Справа №22ц -
4617
Головуючий 1 інстанції Щербаченко І.В.
Категорія
51
Доповідач Висоцька В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року м.
Донецьк
Апеляційний суд
Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів
САНІКОВОЇ О.С., БУДУЛУЦА М.С.
При секретарі Опря Ю.
Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу
за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства
«Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою
Державного підприємства «Артемвугілля» на рішення Калінінського районного
суду м. Горлівки Донецької області від 24 березня 2011 року
В С Т А Н
О В И В
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької
області від 24 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені
частково : поновлено строк для звернення до суду за захистом порушених прав;
стягнуто з відповідача Державного підприємства «Артемвугілля» на користь
ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 9 000 грн. В решті прозову
відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач Державне підприємство
«Артемвугілля» просить скасувати постановлене рішення, ухвалити нове рішення
про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального закону, а також невідповідність висновків суду
обставинам справи.
Відповідач зазначив, що суд не врахував, що укладаючи трудовий
договір з позивачем, підприємство повідомляло позивача про наявність
небезпечних і шкідливих умов праці та можливі наслідки їх впливу на здоров’я,
позивач усвідомлював можливість ушкодження його здоров’я через умови праці.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив лише з
факту встановлення професійного захворювання та стійкої втрати працездатності.
Зазначають, що факт моральної шкоди може бути встановлено лише за висновком
МСЕК, висновок такої експертизи відсутній.
Суд не взяв до уваги, що моральна шкода може бути стягнути лише
в разі встановлення протиправності діяння, не зазначив конкретних нормативних
актів, які роботодавцем були порушені, не зазначив, в чому вина відповідача.
Крім того, суд не врахував, що відповідність за моральну шкоду
може нести не підприємство, а відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України.
В судове засідання представник відповідача не з’явився, про
час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не
підлягає, рішення суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє
апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив
рішення з додержанням норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився в
трудових відносинах з відповідачем з 1989 року по 2009 рік, працював за
різними професіями з повним робочим днем під землею у шкідливих та небезпечних
умовах праці.
Відповідач не забезпечив здорові і безпечні умови праці,
внаслідок чого позивач отримав професійне захворювання – хронічне обструктивне
захворювання легенів пилової етіології,. Висновком МСЕК від 16 грудня 2009
року позивачу встановлено стійку втрату працездатності 30% у зв’язку з
професійним захворюванням, висновком МСЕК від 22 грудня 2010 року встановлено
40% втрати працездатності, 3 групу інвалідності.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої
інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 втратив працездатність у зв’
язку з професійним захворюванням, яке виникло в результаті дії негативних
виробничих факторів під час виконання ним трудових обов’язків, відповідач як
роботодавець не забезпечив безпечних умов праці, а тому зобов’язаний
відшкодувати позивачу завдану ушкодженням здоров’я моральну шкоду.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та
наданим сторонами доказам.
Відповідно до ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в
установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається
на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних
процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан
засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються
працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам
нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати
сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і
забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних
захворювань працівників.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці»
роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному
підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також
забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі
охорони праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування
системи управління охороною праці, серед інших:
забезпечує усунення причин, що призводять до професійних
захворювань;
впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і
техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки;
здійснює контроль за додержанням працівником технологічних
процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального
захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці тощо.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за
порушення зазначених вимог.
Отже обов’язок належної організації охорони праці на
підприємстві та забезпечення контролю за додержанням працівниками вимог
нормативних актів про охорону праці лежить на роботодавцеві.
Доводи апеляційної скарги про відсутність умов
відповідальності за заподіяну шкоду спростовуються матеріалами справи.
З обставин справи вбачається, що позивач знаходився в
трудових відносинах з відповідачем з 11 травня 1989 року по 05 грудня 1989
року, з 28 січня 1992 року по 10 жовтня 1999 року, з 25 жовтня 1999 року по 15
грудня 2009 року, що підтверджено копією трудової книжки (а.с.9-12). 15 грудня
2009 року позивача звільнено у зв’язку з виявленою невідповідністю працівника
виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, яке перешкоджає продовженню даної
роботи. (а.с. 7).
Під час виконання трудових обов’язків електрослюсаря
підземного, гірничого майстра, гірноробочого очисного забою позивач отримав
професійне захворювання, що підтверджено медичними документами (а.с.13-18).
До професійного захворювання належить захворювання, що
виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється
виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших
факторів, пов’язаних з роботою (ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове
соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного
захворювання, які спричинила втрату працездатності» ).
Висновком МСЕК від 16 грудня 2009 року позивачу
встановлено стійку втрату працездатності 30% у зв’язку з професійним
захворюванням, висновком МСЕК від 22 грудня 2010 року встановлено 40% втрати
працездатності, 3 групу інвалідності, що свідчить про погіршення стану його
здоров’я через професійне захворювання (а.с.5-7).
Підставою відшкодування моральної шкоди, завданої
ушкодженням здоров’я є зменшення у потерпілого здатності до праці за певною
професією (а.с.5-14).
Професійне захворювання розвивалося поступово під впливом
систематичного і тривалого впливу шкідливих факторів, що властиві шахті, умовам
праці та професії позивача, що підтверджено медичними документами (а.с.13-18).
