому законом порядку не встановлений.
ОСОБА_1 категорично заперечував проти факту проживання з
ОСОБА_2 однією сім'єю з травня 2002 року до придбання ним квартири 10
червня 2004 року. Його доводи підтверджені рішенням Харцизького міського суду
Донецької області від 15 серпня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. ОСОБА_2,
звертаючись з позовом не зазначала, що проживала з ОСОБА_1 однією сім’
єю до реєстрацію шлюбу 10 грудня 2010 року.
Таким чином, та обставина, що сторони не проживали однією
сім'єю саме до реєстрації шлюбу 10 грудня 2010 року, встановлена рішенням суду
про розірвання шлюбу між сторонами, що має преюдиційне значення по справі (а.с.
9).
Відповідно до ст. 74 СК, якщо жінка та чоловік проживають
однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час
спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо
інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права
спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між
собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу "Право спільної сумісної
власності подружжя".
Від встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка
та жінки без шлюбу залежить право виникнення майнових прав на майно, яке було
придбане під час проживання. Проте з зазначеними вимогами позивачка ОСОБА_2
до суду не зверталась.
Посилаючись на ст. 74 СК України, ОСОБА_2 не надала
судового рішення, згідно якого у неї з ОСОБА_1 виникла спільна сумісна
власність і встановлено факт сумісного проживання і ведення спільного
господарства, на підтвердження своїх вимог, не надано також іншого договору,
яким би визначалося порядок придбання майна та спільного проживання.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на
шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна
подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 роз'яснено, що підчас застосування ст. 74
СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах,
судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на
випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між
ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що
спірне майно було придбане ним до шлюбу, за рахунок особистих коштів, право
власності за позивачкою він ніколи не визнавав.
В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_1 посилався
на те, що з 01 липня 2000 року по 29 лютого 2004 року він працював в Ханти –
Мансійському автономному окрузі Російської Федерації, що підтверджено довідками
з місця роботи, підтвердженням на право трудової діяльності в Російській
Федерації, копією трудової книжки (а.с.61-71). Зазначені докази підтверджують
його доводи про постійну відсутність за місцем проживання ОСОБА_2
Згідно довідок про заробітну плату (а.с.74,97-98) протягом
2003 року ОСОБА_1 отримав більш, ніж 30000 грн., що підтверджує його
доводи про можливість придбати квартиру за зароблені ним до шлюбу кошти.
Пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, на які
посилається суд як на підтвердження факту спільного проживання сторін,
спростовуються рішенням Харцизького міського суду, яке набрало чинності, копією
трудової книжки ОСОБА_1
На порушення ст. 213 ЦПК суд не зазначив, чому надає
перевагу одним доказам над іншими, не мотивував, чому не взяв до уваги
пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які факту спільного
проживання сторін з 2002 року не підтвердили.
Суд належним чином не перевірив доводи відповідача про те, що з
29 лютого 2004 року він не працював (а.с.70), а тому не мав будь-яких коштів
для придбання спірного майна, а витратив на придбання квартири кошти, зароблені
в Російській Федерації. Після приїзду в Україну до придбання квартири пройшло
лише 3 місяці.
Факт реєстрації ОСОБА_2 в спірній квартирі з 06 липня 2004
року з достовірністю не може свідчити про те, що сторони проживали єдиною сім’
єю з травня 2002 року до придбання квартири 10 червня 2004 року (а.с.10).
Посилання ОСОБА_2 про те, що вона була вселена в якості жінки, доказами не
підтверджено(а.с.83-84).
Таким чином, докази відносно того, що між сторонами склалися
усталені відносини, що притаманні подружжю та могло бути підставою для
застосування норми ст. 74 СК України, позивачем не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, позов відповідачки про
визнання права власності не міг бути розглянутий судом разом з його позовом
неспроможні, оскільки вони взаємозв’язані між собою, від встановлення права
власності залежить право на користування житловою площею, вселення тощо.
Висновки суду про визнання права власності на ? частину
квартири з урахуванням інтересів малолітньої дитини суперечать вимогам
матеріального закону. Ст.ст.74, 70 СК України передбачена можливість
збільшення частки майна дружини, якщо з нею проживають діти у разі поділу майна
подружжя, а не визнання права власності за одним з подружжя.
Оскільки висновки суду в частині визнання права власності
не відповідають обставинам справи, неправильно застосуванні норми
матеріального та процесуального права, рішення суду в цій частині підлягає
скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову. Апеляційна
скарга ОСОБА_1 в цій частині підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею,
суд правильно керувався вимогами ст.ст.150, 156 ЖК України, 405 ч.3 ЦК
України, виходив з того, що припинення сімейних відносин з власником
квартири не позбавляє колишнього члена сім’ї - ОСОБА_2 права користування
займаним приміщенням.
Суд прийшов до вірного висновку, що заміна замка є
перешкодою в проживанні в квартирі і визнав причини непроживання ОСОБА_2 поважними. Вселення ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином відповідає
інтересам дитини та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про наявність у власності у
ОСОБА_2 1/3 частини квартири не може бути підставою для задоволення
позову.
Суд дав оцінку наданим доказам, ОСОБА_1
апеляційному суду не надав нових доказів, неподання яких до суду першої
інстанції зумовлено поважними причинами.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не
дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм
матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести
до неправильного вирішення спору.
Додаткове рішення Харцизького міського суду Донецької
області від 27 грудня 2010 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені судовий збір 51 грн. та понесені судові витрати на інформаційно
– технічне забезпечення розгляду справи 120 грн., а всього 171 грн. підлягає
скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст.88 ЦПК України стороні, на
користь якої ухвалено рішення, суд присуджує є другої сторони понесені нею і
документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної інстанції, не
передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, суд відповідно
змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судом апеляційної інстанції ухвалюється нове
рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права
власності на частку квартири в повному обсязі, понесені нею судові витрати
відповідно до зазначених норм поверненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309, 314, 316 ЦПК України,
апеляційний
суд В И Р І
Ш И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити
частково.
Рішення Харцизького міського суду Донецької області
від 29 жовтня 2010 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Ухвалити нове рішення
наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, 3-я
особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Харцизької міської ради
відмовити.
В решті рішення Харцизького міського суду Донецької
області від 29 жовтня 2010 року залишити без змін.
Додаткове рішення Харцизького міського суду Донецької
області від 27 грудня 2010 року скасувати. Понесені ОСОБА_2 судові витрати покласти на неї.
Рішення набирає законної сили з моменту її його проголошення
та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і
кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання законної сили
рішенням апеляційного суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.М.Біляєва
О.В.Осипчук