3
Справа №22ц - 2883 Головуючий у 1
інстанції Сенчишин Ф.М.
Категорія
37
Доповідач Висоцька В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд
Донецької області
В складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.
При секретарі ЛЕЖНЕВІЙ Я.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання
права власності на домоволодіння в порядку спадкування та за зустрічним
позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про
визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за
апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Будьоннівського
районного суду м. Донецька від 10 лютого 2011 року
В С Т А Н О В И В
Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька
від 10 лютого 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до
ОСОБА_3 про визнання права власності на домоволодіння в порядку
спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про
визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування
відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, в інтересах якої
діє ОСОБА_4, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про
визнання за ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування на ? частину
будинку АДРЕСА_1, посилаючись на порушення судом
норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду
обставинам справи.
Відповідач зазначила, що суд не врахував, що у 1979 році вона
вийшла заміж і з того часу проживала в с. Старомлинівка Великоновосілківського
району Донецької області. З родичами підтримувала відносини до 1990 року і не
знала про те, що ОСОБА_5 у 1985 року склала заповіт на її користь,
правовстановлюючих документів на будинок вона ніколи не бачила. Оскільки через
два – три місяці після смерті бабусі ОСОБА_5 вона забрала сервант,
телевізор та дві ковдри, вважається такою, що фактично прийняла спадщину. Суд
дав невірну оцінку поясненням свідків. Вважає, що ОСОБА_2 навмисно
протягом 18 років не оформлювала свої спадкові права.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник
ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу.
Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6
заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
відхиленню, рішення суду без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє
апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої
інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального
права.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2
в м. Донецьку померла ОСОБА_5. За життя 16 жовтня 1985 року
вона залишила заповіт на належне їй майно – будинок АДРЕСА_1 на користь онуків – сторін по справі. Жоден із спадкоємців не
звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_2 на момент смерті постійно проживала в спадковому будинку та постійно була
там зареєстрована з 13 квітня 1984 року, тому може отримати свідоцтво про право
на спадщину у нотаріальній конторі у будь – який час.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої
інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 пропустила строк для прийняття
спадщини після смерті ОСОБА_5 без поважних причин. ОСОБА_3 не надала
беззаперечних доказів фактичного вступу її у володіння спадковим майном ОСОБА_5
Зазначений висновок відповідає вимогам матеріального закону та
наданим сторонами доказам.
З обставин справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2
померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.5).
Після її смерті відкрилась спадщина – житловий будинок АДРЕСА_1, який належав їй на підставі договору купівлі-
продажу від 22 березня 1973 року (а.с.8-9).
Згідно заповіту, посвідченого Дев’ятою донецькою державною
нотаріальною конторою 16 жовтня 1985 року за зареєстрованому в реєстрі за
№3112 ОСОБА_5 заповіла спірний будинок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному. Заповіт є чинним (а.
с.6,15-16).
Оскільки спадщина відкрилася до 1 січня 2004 року, суд першої
інстанції правильно застосував чинне на той час законодавство – Цивільний
Кодекс Української РСР 1963 року (далі ЦК 1963 року), в тому числі щодо
прийняття спадщини.
Відповідно до ст.534 ч.1 ЦК 1963 року кожний громадянин може
залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів
звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що
входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також
державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Відповідно до ст.548 ЦК 1963 року для придбання спадщини
необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під
умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві
з моменту відкриття спадщини.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він
фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав
державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття
спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести
місяців з дня відкриття спадщини (ст.549 ЦК 1963 року).
Згідно з пунктом 124 Інструкції про порядок вчинення
нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР,
затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року
№45/5, чинної на час виникнення правовідносин, доказом вступу в управління чи
володіння спадковим майном серед іншого можуть буди довідка управління
будинками, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів трудящих про
те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним,
або запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те,
що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести
місяців після дня смерті спадкодавця.
З обставин справи вбачається що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживала в спадковому будинку,
зареєстрована в ньому з моменту повноліття, на момент смерті спадкодавця 27
листопада 1992 року, в період шести місяців після дня смерті спадкодавця і до
теперішнього часу, що підтверджено записами в будинковій книзі (а.с.10-11).
Зазначені обставини свідчать про фактичний вступ в
управління спадковим майном.
Обов’язок видачі свідоцтва про право на спадщину за
законом чи за заповітом покладено на нотаріальну контору. ОСОБА_2
не позбавлена права на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом,
оскільки прийняла спадщину.
Стаття 550 ЦК 1963 року передбачає, що строк для прийняття
спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо
він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після
спливу вказаного строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх
інших спадкоємців, які прийняли спадщину. ОСОБА_2 такої згоди не
надала.
Як встановлено судом і не заперечується ОСОБА_3, остання
з 1979 року проживає в іншій місцевості, ОСОБА_2 – в спадковому
будинку. Після смерті бабусі ІНФОРМАЦІЯ_2 ніхто з позивачів у
встановлений законом строк до нотаріальної контори з заявою про прийняття
спадщини не звертався, хоча ОСОБА_3 не заперечує, що ніщо їй не
перешкоджало це зробити, з заявою до суду про продовження строку на прийняття
спадщини також не зверталася.
Доводи апеляційної скарги про те, що вона не знала про
наявність заповіту на її користь неспроможні, оскільки вона мала можливість
протягом 18 років звернутися в нотаріальну контору для з’ясування наявності
заповіту. Суд дав оцінку наданим доказам, і визнав зазначені причини
неповажними.
Факт знаходження правовстановлюючих документів у
ОСОБА_2, необізнаність того, кому саме належав спірний будинок, не
позбавляли ОСОБА_3 можливості звернутися з заявою про прийняття спадщини.
Доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути прийняті до уваги.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що заяву про
відсутність поважних причин прийняття спадщини (а.с.19) вона написала під
тиском суду неспроможні, оскільки остання як в суді першої інстанції та і під
час розгляду справи в апеляційній інстанції не змогла навести будь – які
поважні причини, які б перешкоджали їй звернутися із заявою про прийняття
спадщини.
Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку
спадкування, та перевірив фактичний вступ в управління або володіння спадковим
майном, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в матеріалах справи
відсутні безперечні докази того, що позивач ОСОБА_3 фактично прийняла
спадщину, а саме взяла частину майна спадкодавця в шестимісячний строк після
її смерті.
Відповідач ОСОБА_2 проти цього заперечувала.
Апеляційний суд визнає, що висновки, які суд вважав установленими,
відповідають дійсності, оскільки він дійшов їх на підставі досліджених
матеріалів справи і відповідно до вимог ст.212 ЦПК України дав оцінки всіх
добутих у ході судового розгляду доказів, в тому числі поясненням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7 , які були суперечливими. Інші докази не надавалися.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд дав невірну
оцінку доказам, неспроможні.
ОСОБА_3 не надала в апеляційній інстанції нових
доказів, неподання яких до суду першої інстанції зумовлено поважними причинами.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2
навмисно протягом 18 років не оформлювала свої спадкові права висновків суду не
спростовують, оскільки оформлення спадкових прав є правом спадкоємця.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню,
рішення суду – без змін, як таке, що відповідає вимогам матеріального та
процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України,
апеляційний суд
У Х В А Л И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_3
відхилити.
Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від
10 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту
її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана до Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалю апеляційного
суду.
Головуючий
В.С.ВИСОЦЬКА
Судді
О.М.БІЛЯЄВА
О.В.ОСИПЧУК