Справа №22ц -
4440
Головуючий 1 інстанції Березкіна О.В.
Категорія
51
Доповідач Висоцька В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2011 року м.
Донецьк
Апеляційний суд
Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів АГЄЄВА
О.В., ГУСЄВА В.В.
При секретарі Коваленко
М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу
за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного
товариства «Єнакіївський металургійний завод» про відшкодування моральної
шкоди за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ)
«Єнакіївський металургійний завод» на рішення Єнакіївського міського суду
Донецької області від 23 березня 2011 року
В С Т А Н
О В И В
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 23
березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.
Стягнуто з ВАТ «Єнакіївський металургійний завод» на користь ОСОБА_2
на відшкодування моральної шкоди 12 000 грн. В решті прозову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ВАТ «Єнакіївський металургійний
завод» просить скасувати постановлене рішення, ухвалити нове рішення про
відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального закону, а також невідповідність висновків суду
обставинам справи.
Відповідач зазначив, що суд не врахував, що позивач не надав
належних доказів завдання йому моральної шкоди, якими саме неправомірними
діями відповідача завдана шкода, з чого суд виходив , стягуючи такий розмір
шкоди та не навів доказів на підтвердження моральної шкоди. Суд не взяв до
уваги, що моральна шкода може бути стягнути лише в рази встановлення
протиправності діяння, не зазначив конкретних нормативних актів, які
роботодавцем були порушені, не зазначив, в чому вина відповідача. Крім того,
суд не врахував, що при прийнятті на роботу позивач був ознайомлений з умовами
праці та наявності шкідливих виробничих факторів. В діяннях відповідача
відсутнє протиправне діяння або бездіяльність, тому товариство на може нести
відповідальність за моральну шкоду.
В судовому засіданні представник відповідача Томицька Н.М.
підтримала апеляційну скаргу. Позивач ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу
відхилити, рішення суду залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не
підлягає, рішення суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє
апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив
рішення з додержанням норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився в
трудових відносинах з відповідачем з 27 серпня 1980 року, працював за різними
професіями, у шкідливих умовах праці працював 19 років 6 місяців.
Відповідач не забезпечив здорові і безпечні умови праці,
внаслідок чого позивач отримав професійне захворювання легенів – хронічне
обструктивне захворювання легенів пилової етіології, друга стадія, фаза
загострення. Висновком МСЕК від 14 грудня 2009 року позивачу вперше
встановлено стійку втрату працездатності 40% у зв’язку з професійним
захворюванням, 3 групу інвалідності. Висновком МСЕК від 11 січня 2011 року
позивачу встановлено стійку втрату працездатності 40% у зв’язку з професійним
захворюванням та 3 групу інвалідності безстроково.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив
із того, що ОСОБА_2 втратив працездатність у зв’язку з професійним
захворюванням, яке виникло в результаті дії негативних виробничих факторів під
час виконання ним трудових обов’язків, відповідач як роботодавець не забезпечив
безпечних умов праці, а тому зобов’язаний відшкодувати позивачу завдану
ушкодженням здоров’я моральну шкоду.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та
наданим сторонами доказам. Правовідносини сторін урегульовані ст.ст.153, 237-1
КЗпП України.
Відповідно до ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в
установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або
уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів,
машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів
колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а
також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів
про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні
засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і
забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних
захворювань працівників.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці»
роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному
підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також
забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі
охорони праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи
управління охороною праці, серед інших: забезпечує усунення причин, що
призводять до професійних захворювань; впроваджує прогресивні технології,
досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва,
вимоги ергономіки; здійснює контроль за додержанням працівником технологічних
процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального
захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці тощо.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.
Отже, обов’язок належної організації охорони праці на підприємстві
та забезпечення контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів
про охорону праці лежить на роботодавцеві.
Доводи апеляційної скарги про відсутність умов відповідальності за
заподіяну шкоду спростовуються матеріалами справи.
З обставин справи вбачається, що позивач знаходився в трудових
відносинах з відповідачем з 27 серпня 1980 року по 10 серпня 2009 року,
працював за різними професіями, у шкідливих умовах праці працював 19 років 6
місяців, що підтверджено копією трудової книжки (а.с.6-7).
Під час виконання трудових обов’язків за шкідливими роботами
позивач отримав професійне захворювання, що підтверджено медичними документами
(а.с.11-12).
До професійного захворювання належить захворювання, що виникло
внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або
переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’
язаних з роботою (ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання,
які спричинила втрату працездатності» ).
Висновком МСЕК від 14 грудня 2009 року позивачу вперше встановлено
стійку втрату працездатності 40% у зв’язку з професійним захворюванням, 3
групу інвалідності. Висновком МСЕК від 11 січня 2011 року позивачу
встановлено стійку втрату працездатності 40% у зв’язку з професійним
захворюванням та 3 групу інвалідності безстроково (а.с.14-16).
Підставою відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я
є зменшення у потерпілого здатності до праці за певною професією.
Професійне захворювання розвивалося поступово під впливом
систематичного і тривалого впливу шкідливих факторів, що властиві умовам праці
та професії позивача, що підтверджено медичними документами (а.с.17-43).
У встановленому законом Порядку розслідування та ведення обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,
затвердженого постановою КМУ України від 25 серпня 2004 року №1112 з
подальшими змінами професійне захворювання позивача було розслідувано за
участю представників підприємства – відповідача, про що складено акт
розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 листопада
2009 року, який не оспорений відповідачем (а.с.13).
Відповідно до акту причиною професійного захворювання є тривалий та
багаторазовий вплив пилу робочої зони. Професійне захворювання виникло через
недосконалість технології робіт, низької ефективності засобів пилопридушення,
недосконалість захисних засобів органів дихання (а.с.13).
Відповідно до ст. 19, 22 Закону України «Про забезпечення санітарного
та епідеміологічного благополуччя населення» повітря у виробничих та інших
приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей повинно відповідати
санітарним нормам. Підприємства при здійсненні своєї діяльності зобов'язані
вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунення причин забруднення
повітря виробничих приміщеннях, власник зобов'язаний створити безпечні і
здорові умови праці, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати
заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням.
Таким чином, дії відповідача не відповідали нормам охорони праці,
тобто наявна протиправність дій останнього.
Виходячи з вимог ст.153 КЗпП, яка покладає на власника обов’язок
створювати на підприємстві безпечні умови праці, вина власника полягає у
невиконанні такого обов’язку. Професійне захворювання виникло внаслідок
тривалого перебування працівника в шкідливих умовах, факти незабезпечення
власником здорових і безпечних умов праці зафіксовані в акті : недосконалість
технологій обезпилюючи заходів, неефективності боротьби з пилом (а.с.13).
Висновком МСЕК встановлено прямий причинний зв'язок між захворюванням
ОСОБА_2 і шкідливими умовами праці, порушенням Закону України «Про
охорону праці» з боку відповідача та порушенням санітарних норм при виконанні
робіт.
Відповідно до ст. 237 – 1 КЗпП України відшкодування власником або
уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо
порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних
життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого
життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Таким чином, саме на власника підприємства покладено обов’язок
відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому
цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших додаткових умов щодо
відшкодування моральної шкоди.
Згідно до роз’яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму
Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди» ) відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП за наявності
порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у
небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних
страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових
зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної
(немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган
незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, моральна шкода відшкодовується працівникові
безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту порушення
роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних
страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності
для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності
причинного зв’язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження в судовому
засіданні.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування
моральної шкоди, суд урахував, що професійним захворюванням позивачу завданий
фізичний біль, він не може вести звичайний спосіб життя, що призвело до
порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагає від нього додаткових
зусиль для організації свого життя й з дотриманням вимог ст.237-1 КЗпП
України та врахувавши конкретні обставини справи, а саме погіршення стану
здоров’я, виходячи із засад розумності та справедливості, визначив таке
відшкодування в розмірі 12 000 грн. та навів в рішенні відповідні мотиви
стягнення саме такого розміру.
Визначена судом сума відповідає характеру та ступеню моральних
страждань позивача, конкретним обставинам справи та підстав для її зменшення
не вбачається.
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних
правовідносин, в зв’язку із зміною спеціального закону, не відповідав за
завдану моральну шкоду, то в разі отримання працівником виробничої травми чи
професійного захворювання в цей період він набуває права на відшкодування
моральної шкоди на загальних підставах, встановлених законом.
Доводи апеляційної скарги про те, що при прийнятті на роботу
позивач був ознайомлений з умовами праці та наявності шкідливих виробничих
факторів не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки
роботодавець зобов’язаний забезпечити працівника належними умовами праці.
Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що на
виниклі правовідносини поширюються вимоги ст.1167 ЦК України, проте це не
впливає на висновки суду про підставність заявленого позову.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає,
оскільки наведені в ній доводи не відносяться до тих підстав, з якими
процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо
скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Рішення суду першої
інстанції підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає вимогам норм
матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.307ч.1 п.1, 308, 314-315 ЦПК
України, апеляційний суд
У Х В А Л И В
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
«Єнакіївський металургійний завод» відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області
від 23 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з дня її
проголошення.
Касаційна скарга може бути подана до Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного
суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.В.Агєєв
В.В.
Гусєв