Справа 22ц- 1352/2011
р.
Головуючий у 1 інстанції Молчанов В.
А.
Категорія
46
Доповідач Прокопчук Л.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 березня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі :
Головуючого: судді Жданової В.С.
Суддів Прокопчук Л.М., Могутової Н.Г.
При секретарі Опря Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського
районного суду Донецької області від 16 грудня 2010 року у справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення
місця проживання неповнолітніх дітей, -
В С Т А Н О В И В
:
Позивач оскаржує рішення Олександрівського районного суду Донецької
області від 16 грудня 2010 року, яким йому в задоволенні позовних вимог
відмовлено.
В апеляційній скарзі він вважає рішення суду незаконним, з цих
підстав просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову,
посилаючись на наступне. Суд не врахував, що тільки з серпня 2009 року він не
спілкується з дітьми, оскільки відповідачка виїхала до Донецької області. З
червня до серпень 2010 роки старші сина – ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у нього. Під
час спілкування з ними з’ясувалось, що діти набагато відстають від своїх
однолітків у навчанні, при розмові вживають непристойні слова, мають вади зі
здоров’ям. Відповідачка з дітьми проживає разом з іншим чоловіком, який має
трьох неповнолітніх дітей, в будинку площею 62 кв.м. Діти ходять пішки до школи
на відстані 2 км від будинку. В той час він проживає у трикімнатній квартирі,
де є окрема кімната для дітей. Школа, яку можуть навчатися діти і яку
відвідував син ОСОБА_3, навчаючись в першому класі, розташована поруч з будинком.
Він працює, проживає разом зі своєю матір’ю, яка згодна доглядати за дітьми.
Дохід їхньої сім’ї значно вищий, ніж доходи сім’ї відповідачки. Крім того, син
ОСОБА_3 потребує лікування у зв’язку з захворюванням очей, а відповідачка не має
можливості забезпечити таке лікування.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник
підтримали доводи скарги, просили її задовольнити.
Відповідачка заперечувала проти задоволення скарги, просила рішення
суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача, його представника,
відповідачку, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що
апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких
підстав.
Судом першої інстанції при розгляді спору встановлено, що сторони
знаходились в шлюбі з 02.03.2003 року по 27.12.2008 року. Від шлюбу мають трьох
синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5
народження, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. У серпні 2009 року
відповідачка з дітьми переїхала у с. Староварварівка Олександрівського району
Донецької області, де проживає з у будинку площею 62 кв.м., який належить її
співмешканцю ОСОБА_4, де також мешкають три його неповнолітні доньки:
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6. Відповідачка та її співмешканець не працюють, родина має
велике підсобне господарство. В родині дружні відносини, батьки та діти
піклуються одне за одного, діти живуть в умовах, які відповідають санітарно-
гігієнічним вимогам. Діти сторін відвідують школу, добре навчаються, мають все
необхідне для навчання. Відповідачка слідкує за станом здоров’я дітей. Орган
піки та піклування надав висновок про місце проживання дітей з матір’ю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що хоча позивач і має
постійний прибуток, житлові та всі побутові умови для утримання дітей, але він
хворий на ДЦП, квартира, де він мешкає, належить його матері, яка ще не
сплатила кредит за придбання квартири. Право матері на виховання дітей є
природнім. Підстав для визначення місця проживання дітей з позивачем немає.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив фактичні
обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько,
які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати
малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування
або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини
береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків,
особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та
інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи спір, суд відповідно до вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України
належним чином перевірив ставлення батьків до виконання своїх батьківських
обов'язків, з'ясував особисту прихильність дітей до кожного з них, врахував
вік дітей, стан їх здоров'я, і вірно зазначив, що лише перевага матеріально-
побутового стану позивача, сама по собі не може бути вирішальною умовою для
передачі дітей батькові.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12
червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та
сім'ю України", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому
числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається,
суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей
повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При
цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про
них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків,
можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в
матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною
умовою для передачі йому дітей.
У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20
листопада 1959 р. (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і
гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має,
коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому
випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості;
малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини,
бути розлучена зі своєю матір'ю.
Заперечуючи проти позову про визначення місця проживання дітей з
позивачем, відповідачка, зазначила, що вона проживає разом з нової родиною в
будинку, де для дітей є все необхідне. Вона турбується про дітей, про стан
їхнього здоров’я. В сім’ї склалися дружні відносини. Вона докладає всіх зусиль
для створення належних умов для виховання дітей.
Зазначені обставини підтверджуються висновком органу опіки та
піклування, якому судом дана належна оцінка.
Суд першої інстанції вірно оцінив вказані докази і обґрунтовано у
відповідності з вимогами ч. 2 ст. 155, ч.3 ст. 157 СК України, якими
передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам
дитини, прийшов до висновку про те, що підстав для задоволення позову немає.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм
матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не містять
підстав для його скасування.
Керуючись ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний
суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1
відхилити.
Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 16
грудня 2010 року залишити без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна
скарга на неї може бути подана до суду касаційної інстанції протягом
двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді