Справа 22ц-1320/2011
рік
Головуючий у 1 інстанції
Домарєв О.
В.
Категорія
27
Доповідач Прокопчук Л.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І
М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 березня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі :
Головуючого: судді Жданової В.
С.
Суддів Прокопчук Л.М., Могутової Н.Г.
При секретарі Рачинському Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору позики та стягнення суми боргу, за
апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення
Калінінського районного суду м. Донецька від 16 грудня 2010 року, -
В С Т А Н О В И В :
У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулась з
позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору позики та
стягнення суми боргу. Зазначала, що між нею та відповідачкою, від імені якої
діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, 08.12.2008 року укладено договір
позики, відповідно до якого вона передала відповідачці грошові кошти в сумі
228000 грн. строком до 08.12.2009 року. Відповідно до умов договору
відповідачка протягом 30 днів з моменту підписання договору зобов’язалася з
метою забезпечення зобов’язання укласти договір іпотеки, але не виконала
вказаного зобов’язання. Оскільки відповідачка порушує умови договору,
відповідно до п. 2.2.2, 2.2.3 укладеного договору та ст. 1052 ЦК України,
просила договір розірвати та стягнути суму боргу 228000 грн.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 16 грудня 2010
року в задоволенні позову відмовлено.
Позивачка принесла апеляційну скаргу на рішення суду. В
апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення суду, оскільки воно
винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема
зазначає, що договір укладено відповідно до умов законодавства в письмовій
формі, він не визнаний недійсним.
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка та її представник
підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник відповідачки та третя особа просили відмовити в
задоволенні скарги.
Заслухавши доповідача, пояснення позивачки та її представника,
представника відповідачки, пояснення третьої особи, дослідивши матеріали
справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а
рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК рішення повинно бути
законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини,
якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони
підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення
справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із
встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих
правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд, виходив із того, що
з тексту договору позики, укладеного між сторонами 08.12.2008 року, не
вбачається, що передача грошових коштів була здійснена при підписанні
договору.
Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він
суперечить обставинам справи, нормам матеріального та процесуального
права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові
кошти або інші речі, визначені родовими-ознаками, а позичальник зобов'язується
повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж
кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту
передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш
як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -
незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК).
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що
грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були
одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК).
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦК, при укладенні договору позики
в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства,
зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під
впливом тяжкої обставини) безгрошевість такого договору не може ґрунтуватись на
поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими
доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК).
Як убачається з матеріалів справи (а.с. 9), між сторонами
08.12.2008 року було укладено договір позики, відповідно до якого позивачка
зобов’язалась надати позичальнику грошові кошти в сумі 228000 грн., на умовах
повернення, безоплатності, цільового характеру використання з кінцевим терміном
повернення заборгованості до 08.12.2009 року (п.1.1), а позичальник зобов’
язався їх повернути в повному обсязі та в строк, на умовах, визначених п. 1.1
цього договору (п.2.3.1). Крім того відповідно до п. 1.7 договору з метою
забезпечення виконання зобов’язань відповідачка зобов’язалася укласти з
позивачкою протягом 30 днів з моменту підписання договору нотаріально
посвідчений договір іпотеки, але у визначений строк договір іпотеки не
укладено, борг не повернуто.
Даючи оцінку наданим позивачкою на підтвердження укладення договору
позики письмовим доказам (договору), суд дійшов висновку, що цей доказ не є
підтвердженням факту передання позивачкою у власність відповідачки 228 тис.
грн. і зобов'язання останньої повернути ці кошти.
Тобто суд фактично прийшов до висновку про безгрошевість договору
позики в той час як не встановив, що він були написаний відповідачами під
впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з
позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ст. ст. 230 - 233 ЦК).
Факт підписання договору позики третьою особою не оспорюється.
Посилання відповідачки та третьої особи на те, що укладена угода не
містять вказівки про те, що гроші передані позичальнику в момент підписання
договору, та відсутня розписки про отримання цих грошей, є безпідставними,
оскільки з умов договору вбачається, що гроші передані, оскільки особа, яка
підписала договір зобов’язалася їх повернути.
Доводи відповідачки та третьої особи про безгрошовість договору
позики ними на підставі належних і допустимих доказів не доведені, що є їхнім
обов'язком відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України.
Доказів того, що третя особа, яка діяла за довіреністю (а.с. 164),
перевищила повноваження, надані їй зазначеною довіреністю, не надано.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про
те, що рішення суду з підстав, передбачених п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України слід
скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині стягнення
заборгованості за договором боргу, а іншій частині (шодо розірвання договору)
в задоволенні позову відмовити, оскільки строк договору сплинув.
Відповідно до вимог ч.5 ст. 88 ЦПК України з відповідачки на
користь позивачки слід стягнути понесені судові витрати в сумі 2790 грн. (а.с.
1-3, 113-115).
Керуючись ст.307, 309, 316 ЦПК України,
апеляційний суд, -
В
И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2
задовольнити.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 16 грудня
2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору позики та стягнення суми боргу задовольнити
частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 228000 (двісті двадцять вісім тисяч) гривень
та судові витрати у розмірі 2790 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту
проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду
касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді