4
Справа №22ц -
3153
Головуючий у 1 інстанції Кульбаков І.В.
Категорія
53
Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
29 березня 2011 року
м. Донецьк
Апеляційний суд
Донецької області
в склад Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів БІЛЯЄВОЇ
О.М., ОСИПЧУК О.В.
При секретарі ЛЕЖНЕВІЙ Я.
М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з
обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Гранітний кар’єр» про стягнення
середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування
моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на
рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 28
січня 2011 року
В С Т А Н О В И В
У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом
до ТОВ «Гранітний кар’єр» з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він
знаходився в трудових відносинах з відповідачем з 05 вересня 2007 року по 29
липня 2009 року, працював на посаді заступника директора з охорони праці.
Наказом №206/к від 29 липня 2009 року його було звільнено за власним
бажанням за ст. 38 КЗпП України. В день звільнення йому не були виплачені
належні суми. Повний розрахунок з ним було проведено лише 23 липня 2010 року.
Просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку 51
232,89 грн., компенсацію цих виплат відповідно до індексу зростання споживчих
цін та моральну шкоду 10 000 грн.
Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької
області від 28 січня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені
частково : стягнуто з відповідача ТОВ «Гранітний кар’єр» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з
29 липня 2009 року по 19 жовтня 2009 року в розмірі 8 276,60 грн., на
відшкодування моральної шкоди 4000 грн. З відповідача на користь держави
стягнуто судовий збір 51 грн. та витрати на інформаційно – технічне
забезпечення розгляду справи 120 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, в інтересах якого діє
на підставі довіреності ОСОБА_3 (а.с.3) просить скасувати ухвалене рішення
та ухвалити нове рішення про стягнення середнього заробітку за весь час
затримки розрахунку при звільненні за період з 29 липня 2009 року по 21 липня
2010 року, розмір моральної шкоди збільшити до 10000 грн., посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального закону, а також
невідповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач зазначив, що суд першої інстанції помилково стягнув середній
заробіток за період з 29 липня 2009 року лише по день винесення господарським
судом рішення про банкрутство підприємства - 20 жовтня 2009 року, оскільки це
не виключає провини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем,
підприємство не виключено з реєстру ЄДРПОУ і не втратило статус юридичної
особи.
Стягуючи на його користь моральну шкоду в розмірі 4000 грн. суд не в
повній мірі врахував глибину фізичних та моральних страждань, негативні
наслідки непроведення з ним розрахунку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник
ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу
Представник відповідача ОСОБА_4, діюча на підставі
довіреності, просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без
змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому
задоволенню, рішення суду – зміні в частині стягнення середній заробіток за
час затримки розрахунку при звільненні з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився в
трудових відносинах з відповідачем з 05 вересня 2007 року по 29 липня 2009
року, працював на посаді заступника директора з охорони праці. Наказом №206/к
від 29 липня 2009 року його було звільнено за власним бажанням за ст. 38
КЗпП України, що підтверджено записами трудової книжки (а.с.5).
В день звільнення позивачу не були виплачені належні суми.
Повний розрахунок з позивачем було проведено лише 23 липня 2010 року.
Враховуючи встановлення факту порушення трудових прав позивача,
наявність моральних страждань, їх глибину, співмірність, суд визначив розмір
моральної шкоди 4000 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення
середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час
затримки, суд першої інстанції виходив з того, що вина відповідача відсутня.
Проте повністю з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні
працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи,
організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не
працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня
після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Таким чином, положеннями статті 116 КЗпП України передбачено,
що саме на підприємство покладено обов’язок повного та своєчасного розрахунку з
працівником, що звільняється.
З довідки підприємства вбачається, що відповідач в день
звільнення позивача з роботи повного розрахунку не провів, мав заборгованість
по заробітній платі(а.с.6).
Відповідач визнав, що позивачу належна йому заробітна плата була
виплачена 21 липня 2010 року, тобто майже через рік після звільнення.
Суд першої інстанції на підставі наданих сторонам доказів
прийшов до правильного висновку, що при звільненні остаточний розрахунок з
позивачем не проведено, проте стягнув середній заробіток за час затримки
розрахунку з дня звільнення позивача - 29 липня 2009 року по день винесення
господарським судом рішення про визнання відповідача банкрутом 19 жовтня 2009
року.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини
власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в
строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх
розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його
середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які
містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. N 13 "Про практику
застосування судами законодавства про оплату праці" встановивши при розгляді
справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при
звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства,
установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на
роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про
розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній
заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до
розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе
відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця
не виключає його відповідальності.
Виходячи з аналізу змісту норми ст. 117 КЗпП України, яка
передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні,
слід дійти висновку, що підставою такої відповідальності є, по-перше, факт
порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України)
та, по-друге, вина власника.
Зазначені вимоги не були враховані судами при ухваленні
рішення на підставі ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або
заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідач не довів ті
обставини, на які посилався в запереченнях.
Будь-яких доказів поважності причин несвоєчасного розрахунку
відповідач не надав, а заперечення його представника щодо підстав для
звільнення від відповідальності за ст. 117 КЗпП зводяться до наявності рішення
господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2009 року про визнання
товариства банкрутом (а.с. 23-24).
За таких обставин суд прийшов до неправильного правового
висновку про відсутність у позивача права вимагати від відповідача стягнення
середнього заробітку за весь час затримки (з дня звільнення по день фактичного
розрахунку).
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної
плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 8 лютого 1995
року №100 (далі – Порядку) у випадку збереження середньої заробітної плати
середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2
календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна
виплата.
Середня заробітна плата повинна обчислюватися виходячи з
виплат за попередні два місяці роботи – травень , червень 2009 року (останні
два місяця роботи).
Згідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються
із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом
множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у
випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути
оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата
визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох
місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а
у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за
цей період.
З довідки відповідача вбачається, що позивачеві була
нарахована заробітна плата за травень 2009року - 2759,95 грн.; червень 2009
року - 2092,01 грн. (а.с.7). Позивачем відпрацьовано 34 дні (15 +19 робочих
дня) (а.с. 7). Середньоденна заробітна плата становить 142,70 грн. (4851,96
грн. : 34).
Згідно з нормами тривалості робочого часу кількість
робочих днів становить: у 2009 році : липень -2 дні; серпень -20; вересень
-22; жовтень – 22; листопад 21; грудень -23; у 2010 року січень -19 ; лютий
-20; березень-22; квітень 21; травень 17; червень -21; липень – 15, а всього
245 днів.
Сума середнього заробітку, що підлягає стягненню
становить 42 311,50 грн.
(142,70 грн. середньоденний заробіток х 245 робочих днів з 30 липня 2009
року по 21 липня 2010 року).
Оскільки судом неправильно застосовані норми
матеріального права, а саме ст.117 КЗпП України, апеляційна скарга підлягає
частковому задоволенню, рішення суду - зміненню в частині стягнення
середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Доводи апеляційної скарги, що розрахунок слід
проводити із кількості календарних днів не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП України відшкодування
власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться
у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,
втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для
організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається
законодавством.
Таким чином, саме на власника підприємства покладено
обов'язок відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту
заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших
додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Згідно до роз'яснень, які містяться в п.13 Постанови
Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди" ) відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП за
наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема
виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його
моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього
додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню
моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним
орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, моральна шкода відшкодовується
працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту
порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника
моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення
необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за
наявності причинного зв'язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження
в судовому засіданні.
Сам факт непроведення повного розрахунку з робітником
в день його звільнення свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на
відшкодування моральної шкоди, суд урахував, що несвоєчасним проведенням
розрахунку позивач не може вести звичайний спосіб життя, що призвело до
порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагає від нього додаткових
зусиль для організації свого життя й з дотриманням вимог ст.237-1 КЗпП
України та врахувавши конкретні обставини справи, виходячи із засад
розумності, справедливості, співмірності, визначив таке відшкодування в
розмірі 4 000 грн. та навів в рішенні відповідні мотиви стягнення саме такого
розміру.
Визначена судом сума відповідає характеру та ступеню
моральних страждань позивача, конкретним обставинам справи та підстав для її
збільшення не вбачається.
При встановленні зазначених фактів судом не було порушено
норм цивільного процесуального права, а при ухваленні рішення в цій частині
правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги
висновків суду не спростовують.
Оскільки судом змінюється рішення, з відповідача підлягає
стягненню судовий збір у встановленому законом порядку відповідно до Декрету
Кабінету Міністрів України "Про державне мито".
Судом першої інстанції стягнуто з відповідача судовий збір
51 грн., тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави 372,11 грн.
(423,11-51,00).
Керуючись ст.ст.307, 309, 314,316 ЦПК України,
апеляційний суд
В И Р І Ш И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_2
задовольнити частково.
Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки
Донецької області від 28 січня 2011 року змінити в частині стягнення
середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю
«Гранітний кар’єр» на користь ОСОБА_2 середній заробіток
за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30 липня 2009 року по 21
липня 2010 року в сумі 42 311,50 грн. ( сорок дві тисячі
триста одинадцять гривень 50 коп.)
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю
«Гранітний кар’єр» на користь держави судовий збір 372,11 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з дня його
проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів
з дня його проголошення.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.М.Біляєва
О.В.Осипчук