1
Справа № 22-1502 Головуючий в 1 інстанції – Радченко В.Є., Категорія - 34
Доповідач – Барсукова О.І.
У Х В А Л А
Іменем України
03 лютого 2011року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючої: Новосядлої В.М.,
суддів: Барсукової О.І., Алексєєва А.В.,
при секретарі: Лежневій Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу
відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних
випадків виробництві та професійних захворювань України в м. Сніжне Донецької
області на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 грудня
2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до
відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних
випадків виробництві та професійних захворювань України в м. Сніжне Донецької
області про відшкодування та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 грудня 2010 року
частково задоволено позов ОСОБА_1 до відділення виконавчої
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків виробництві та
професійних захворювань України в м. Сніжне Донецької області ( далі-відділення
Фонду) про відшкодування та моральної шкоди. На користь ОСОБА_1 з
відповідача на відшкодування моральної шкоди стягнуто 7500гривень.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та
відмовити позивачу в задоволенні позову.
Зазначає, що з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності» з 20 березня 2007 року виключені із ст. 1
норми щодо обов’язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду. Згідно п. 44 розділу
ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» з 1 січня 2008
року відшкодування Фондом моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей
припинено незалежно від часу настання страхового випадку. Відповідно до ст.
1167 ЦК України такий обов’язок покладено на роботодавця, в зв’язку з чим
підстави для задоволення позову відсутні.
Позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК
про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди.
Суд не врахував, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений
ст. 257 ЦК України.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача, Омельченко Г.
О., доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про час та місце
розгляду справи повідомлений в передбаченому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши
матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга
підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час
працював на вугільних підприємствах на підземних роботах. Внаслідок дії
шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання – антрако-сілікатоз
вузелкової форми, емфізема легенів, легенева недостатність 1-2 ступеню, що
підтверджується висновком № 9062 від 23.04.2001 року Донецької обласної клініки
профзахворювань (а.с.11).
Рішенням МСЕК від 12.01.2001року йому вперше за цим професійним захворюванням
встановлена стійка втрата професійної працездатності – 25 % (а. с. 10).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок
отриманого професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яка
підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в
зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного
захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. №
1105-XIV (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до
Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V).
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р.
№ 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року)
відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я
або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно
до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності».
Відповідно до ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’
язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п.
22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про
практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»
право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати
працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня
встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не
мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують
відповідальність особи.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства
регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного
законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує
або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався
12.07.2001року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата
працездатності за професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України
«Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року №
717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон від
23 лютого 2007 року не розповсюджується.
На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди,
а саме, на 12.07.2001 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3
ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на
відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових
підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є
такими, що не ґрунтуються на законі.
Посилання відповідача на норми Закону України «Про Державний бюджет України на
2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», як такий,
що припинив відшкодування моральної шкоди потерпілим, також не заслуговують на
увагу.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін
до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни у Закон України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
у пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення», а саме, що «відшкодування Фондом
соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди
застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку
припиняється з 1 січня 2008 року».
Проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №
10-рп/2008 положення пункту 44 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет
України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»,
якими це було передбачено, визнано такими, що не відповідають Конституції
України (є неконституційними) і втратили чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом цього рішення.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди
недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не
ґрунтуються на законі.
Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності» передбачено, що моральна шкода, заподіяна
умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної
працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою
потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням
відповідного висновку медичних органів.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу
моральної шкоди в зв’язку із ушкодженням його здоров’я на виробництві та
наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди внаслідок
отриманого професійного захворювання на підставі Закону України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та
душевних страждань, яких зазнав позивач в зв’язку з отриманням професійного
захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності та визначив її
розмір в сумі 7 500 грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої
інстанції, є розумним, виваженим та справедливим.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності для
звернення до суду, передбачений ст. 257 ЦК України, не ґрунтуються на законі.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та
процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів
апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не
спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України
апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків виробництві та професійних захворювань України в м.
Сніжне Донецької області відхилити.
Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 грудня 2010 року
залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може
бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання
законної сили.
Головуюча:
Судді: