Справа 22ц-
7014-2011
Головуючий у 1 інстанції Зайченко С.В.
Категорія
23
Доповідач Новосьолова Г.Г.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 вересня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Новосядлої В.М,
суддів: Тимченко О.О., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Руденко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого
акціонерного товариства «Горлівськтепломережа» на рішення Центрально – Міського
районного суду м. Горлівка від 10 травня 2011 року та ухвалу Центрально –
Міського районного суду м. Горлівка від 01 березня 2011 року по цивільній
справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного
товариства «Горлівськтепломережа», третя особа Горлівська міська рада про
визнання правочину недійсним,-
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою Центрально – Міського районного суду м. Горлівка від 01 березня
2011 року заява ОСОБА_1 про перегляд рішення суду у зв’
язку із нововиявленими обставинами задоволена.
Рішенням Центрально – Міського районного суду м. Горлівка від 10 травня 2011
року позовні вимоги ОСОБА_1 до Закритого акціонерного
товариства «Горлівськтепломережа», третя особа Горлівська міська рада про
визнання правочину недійсним задоволені.
Визнано договір про встановлення обмежень на використання земельної ділянки від
22 травня 2009 року укладений між ЗАТ «Горлівськтепломережа та ОСОБА_1 недійсним. Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду відповідач надіслав апеляційну скаргу в який
просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні
позовних вимог, мотивуючи свої вимоги тим, що,
- ухвала суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права,
оскільки відповідно до п.1 ч.2 ст.361 ЦПК України підставами для перегляду
рішення у зв’язку з ново виявленими обставинами є істотні для справи обставини,
що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою. Позивачка у
заяві посилалась на отриманій лист з Управління муніципального розвитку
Горлівської міської ради, де зазначено що теплові мережі, які розташовані на
її земельної ділянки входять до цілісного майнового комплексу, який передано у
користуванні відповідачу. Але позивачка була обізнана про те що відповідач є
орендарем, що виходило із договору укладеному між сторонами.
- суд прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність у відповідача права
на укладання договору про встановлення обмежень використання земельної ділянки
В апеляційний інстанції представник відповідача підтримав доводи апеляції.
Представник позивачки заперечував проти задоволення апеляційної скарги,
мотивуючи тим, що рішення суду ухвалено у відповідності з вимогами
матеріального та процесуального закону, просив рішення суду залишити без змін.
Позивачка у судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи
повідомлялась належним чином, через представника, відповідно до п.5 ст.76 ЦПК
України, про що свідчить відмітка у розписки про повідомлення про час та
місце розгляду справи.
Третя особа Горлівська міська рада у судове засідання не з’явилась, про час та
місце розгляду справи повідомлялась належним чином
Заслухавши суддю – доповідача, представника позивача, представника
відповідача перевіривши матеріали цивільної справи, та доводи апеляційної
скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що
міститься в п.2 постанови „ Про судове рішення у цивільній справі № 14 від
18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин
відповідно до ст.8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні
правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює
подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд
виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і
всебічно з’ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу
своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у
судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та
допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення
містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі
достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, наступне, ОСОБА_1 звернулась до суду з
позовом, посилаючись на те, що в квітні 2009 року відповідачем їй було надано
на підпис договір про встановлення обмежень використання земельної ділянки.
Вважає, що це угода є недійсною, оскільки вона не відповідає вимогам закону, а
саме ст.203 ЦК України передбачено зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також і моральним засадам
суспільства. Договір не містить дати його укладання, моменту набрання
чинності. В договорі вона зазначена як користувач земельної ділянки, проте вона
є власником на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 24
квітня 2009 року і державних актів на землю від 18 серпня 2009 року. Вказаний
договір підлягає державній реєстрації відповідно до ст..210 ЦК України і ст..
111 Земельного Кодексу України, оскільки являється договором: сервітуту, зміст
договору (п.4) суперечить нормам цивільного законодавства, а саме ст..403 ЦК
України. Зміст п.1 договору суперечить нормам ДБН 360-92 «Містобудування.
Планування і забудова міських і сільських поселень», де в додатку 8.1 зазначені
відстані від найближчих підземних інженерних мереж: для теплових мереж - 2
метри від зовнішньої стінки каналу, проте в договорі зазначена відстань 5
метрів, що може мати місце лише у випадку безканальної прокладки мереж.
Посилаючись на вказане, позивачка просила постановити рішення, яким визнати
недійсним договір про встановлення обмежень використання її земельної ділянки,
укладений між нею та відповідачем.
Суд першої інстанції задовольняючи позов, правильно виходив з того, що
відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального
майна», ст..11 Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’
єктів централізованого водо -, теплопостачання і водовідведення, що перебувають
у комунальній власності» договором оренди та законодавства не передбачено
право орендаря (відповідача) укладати договір на обмеження використання
земельних ділянок, а тому відповідно до вимог ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України,
умови чинності правочину полягає в наявності у сторін (сторони) необхідного
обсягу цивільної дієздатності, відповідність форми вчиненого правочину вимогам
закону.
Статтею 18 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних
зон енергетичних об'єктів» від 09 липня 2010 року передбачено, що для
забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і
об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і
охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони
об'єктів енергетики: охоронні зони магістральних теплових мереж.
Відповідно до ч.3 ст.23 цього Закону підприємства, установи та організації, а
також громадяни в межах охоронних зон магістральних теплових мереж зобов'язані
виконувати вимоги підприємства, що експлуатує магістральні теплові мережі,
спрямовані на забезпечення їх захисту і запобігання нещасним випадкам.
Згідно частини 1 ст. 11 Закону України «Про особливості передачі в оренду чи
концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що
перебувають у комунальній власності» від 21 жовтня 2010 року орендарю належить
право користування переданим в оренду об'єктом. Надані в оренду об'єкти водо-,
теплопостачання і водовідведення залишаються в комунальній власності.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального
майна» від 10 квітня 1992 року з подальшими змінами зазначено, що орендою є
засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним
орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до п.1.3 Положення «Про управляння муніципального розвитку
Горлівської міської ради» управління муніципального розвитку Горлівської
міської ради утворюється шляхом зміни найменування управління муніципальних
послуг Горлівської міської ради для виконання повноважень з питань управління
комунальною власністю, перспективного розвитку, містобудування та архітектури,
земельних ресурсів.
Пунктом 2.1.4 цього положення управління в межах наданих повноважень здійснює
перевірку дотримання та виконання умов договорів оренди об’єктів права
комунальної власності.
Згідно повідомлення Управління муніципального розвитку Горлівскьої міської ради
Донецької області від 30 грудня 2010 року теплові мережі входять до цілісного
майнового комплексу, який за договором оренди від 09 жовтня 1989 року переданий
у тимчасове користування орендарю ЗАТ «Горлівськатепломережа». Орендодавцем
майнового комплексу є Горлівська міська рада.
Відповідно до додаткової угоди №26 від 01 січня 2007 року до договору оренди
цілісного майнового комплексу від 09 жовтня 1989 року вбачається, що
орендодавець Горлівська міська рада передає, а орендар ЗАТ
«Горлівськтепломережа» приймає в строкове платне користування цілісний майновий
комплекс для виробництва , транспортуванню та розподілу теплової енергії між
споживачами у виді тепла на опалення, гарячого водопостачання і вентиляції.
Відповідно до ст..110 Земельного кодексу України на використання власником
земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в
обсязі, передбаченому законом або договором. Перехід права власності на
земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).
Відповідно до ч.2 ст.111 ЗК України обмеження (обтяження у використанні
земельної ділянки, визначені у пунктах «б-е» частини першої цієї статі,
підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку ,
встановленому законом.
Оскільки на час ухвалення рішення Закон України «Про Державний земельний
кадастр» не набрав чинності, але на той час діяв «Тимчасовий порядок ведення
державного реєстру земель» затвердженого наказом Держкомзему України від 02
липня 2003 року за № 174, відповідно до якого було передбачено внесення записів
про наявність земельного сервітуту та обтяження прав на земельну ділянку в
реєстраційні картки, яки є складовою частиною Поземельної книги.
Згідно повідомлення Державного підприємства «Центр державного земельного
кадастру» Горлівського міського відділу, зазначено що на земельну ділянку ,
яка розташована по АДРЕСА_1, що належить
ОСОБА_1, не виготовлена реєстраційна картка , а тому і договір про
встановлення обмеження (обтяження) між ОСОБА_1 та ЗАО
«Горлівськтепломережа» не зареєстровано (а.с. 97).
Крім цього, у судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача
підтвердила, що договором укладеним між Горлівською міською радою та
відповідачем щодо оренди цілісного майнового комплексу не передбачено укладання
договорів про встановлення обмеження на використання земельних ділянок.
Отже, договір на обмеження (обтяження) повинен був бути укладений не між
сторонами по справі, а між позивачкою власницею земельної ділянки та
Горлівською міською радою, якої належить цілісний майновий комплекс до якого
входять теплові мережі.
Крім цього, договір про встановлення обмежень на використання земельної ділянки
між сторонами відповідно до законодавства не має державної реєстрації, а тому
рішенням суду першої інстанції даний договір правильно визнаний недійсним на
підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, де зазначено що зміст правочину не може
суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також
інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
Висновки суду відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне
застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального
чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то
підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення немає.
Довід апеляційної скарги проте, що позивачем не надано підтверджуючих
документів, щодо правомочності Управління муніципального розвитку міської ради
надавати інформацію від імені Горлівської міської ради у відносинах, які
склалися за договором оренди цілісного майнового комплексу, укладеного між
Горлівською міською радою та ЗАТ «Горлівсьтепломережа, не заслуговує на увагу,
оскільки відповідно до вищезазначеного положення «Про управляння муніципального
розвитку Горлівської міської ради» дане Управління виконує повноваження з
питань управління комунальною власністю Горлівської міської ради.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими та правових
висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Горлівськтепломережа»
відхилити.
Рішення Центрально – Міського районного суду м. Горлівка від 10
травня 2011 року залишити без змін.
Ухвалу Центрально – Міського районного суду м. Горлівка від 01
березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в
касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді