1

Справа № 22ц- 1001   Головуючий в 1 інстанції – Домарєв О.В.,

Категорія 27 Доповідач Барсукова О.І.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 березня 2011  року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючої: судді Новосядлої В.М.,

суддів: Барсукової О.І., Тимченко О.О.,

при секретарі: Крівцові В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калінінського

районного суду м. Донецька від 29 листопада 2010 року по цивільній справі за

позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним

позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства

«Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним , -

В С Т А Н О В И В :

 Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 29 листопада 2010 року

задоволено позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» ( далі – ПАТ

«Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним

договором. На користь позивача з ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за

кредитним договором в розмірі 3 050 598-95гр., вирішено питання щодо розподілу

судових витрат.

 В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про

визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

До апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове

рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» та про задоволення

зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм

матеріального права.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1- ОСОБА_2,

доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду

першої інстанції скасувати, в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовити,

зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» проти задоволення апеляційної скарги заперечував,

просив її відхилити, рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29

листопада 2010 року залишити без змін.

Заслухавши доповідача, доводи відповідача, дослідивши матеріали справи,

апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню,

рішення суду зміні з наступних підстав:

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування

рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є

порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального

права.

Відповідно до ст. 1054 ГК України за кредитним договором банк або інша

фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)

позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник

зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 23.02.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1

укладений кредитний договір № ЗП005/2007, відповідно до якого останній отримав

кредит в розмірі 280 000 доларів США на споживчі потреби зі сплатою 12,85 %

річних (за додатковою угодою №1 від 21.04.2009р. відсоткова ставка складає

14,5%) строком до 10.02.2019 року.

Оскільки ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором не виконує, борг за

кредитом станом на 21.07 2010 року складає 386 249 доларів США, що за офіційним

курсом НБЦУ складає 350 598-95гр.гр,а саме: заборгованість за кредитом – 187

663-19гр, заборгованість зі сплати відсотків – 354 728-40гр., пеня зі сплати

відсотків за період з 10.08.2009 року по 20.07.2010року – 27 088-96гр., штраф

за несплату відсотків – 796 118-40гр., суд дійшов висновку про задоволення

позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доказами по справі підтверджено, що банк надав відповідачу грошову суму,

обумовлену кредитним договором, позичальник зобов’язався повертати щомісячно

певні суми кредиту з процентами, проте порушив умови договору та не виконує

зобов’язання за договором.

За таких підстав суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про

порушення відповідачем умов договору та про стягнення на користь банку боргу за

кредитом, процентів, пені, які передбачені умовами договору.

 Проте з висновком суду в частині стягнення з відповідача штрафу за несплату

відсотків погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або

виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне

виконання).

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок

позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі

прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати

дострокового повернення частини позики, що залиши

 Судом встановлено, що 23.02.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1

укладений кредитний договір № ЗП005/2007, відповідно до якого останній отримав

кредит в розмірі 280 000 доларів США на споживчі потреби зі сплатою 12,85 %

річних (за додатковою угодою №1 від 21.04.2009рю відсоткова ставка складає

14,5%) строком до 10.02.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання

забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є

грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у

разі порушення зобов’язання.

Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п. 3 ч. 1

ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п.4.2 кредитного договору у разі прострочення позичальником

строків сплати відсотків, визначених п.2.4 цього Договору, а також прострочення

строків повернення кредиту, визначених п.1.1, п.п.2.6.3., п. п. 3.2.3., п.4.4.,

п.5.4 цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі одного

відсотка від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 4.3. кредитного договору передбачено, що у разі порушення позичальником

вимог п. п. 3.3.2.-3.3.12. цього договору, позичальник зобов’язаний сплатити

кредитору штраф в розмірі трьох відсотків від суми кредиту, визначеного п.1.1.

цього договору, за кожний випадок.

Таким чином, за одне й те саме порушення зобов’язання передбачена подвійна

відповідальність одного виду.

При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі

притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме

правопорушення.

При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув на уваги на зазначені

обставини та стягнув з відповідача за одне й те саме порушення пеню та штраф.

Оскільки за порушення кредитного зобов’язання стягнута пеня за прострочення

сплати кредиту, процентів за користування кредитом, яка є неустойкою, підстав

для застосування штрафу, який також є неустойкою, за одне й те саме порушення

зобов’язання не має.

За таких підстав апеляційний суд відмовляє в задоволенні позовних вимог

позивача про стягнення штрафу, передбаченого п. 4. 3 кредитного договору в

розмірі 3 відсотків від суми заборгованості по поверненню кредиту на дату

прострочення.

Що стосується висновку суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову

ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним,

то такий висновок відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної

валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’

язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених

законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного

регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України Про

систему валютного регулювання і валютного контролю.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’

язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,

встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та

сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність кошти – це

гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених

коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні

операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції

здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного

регулювання і валютного контролю операції з валютними цінностями здійснюються

на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі

письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними

цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про

систему валютного регулювання і валютного контролю.

Доводи апелянта щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на

здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету

Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного

контролю, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством

межі.

Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем

не визначено.

Посилання апелянта на несправедливість умов договору про покладання на

позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання

договору недійсним не заслуговує на увагу оскільки , відповідно до п. 3 ст. 3

та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні

умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства,

вимог розумності та справедливості.

При укладенні кредитного договору від 23.02.2007 року в іноземній валюті та

беручи на себе певні зобов’язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що

курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та

враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу

долару США до гривні несе саме позичальник. Тому права ОСОБА_1 при

укладені та виконанні кредитного договору, укладеного між ним та ПАТ

«Укрсоцбанк» не порушені.

Доводи апелянта в цій частині не заслуговують на увагу та не дають підстав для

висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального

чи процесуального законів, що призвело або могло призвести до неправильного

вирішення справи щодо відмови в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд ,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 листопада 2010року в

частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного

акціонерного товариства "Укрсоцбанк" штрафу за не сплату відсотків в розмірі

796 118-40гр.( сімсот дев'яносто шість тисяч сто вісімнадцять гривень 40

копійок) скасувати.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до

ОСОБА_1 про стягнення штрафу за не сплату відсотків в

розмірі 796 118-40гр.( сімсот дев'яносто шість тисяч сто вісімнадцять гривень

40 копійок) відмовити.

В решті частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може

бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з

розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання

законної сили.

Головуюча:

Судді: