Справа № 22-2358/2011р.
Головуючий в 1 інстанції Корекян Н.Р
Категорія
Доповідач Новосьолова Г.Г.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 березня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: судді Шевченко В.Ю..,
суддів: Хейло Я.В., Новосьолової Г.Г.
при секретарі Яменко А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старобешівського районного суду від 24 червня 2010
року по цивільної справі за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1, третя особа сектор громадянства, імміграції і
реєстрації фізичних осіб Старобешівського РВ ГУМВС України в Донецькій області
про виселення, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні домоволодіння
шляхом зняття з реєстрації, зняття з реєстраційного обліку,
В С Т А Н О В И В :
17 березня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб
Старобешівського РВ ГУМВС України в Донецькій області про виселення, зобов’
язання не чинити перешкод у користуванні домоволодіння шляхом зняття з
реєстрації, зняття з реєстраційного обліку, стягнення судових витрат та за
надання правової допомоги.
ОСОБА_2 будучи одружений з ОСОБА_3, став зустрічатися з
відповідачкою ОСОБА_1 у 1997 році у них народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
У 1999 році позивач розірвав шлюб з ОСОБА_3 та з 2000 року став
проживати з відповідачкою ОСОБА_1 у її матері за адресою: АДРЕСА_1
Пізніше у сторін народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. З 2003
року стосунки між сторонами погіршилися. З серпня 2003 року до теперішнього
часу позивач сплачує на користь відповідачки аліменти на утримання дітей: Діани
та Романа. Оскільки стосунки не покращилися, з 2006 року вони почали проживати
окремо, позивач у своєї матері за адресою: с. Василівка, вулиця Леніна, 24
Старобешівського району Донецької області, а відповідач з дітьми у своєї матері
за адресою : АДРЕСА_1
16 травня 2007 року на підставі договору дарування, позивач став власником
жилого будинку АДРЕСА_2 Після проведення капітального ремонту з 2007 року позивач
став проживати самостійно, при цьому сам сплачував комунальні послуги.
У літку 2008 року відповідачка з дозволу позивача вселилася у цій будинок за
адресою: АДРЕСА_2 терміном на 1,5 року до початку 2010 року, до того часу як знайде
тимчасове житло для проживання. 15 липня 2008 року відповідачка зареєструвалася
у будинку належному позивачу. Весною 2009 року відповідачка виїхала із будинку
та стала мешкати у своєї матері, але в осені 2009 року відповідачка повернулася
до позивача разом з дітьми та стала мешкати там. При нагадуванні відповідачу
про те, що вона повинна знятися з реєстрації та виїхати з будинку, згідно
домовленості між ними, остання відмовилася від домовленостей.
Оскільки позивач має намір співмешкати з іншою жінкою, але проживання
відповідачки в будинку перешкоджає у вчиненні вказаних дій, що суттєво порушує
права позивача як власника житла. Позивач вважає що відповідачка не має право
на займане приміщення, а тому як тимчасовий мешканець, який відмовляється
висилитеся добровільно, підлягає виселенню в судовому порядку, без надання
іншого жилого приміщення, а також повинна знятися з реєстрації. На вимоги
знятися з реєстрації, відповідачка добровільно не знімається з реєстрації, чим
порушує мої права як власника по володінню, користуванню та розпорядження цим
майном. У зв’язку з чим, не знявшись з реєстрації у житловому будинку позивача,
відповідачка безпідставно перешкоджає у користуванні житловим будинком.
Рішенням Старобешівського районного суду від 24 червня 2010 року позовні вимоги
ОСОБА_2 задоволені частково.
Рішенням суду прийнято виселити ОСОБА_1 з домоволодіння без
надання іншого житлового приміщення. Зобов’язано ОСОБА_1 не чинити
ОСОБА_2 перешкоди у користуванні домоволодінням шляхом зняття з
реєстраційного обліку, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
понесені ним судові витрати. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволені позову
щодо вимоги покладання обов’язку виконання судового рішення про зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку на сектор громадянства, імміграції і реєстрації
фізичних осіб Старобешівського районного відділу ГУМВС України в Донецькій
області.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1, принесла
апеляційну скаргу, в який просить рішення суду скасувати, та постановити нове
рішення, яким залишити позовні вимоги позивача без задоволення. Підставами для
скасування і ухвалення нового рішення вважає:
- суд неповно з’ясував обставини справи, оскільки шлюб між позивачем та
відповідачкою дійсно не укладався, однак, не зважаючи на це, тривалий час вони
проживали однією сім’єю, а саме з 2002 по 2010 роки, позивач придбав житлової
будинок за час спільного проживання та в інтересах сім’ї, та реєстрація
проживання у будинку відбувалася за його згодою.
В апеляційній інстанції відповідачка доводи апеляційної скарги
підтримала, просила рішення суду скасувати та постановили нове рішення, яким
залишити позовні вимоги позивача без задоволення, відповідач та представник
відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили її
відхилити, рішення суду залишити без змін.
Третя особа сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб
Старобешівського РВ ГУМВС України в Донецькій області, прокурор до суду не з’
явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 305 ЦПК України неявка сторін або інших
осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце
розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи,
апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що 16 травня 2007 року ОСОБА_2 став власником будинку АДРЕСА_2 на підставі договору
дарування посвідченого приватним нотаріусом Старобешівського районного
нотаріального округу, реєстраційний №535 (а.с.6).
За ОСОБА_2 зареєстроване право власності на нерухоме майно на підставі
договору дарування (а.с.7).
Відповідно до довідки Роздольненської сільської ради Старобешівського району
Донецької області за адресою: АДРЕСА_2 дійсно зареєстровані та мешкають:
ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_4- дочка, ОСОБА_5.- син (а.с.
8-12).
З серпня 2003 року по теперішній час ОСОБА_9 працюя водієм на
підприємстві ВАТ Комсомольське рудоуправління сплачує аліменти на користь
ОСОБА_1 у розмірі 1/3 частини (а.с.13,16).
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, виходив з
наступного.
Доводи позивача про те, що відповідачка ОСОБА_1 з 15 липня 2008 року у
спірному домоволодінні зареєстрована в якості члена сім’ї власника будинку -
необґрунтовані, оскільки ОСОБА_1 не є членом сім’ї власника домоволодіння
вона не має права користування житлом й на неї не розповсюджуються положення
ст. 405 ЦК України та ст.. 156 Житлового кодексу України. Договір найму
житлового приміщення між позивачем та відповідачкою у письмовому вигляді із
реєстрацією у відповідної місцевій раді не укладався, тому позивач має право
вимагати виселення без надання іншого житла.
В той же час, задовольняючи вимогу позивача про виселення відповідачки ОСОБА_1, суд першої інстанції, на підставі ст.41 Конституції України застосував її
як норму прямої дії.
На підставі ст.ст.11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як
за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються
сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення,
ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи із вимог статті 47 Коституції України, кожен має право на житло. Ніхто
не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за
рішенням суду.
Зі статті 9 Про житлові права громадян - Житлового кодексу України від 30
червня 1983 року зі змінами, внесеними згідно із Законами N 3187-12 від
06.05.93, N 800-VI від 25.12.2008, N 1510-VI від 11.06.2009, слідує, що ніхто
не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві
користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених
законом.
Позивач заявляє позовну вимогу про виселення відповідачки, посилався на ст.99
ЖК України «Про виселення піднаймачів і тимчасових жильців у разі припинення
договору найму жилого приміщення», згідно якої піднаймачі і тимчасові жильці
самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від
тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення
одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а
також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У
разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що
загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без
надання іншого жилого приміщення.
Отже позивач, як власник житлового будинку, посилаючись на цю статтю, просив
суд виселити відповідачку із будинку АДРЕСА_2
Стаття 99 ЖК України відноситься до глави 2 ЖК України, тобто про користування
житловими приміщеннями у будинках державного та комунального житлового фонду.
Згідно цієї глави поняття тимчасовий мешканець означає наступне, наймач та
особи, які постійно проживають разом з ним, за їхньою взаємною згодою та з
попереднім повідомленням наймодавця можуть дозволити тимчасове проживання у
помешканні іншої особи (осіб) без стягнення плати за користування житлом
(тимчасових мешканців).
Тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом, вони
повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або
не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем
вимоги про звільнення помешкання.
Апеляційний суд вважає правильним, що суд першої інстанції відмовляючи у
позовних вимогах про виселення з підстав ст.99 ЖК України вказав, що посилання
на цю статтю позивачем є помилковим, оскільки цією статтею регламентовано
порядок виселення із житлових приміщень державної та комунальної форми
власності.
Однак, задовольняючі позовну вимогу про виселення відповідачки, суд першої
інстанції виходив, з підстав ч.2 ст.21 Сімейного кодексу України, про те що
проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для
виникнення прав та обов’язків подружжя, крім цього, рішення суду про
встановлення факту проживання однією сім’єю відсутнє, отже між позивачем та
відповідачкою відсутні права та обов’язки притаманні членам сім’ї. Тому,
оскільки відповідачка не є членом сім’ї власника житлового будинку, вона не має
права користування житлом.
Але, з таким висновком суду погодитися не можливе, оскільки як у позовних
вимогах позивача, так і в судовому засідання позивач наполягав, що зареєстрував
відповідачку ніяк члена сім’ї, він стверджував, що з його дозволу вона була
зареєстрована у його будинку за усним домовленням між ними, як тимчасовий
мешканець та відповідачка повинна звільнить будинок через 1,5 року, як знайде
інше житло. Крім цього, ніякого договору найма житла між ними не було укладено.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня
1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами
Житлового кодексу України» - при вирішенні спорів, пов'язаних з користуванням
наймачами жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду, тобто про
виселення, необхідно мати на увазі, що укладений на невизначений строк договір
найму жилого приміщення може бути розірваний за вимогою наймодавця із
зазначених вище підстав, а також, якщо жиле приміщення, займане наймачем,
необхідне для проживання йому і членам його сім'ї і наймач був попереджений про
наступне розірвання договору не менше ніж за три місяці (ст.168 ЖК).
Але, існування договору найму жилого приміщення, який повинен бути укладений у
письмовому вигляді із реєстрацією у відповідної місцевій раді, відповідно до ч.
2 ст.158 ЖК України, як позивачем, так і відповідачем у судовому засіданні, не
підтверджений, оскільки такий договір між ними був усним.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції
неправильно був застосований матеріальний закон і суд необґрунтовано прийшов
до висновку про задоволення позовув частині виселення відповідачки.
Враховуючи те, що судом першої інстанції повно встановлені фактичні
обставини справи, але неправильно застосований матеріальний закон, апеляційний
суд вважає за необхідне у відповідності з пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК
України скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних
вимог про виселення і ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у
задоволені позову в цієї частині позивачу.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача, в частині зобов’
язання не чинити перешкод у користуванні домоволодінням, шляхом зняття з
реєстраційного обліку відповідачки за адресою: АДРЕСА_2 посилався на статтю 391 ЦК
України про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у
здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Позивач має намір влаштувати своє особисте життя, але не має можливості із - за
знаходження у будинку відповідачки, яка мешкає в ньому та не бажає знятися з
реєстрації.
Але, з таким висновком суду погодитися не можливе, оскільки відповідно до
статті 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його
права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, отже
таких позовних вимог не було заявлене.
Позивач на підставі договору дарування отримав будинок, який зареєстрував на
своє ім’я, цей договір дарування по даній справі не оспорювався та не дійсним
не визнавався.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір
місця проживання в Україні від 11 грудня 2003 року із змінами, внесеними згідно
із Законом N 2756-VI від 02.12.2010, зняття з реєстрації місця проживання
здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу
реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про
позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування
житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою),
свідоцтва про смерть.
Виходячи з наведеного, слідує, що ні позивачем у позовних вимогах, ні
відповідачкою (зустрічний позов по справі не подавався взагалі) питання про
визнання право власності у суді не заявлялося та ні розглядалося.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції повно встановлені фактичні
обставини справи, але неправильно застосований матеріальний закон, апеляційний
суд вважає за необхідне у відповідності з пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК
України скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних
вимог про зобов’язання не чинити перешкод у користуванні домоволодінням,
шляхом зняття з реєстраційного обліку і ухвалити нове рішення в цій частині,
яким відмовити у задоволені цієї позовної вимоги.
Довід апеляційної скарги про те що, суд першої інстанції неповно з’ясував
обставини справи, оскільки шлюб між позивачем та відповідачкою дійсно не
укладався, однак, не зважаючи на це, тривалий час вони проживали однією сім’
єю, а саме з 2002 по 2010 роки, позивач придбав житлової будинок за час
спільного проживання та в інтересах сім’ї, та реєстрація проживання у будинку
відбувалася за його згодою не заслуговував на увагу, оскільки позовні вимоги
про встановлення факту сумісно проживання не були предметом розгляду та судом
не розглядалися.
У відповідності до вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє
законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів
апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Керуючись статтями 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старобешівського районного суду від 24 червня 2010 року в частині
виселення, зобов’язанні не чинити ОСОБА_2 перешкоди
у користуванні домоволодінням, і шляхом зняття з реєстраційного обліку та
стягнення судових витрат скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні
домоволодіння шляхом зняття з реєстрації відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в
касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді: