Справа № 22ц-364/2011 Головуючий у І
інстанції Бєльченко Л.А. Категорія
41
Доповідач Баркова Л.Л.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
24 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Баркової Л.Л.
суддів Ткаченко Т.Б., Кучерявої В.Ф.
при секретарі : Ушаковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за
позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про
визнання майна сумісною власністю подружжя та його розподілу
за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_3 на рішення
Новоазовського районного суду Донецької області від 21 грудня 2010 року
В С Т А Н О В И Л
А :
У липні 2009 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання
шлюбу та визнання за ним права власності на ? частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 та поділу його в натурі. Після
неодноразових доповнень та уточнень позовних вимог остаточно просив визнати цей
будинок спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності
на 1/2 частку будинку та на 1/2 частку земельної ділянки, яка надавалась для
його будівництва. Посилався на те, що оскільки в період шлюбу з відповідачкою
вони істотно збільшили цей будинок у своїй вартості та розмірах, збудували
господарські споруди: двоповерховий гараж, сарай, погріб, душ, перекрили дах та
газифікували, то будинок і земельна ділянка, що надавалась відповідачці для
його будівництва та була приватизована нею в період шлюбу стали об»єктом права
спільної сумісної власності в рівних долях.
Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 21 грудня 2010
року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано житловий будинок та земельну
ділянку, розміром 0,1671 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Новоазовського району сумісною власністю подружжя
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і в порядку поділу за кожним визнано право
власності на ? частку спірного будинку та на ? частку земельної ділянки для
його обслуговування.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір 100 грн.,
витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи 120 грн., витрати
по проведенню будівельно-технічної експертизи 837 грн.72 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір 825 грн.17 коп. та
852 грн.92 коп.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3, посилаючись на
невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм
матеріального і процесуального права просить рішення суду скасувати та
в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що спірні будинок і
земельна ділянка не належить до спільної сумісної власності.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_3, її
представників ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які просили скаргу задовольнити,
в задоволенні позову відмовити та відшкодувати судові витрати на інформаційне
технічне забезпечення розгляду справи 120 грн., сплату судового збору 450 грн.,
надання правової допомоги 2500 грн., позивача ОСОБА_2, його
представника ОСОБА_6, які просили відмовити у задоволенні апеляційної
скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,
колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до положень ст.ст.213-214 ЦПК України рішення суду повинно
бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі
вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим
є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених
тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення судового рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце
обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони
підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення
справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають
із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих
правовідносин.
Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що оскільки за час спільного життя подружжя добудували
спірний будинок та прибудували господарчі споруди, в наслідок чого
домоволодіння істотно збільшилося в ціні, що визначено відповідачкою, а
земельну ділянку для його обслуговування було приватизовано під час шлюбу, є
підстави для визнання будинку та земельної ділянки об»єктом спільної, сумісної
власності подружжя та для визначення за кожним в порядку поділу майна права
власності на ? частку будинку та земельної ділянки.
Проте погодитися з таким висновком суду неможна, оскільки він не
відповідає встановленим обставинам справи та положенням закону.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, сторони
перебували в зареєстрованому шлюбі з 1981 року до 2009 року, неповнолітніх
дітей не мають.
До вступу в шлюб на земельній ділянці за адресою: вул.Радянська,210-б
в селі Виноградне, яку виділено відповідачці ОСОБА_3 для
забудови у 1976 році, останньою було збудовано фундамент для житлового
будинку, а поруч житлову будівлю літ.А-1, яка складалась із кімнат 1-3, 1-2 та
коридору 1-1 з підвалом, сараю літ.В, вбиральні літ.Д, колодязю літ.К, що
підтверджується матеріалами інвентарної справи та не заперечується позивачем
ОСОБА_2
У грудні 1989 року на ім»я відповідачки було видано свідоцтво за НОМЕР_1
про право власності на житловий будинок, а у грудні 1999 року державний акт
серії ДН №01237 на право приватної власності на землю, площею 0,1671 га за
зазначеною адресою.
Згідно із положеннями п.1ч.1 статті 57 СК України майно, що набуте
дружиною або чоловіком до шлюбу, є його особистою приватною власністю.
Частиною 1 статті 62 СК України встановлено, що якщо майно дружини,
чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних
трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору
може бути визнане об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне положення було передбачено й статтею 25 КпШС, яка діяла на час
виникнення між сторонами правовідносин.
Відповідно до роз»яснень, викладених у п.5 постанови Пленуму
Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року із змінами, внесеними
постановами №13 від 25.12.1992 та №15 від 25.05.1998 років, будинок, який
належав одному із подружжя, може бути визнаний згідно зі статтею 25 КпШС
спільним майном подружжя, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його
цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя, або їх
обох. При цьому на суму вартості будинку до його поліпшення збільшується
частка дружини, якому він належав, у тому числі і у випадках, коли суд
відступає від начала рівності часток подружжя в спільній сумісній власності з
урахуванням інтересів неповнолітніх дітей або інтересів одного з подружжя, що
заслуговують на увагу.
При розгляді справи в апеляційному суду сторони визнали, що в період
перебування у шлюбі вони до отримання свідоцтва про право власності, тобто в
період 1981-1989 років, разом збудували гараж літ.Б, сарай Е, теплицю літ.Г з
котельною літ.г, котельну літ.З, жилу прибудову А1-1, навіс літ.И, огорожу №1,
2,3,4, замощення, а також в жилому будинку літ.А-1 збільшили в розмірах
коридор 1-1 або(літ.а1) та підвал, який знаходиться під ним, а також
газифікували будинок.
Належних доказів, які б свідчили про те, що позивач приймав участь у
будівництві сараю літ.В, вбиральні літ.Д, останнім не надано. Факт сумісного
будівництва цих споруд відповідачкою заперечується.
Посилання позивача та його представника на те, що при розгляді справи в
суді першої інстанції відповідачкою визнавався факт сумісного будівництва сараю
літ.В, вбиральні літ.Д, душу літ.Л та навісу літ.Ж спростовуються матеріалами
цивільної та інвентарної справи, а також їх поясненнями про те, що відповідачка
при розгляді справи в суді першої інстанції присутньою була всього один раз і
пояснень відносно будівництва споруд та благоустрою будинку в суді не давала.
Більш того, висновок суду щодо визнання спільно збудованими спорудами
колодязю, спростовується відповідачем, який стверджує, що колодязь був
збудований ще до вступу в шлюб з відповідачкою, а сарай літ.В та вбиральня літ.
Д відповідно до оціночного акту господарських побутових споруд, що складений
спеціалістом БТІ 10.08.1989 року та міститься в матеріалах інвентарної
справи, були збудовані у сімдесятих роках, тобто до вступу у шлюб подружжя
ОСОБА_3.
Представник відповідачки, донька від першого шлюбу, ОСОБА_4
заперечувала, що визнавала в суді першої інстанції факт спільного будівництва
сараю літ.В, вбиральні літ.Д та інших самочинно збудованих споруд, посилаючись
на те, що на час їх будівництва була малолітньою та могла помилитися.
Як вбачається із генерального плану спірного будинку, зведеного акту
вартості будинку, господарських будівель та споруд, що містяться в інвентарній
справі, яка судом першої інстанції не досліджувалася, та довідки
характеристики від 29 січня 2010 року, що надавалась на запит суду, але не була
врахована, як доказ при вирішенні спору, на земельній ділянці значаться
самочинно збудованими: жила прибудова літ.А1-1, сіні літ. а2, сарай літ.Е,
котельня літ.З, душ літ.Л, вартість яких, а також вартість навісів літ.Ж та літ.
И, які добудовані до сараю та котельні, не може бути врахована при
визначенні часток у спільній власності подружжя, оскільки ці споруди, як
самочинні і не прийняті в експлуатацію на час ухвалення судового рішення, не
можуть входити в склад спірного будинку.
Таким чином, оскільки матеріалами інвентарної справи спростовані
обставини, які визнавались представником відповідачки ОСОБА_4 в суді
першої інстанції, відповідно до вимог ч.4 ст.174 ЦПК України, висновок суду
щодо доведеності позовних вимог в повному обсязі є неспроможним.
З урахуванням встановлених обставин справи та положень закону,
приймаючи до уваги, що сторони погодились з висновками будівельної технічної
експертизи від 02.08.2010 року щодо ринкової вартості житлового будинку та
прибудов, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого
висновку про те, що за час шлюбу житловий будинок, який належав відповідачці
істотно збільшився у своїй цінності внаслідок трудових і грошових затрат
подружжя, а тому є об»єктом спільної сумісної власності.
Між тим, висновок суду щодо набуття позивачем права власності на ? частку
зазначеного будинку є неправильним.
Виходячи із наведеного колегія суддів вважає встановленим, що до
вступу сторін у шлюб відповідачкою було збудовано: житловий будинок літ.А-1,
вартістю 32683 грн., сарай літ.В, вартістю 5123 грн., вбиральню літ.Д,
вартістю 1943 грн., колодязь літ.К, вартістю 3710 грн., фундамент літ.Ф,
вартістю 1590 грн. - на загальну вартість 45049 грн., що є її особистою
власністю і позивачем цей факт не спростований.
За час шлюбу, внаслідок трудових і грошових затрат обох подружжя було
збудовано гараж літ.Б, вартістю 15723 грн., теплицю літ.Г, вартістю 5300 грн.,
котельню літ г., вартістю 707 грн., огорожі №№1,2,3,4, вартістю 14486 грн.
(1590+4063+3710+5123); замощення, вартістю10423грн.; а також поліпшено
житловий будинок літ А-1, шляхом перебудови та збільшення розміру коридору
1-1 (сіней літ.а1), вартістю 13427 грн., погребу літ.а1/п, вартістю 9893 грн.,
- на загальну вартість 69959 грн.
Виходячи із положень статті 22 КпШС майно та рівності права володіння,
користування і розпорядження набутим спільним майном, доля позивача і
відповідачки у поліпшенні майна і період шлюбу складатиме 34975грн.
(69959:2)
Вартість самочинно збудованих споруд складає 61657 грн. (176665-115008)
Таким чином, визнаючи розмір часток подружжя у спільній сумісній
власності, колегія суддів вважає за необхідне збільшити в ній частку
відповідачки на 54942 грн., що складається із вартості житлового будинку літ.А-
1, сараю літ.В, вбиральні літ.Д, колодязю літ.К, які були збудовані нею до
вступу в шлюб з позивачем, а також на вартість ? частки сумісно збудованого
майна 34979 грн., що складається із гаражу літ.Б, теплиці з котельною, всіх
огорож, замощення, сіней літ.а1 та погребу літ.а1/п.
Тому, приймаючи до уваги положення закону, конкретні обставини, виходячи
із принципів розумності і справедливості, слід визначити за відповідачкою у
спірному будинку право власності на 7/10 часток, а за позивачем на 3/10
його частки (115008-100%, 34979-х% = 30,41% :2= 15/50, або 3/10 частки).
Згідно із положеннями статей 81,116 ЗК України окрема земельна ділянка,
одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації,
є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю
подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про
одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що
є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі,
споруди між подружжям, до особи, яка не мала права власності чи користування
земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у
спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.120 ЗК України
та ст.377 ЦК України.
Таким чином, враховуючи право власності позивача на 3/10 частки
спільного будинку, за ним слід визначити право власності на 0,05013 га
земельної ділянки (0,1671:10х3), а за відповідачкою право власності на 0,11697
га (0,1671:10х7), що відповідає належній їй 7/10 частини спірного будинку.
Посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що оскільки позивач не
заявляв позову щодо визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю
подружжя та не визнавав недійсною її приватизацію, то не має підстав для
задоволення позову, є неспроможними, такими, що не відповідають вимогам
закону.
Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо відсутності підстав для
визнання спірного будинку спільною сумісною власністю сторін є безпідставними,
оскільки відповідачкою не доведено, що на будівництво гаражу літ.Б, теплиці та
на переобладнання коридору 1-1 з погребом використовувались будівельні
матеріали, які вона заготовила до вступу в шлюб з позивачем.
Таким чином оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до
тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття
рішення про скасування оскаржуваного рішення з відмовою у задоволенні позову,
підстав для її задоволення в повному обсязі не має.
Відповідно до положень статті 88 ЦПК України, з урахуванням часткового
задоволення апеляційної скарги та позовних вимог (30%), з позивача на користь
відповідачки слід стягнути пропорційно до розміру частки позовних вимог, у
задоволенні яких позивачеві відмовлено, судові витрати, пов»язані з подачею
апеляційної скарги, а саме: в розмірі 309грн.16 коп. судового збору та 84 грн.
витрат на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи.
Крім того, на користь держави підлягає стягненню недоплачений позивачем судовий
збір при зверненні до суду, а саме: в розмірі 508 грн.33 коп. з позивача і 264
грн.99 коп з відповідачки. (176665:2-100)
Підстав для стягнення на користь відповідачки витрат на правову допомогу не
має, оскільки адвокат ОСОБА_5 приймала участь у справі в якості її
представника та не надала суду належних доказів та розрахунку щодо сплати
2500 грн.
З урахуванням зазначеного,
Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 21 грудня
2010 року в частині визначення часток у спільній сумісній власності, розподілу
спільного майна змінити та стягнення судових витрат на інформаційне технічне
забезпечення розгляду справи та судового збору змінити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/10 частки
житлового будинку літ.А-1, що складається із із кімнат 1-3, 1-2, 1-1 (нежила
прибудова) літ.а1, погребу літ. а/п, гаражу літ.Б, сараю літ.В, вбиральні літ.
Д, теплиці літ.Г, котельні літ.г, фундаменту літ.Ф, огородження №№1,2,3,4,
замощення літ.1, колодязю літ.5 загальною вартістю 115008 грн., за адресою :
АДРЕСА_1 Донецької області.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 7/10
часток житлового будинку літ.А-1, що складається із кімнат 1-3, 1-2, 1-1 (
нежила прибудова літ.а1), погребу літ. а/п, гаражу літ.Б, сараю літ.В,
вбиральні літ.Д, теплиці літ.Г, котельні літ.г, фундаменту літ.Ф, огородження
№№1,2,3,4, замощення літ.1, колодязю літ.5 загальною вартістю 115008 грн., за
адресою : АДРЕСА_1
Донецької області.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/10
частки, що складає 0,05013 га земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 Новоазовського району Донецької області, відповідно до
Державного акту серії ДН 01237 від 16.12.1999 року, виданого Винограднеською
сільською радою 16 грудня 1999 року , Р.3521 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 7/10
часток, що складає 0,11697 га земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 Новоазовського району Донецької області, відповідно до
Державного акту серії ДН 01237 від 16.12.1999 року, виданого Винограднеською
сільською радою 16 грудня 1999 року , Р.3521 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування судових витрат, пов»язаних з подачею
апеляційної скарги в розмірі 309 грн.16 коп. сплати судового збору та 84 грн.
витрат на інформацфйно технічне забезпечення розгляду справи, а всього триста
дев’яносто три гривні 16 коп.
Стягнути на користь держави несплачений при подачі позову судовий збір
з ОСОБА_2 п»ятсот вісімнадцять грн.33 коп., з ОСОБА_3 двісті шістдесят чотири грн.99 коп.
В решті частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржено
протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.
Судді