У встановленому законом Порядку розслідування та ведення
обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,
затвердженого постановою КМУ України від 25 серпня 2004 року №1112 з
подальшими змінами професійне захворювання позивача було розслідувано за
участю представників підприємства – відповідача, про що складено акт
розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 20 вересня
2006 року, який не оспорений відповідачем (а.с.4).
Відповідно до акту причиною професійного захворювання є
довготривалий, багаторазовий вплив промислового пилу у шкідливих
концентраціях. Запиленість повітря робочої зони перевищувала допустиму
концентрація пилу більш, ніж в 4 рази. Винними особами у виникненні
виробничих факторів, що призвели до професійного захворювання зазначені
посадові особи «Шахти імені А.І.Гайового», з якою позивач знаходився в трудових
відносинах (а.с.4).
Відповідно до ст. 19, 22 Закону України «Про забезпечення
санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» повітря у виробничих
та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей повинно
відповідати санітарним нормам; підприємства при здійсненні своєї діяльності
зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунення причин
забруднення повітря виробничих приміщеннях; власник зобов'язаний створити
безпечні і здорові умови праці, що відповідають вимогам санітарних норм,
здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням.
Таким чином дії відповідача не відповідали нормам
охорони праці, тобто наявна протиправність дій останнього.
Виходячи з вимог ст.153 КЗпП, яка покладає на власника
обов’язок створювати на підприємстві безпечні умови праці, вина власника
полягає у невиконанні такого обов’язку. Професійне захворювання виникло
внаслідок тривалого перебування працівника в підземних умовах, факти
незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці зафіксовані в акті :
недосконалість технологій обезпилюючи заходів, неефективності боротьби з пилом,
невиконання обов’язків відповідальних працівників підприємства щодо нагляду за
охороною праці,не проведення лікувально – оздоровчих заходів (а.с.4).
Висновком МСЕК встановлено прямий причинний зв'язок між
захворюванням ОСОБА_2 і шкідливими умовами праці, порушенням Закону
України «Про охорону праці» з боку відповідача та порушенням санітарних норм
при виконанні робіт.
Відповідно до ст. 237 – 1 КЗпП України відшкодування
власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться
у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,
втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для
організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається
законодавством.
Таким чином, саме на власника підприємства покладено
обов’язок відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту
заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших
додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Згідно до роз’яснень, які містяться в п.13 Постанови
Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ) відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП за
наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема
виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його
моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього
додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню
моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним
орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, моральна шкода відшкодовується
працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту
порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника
моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення
необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за
наявності причинного зв’язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження
в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач
свідомо припускав настання шкідливих наслідків від праці під землею не може
бути підставою для звільнення від відповідальності з відшкодування
моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що факт заподіяння
моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставний і не ґрунтується на законі,
який не передбачає обов’язковість висновків МСЕК у даному випадку. Сам факт
ушкодження здоров’я свідчить про заподіяння моральної шкоди.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на
відшкодування моральної шкоди, суд урахував, що професійним захворюванням
позивачу завданий фізичний біль, він не може вести звичайний спосіб життя, що
призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагає від нього
додаткових зусиль для організації свого життя й з дотриманням вимог ст.237-1
КЗпП України та врахувавши конкретні обставини справи, а саме невиліковність
захворювання легенів, погіршення стану здоров’я, виходячи із засад розумності
та справедливості, визначив таке відшкодування в розмірі 9 000 грн. та навів в
рішенні відповідні мотиви стягнення саме такого розміру.
Визначена судом сума відповідає характеру та ступеню
моральних страждань позивача, конкретним обставинам справи та підстав для її
зменшення не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідальність за
завдання моральної шкоди повинно нести відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України не ґрунтуються на законі.
Дійсно, питання відшкодування працівникові
(застрахованій особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної
шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які
призвели до втрати працівником працездатності, регулює спеціальний Закону
України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності».
Однак дія абзацу четвертого статті 1, підпункту «е» пункту
1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої
статті 34 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди
застрахованим і членам їх сімей втратила силу.
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення
спірних правовідносин (16 грудня 2009 року), в зв’язку із зміною спеціального
закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то в разі отримання
працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період він
набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах,
встановлених законом.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного
правового висновку, що на виниклі правовідносини поширюються вимоги ч.1
ст.237-1 КЗпП України.
Повно і всебічно встановивши обставини справи й
визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, суд першої
інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе
рішення.
До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках,
передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк
звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак до інших вимог про
відшкодування моральної шкоди ( як вимог, що випливають з порушення особистих
немайнових прав) строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963
року не застосовується (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31
березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди» ).
З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна
давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров’я або смертю (п.3 ч.1 ст.268 цього Кодексу).
Поновлення позивачеві строку для захисту порушених прав є
зайвим, але це не впливає на висновки суду про підставність заявленого позову.
Рішення не може бути скасовано лише з формальних міркувань.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не
підлягає, оскільки наведені в ній доводи не відносяться до тих підстав, з якими
процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо
скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін,
як таке, що відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.307ч.1 п.1, 308, 314-315 ЦПК України,
апеляційний суд
У Х В А Л И В
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемвугілля»
відхилити.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької
області від 24 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з дня її
проголошення.
Касаційна скарга може бути подана до Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного
суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.С. Санікова
М.С.
Будулуца