5
Справа №22ц –
1333
Головуючий 1 інстанції Редько Ж.Є.
Категорія
51
Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2011 року м.
Донецьк
Апеляційний суд
Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів
БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.,
При секретарі МУРАВЧЕНКО
В.
С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу
за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства
«Красноармійськвугілля про відшкодування моральної шкоди за апеляційною
скаргою ОСОБА_3 на рішення Димитровського міського
суду Донецької області від 24 листопада 2010 року
В С Т А Н
О В И В
У жовтні 2010 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом
до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про відшкодування моральної
шкоди, посилаючись на те, що з 16 липня 1981 року знаходився в трудових
відносинах з відповідачем. 17 жовтня 2006 року під час виконання трудових обов’
язків з ним стався нещасний випадок на виробництві, про що 22 грудня 2006 року
складено акти по ф.Н-1 та Н-5. Внаслідок нещасного випадку він отримав травми,
тривалий час знаходився на стаціонарному лікуванні. Висновком МСЕК від 23
лютого 2007 року у зв’язку з зазначеному травмою йому вперше встановлено 25%
втрати професійної працездатності. Відділенням виконавчої дирекції фонду від
нещасного випадку на виробництві йому виплачена одноразова допомога та
щомісячні страхові виплати, проте моральна шкода не відшкодована.
Вважає, що у зв’язку з травмою йому завдано моральних страждань,
він тривалий час не міг вести повноцінне життя, самостійно виконувати особисті
санітарно – гігієнічні дії, відчуває фізичний біль, страждання, у нього
втрачена душевна рівновага, спокій, виникли почуття страху, тривоги,
дратівливість. Внаслідок втрати працездатності він не може в майбутньому
працювати за фахом, що погіршило матеріальний стан його родини та негативно
відобразись на його моральному та психічному стані.
Просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 44
400 грн.
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 24
листопада 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, в інтересах якого за
довіреністю діє ОСОБА_4 (а.с.18) просить скасувати постановлене рішення,
ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі,
посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону, а
також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач зазначив, що суд прийшов до неправильного висновку про те,
що моральну шкоду йому повинно відшкодовувати відділення виконавчої дирекції
фонду від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України
в м. Красноармійську. Вважає, що саме відповідач не забезпечив його безпечними
умовами праці, як то передбачено ст.153 КЗпП України, тому він повинен
відшкодувати моральну шкоду.
В судове засідання позивач не з’явився, просив розглядати
справу без його участі.
Представник відповідача до суду не з’явився. Клопотання про
відкладення розгляду справи судом відхилено, причина неявки не визнана
поважною. З клопотання вбачається, що про час та місце розгляду справи
відповідач повідомлений належним чином. Неявка його відповідно до ч. 2 ст.305
ЦПК України не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
задоволенню частково, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового
рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України підставами для
скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни
рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або
неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Як встановлено судом, позивач знаходився в трудових відносинах
з відповідачем. 17 жовтня 2006 року о 20-45 під час виконання трудових обов’
язків з ОСОБА_3 стався нещасний випадок на виробництві, позивач отримав
травми, знаходився на лікуванні, висновком МСЕК від 23 лютого 2007 року йому
встановлено стійку втрату працездатності 25%.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої
інстанції виходив із того, що відповідність за моральну шкоду до внесення змін
до Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинила втрату
працездатності» від 23 лютого 2007 року, який набрав чинності 20 березня 2007
року, повинно нести не підприємство, а відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Правовідносини сторін урегульовані КЗпП України, Законом
України «Про охорону праці».
Відповідно до ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в
установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається
на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних
процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан
засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються
працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам
нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати
сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці»
роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному
підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також
забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі
охорони праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування
системи управління охороною праці, серед інших: впроваджує прогресивні
технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації
виробництва, вимоги ергономіки; здійснює контроль за додержанням працівником
технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами,
устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів
колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з
охорони праці тощо.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за
порушення зазначених вимог.
Отже, обов’язок належної організації охорони праці на
підприємстві та забезпечення контролю за додержанням працівниками вимог
нормативних актів про охорону праці лежить на роботодавцеві.
Доводи апеляційної скарги про відсутність умов
відповідальності за заподіяну шкоду заслуговують на увагу.
З обставин справи вбачається, що позивач знаходився в
трудових відносинах з відповідачем з 16 липня 1981 року по 25 березня 2007 року
працював гірчичним майстром підземним у відокремленому підрозділі «Шахта
Родинська», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6-7).
Під час виконання трудових обов’язків 17 жовтня 2006 року
з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, при пересуванні по
східцям він впав на праве коліно, внаслідок чого отримав забій правого
колінного суглоба, гемартроз, гематому правого колінного суглоба , частковий
розрив чотириголового м’яза правого стегна, що підтверджено медичними
документами (а.с.11). Наказом №360 від 26 березня 2007 року позивача звільнено
у зв’язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок
стану здоров’я, яке перешкоджає продовженню роботи (а.с.7).
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про загальнообов’
язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійного захворювання, які спричинила втрату працездатності» нещасний
випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника
небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання
ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала
смерть
Висновком МСЕК від 23 лютого 2007 року позивачу вперше
було встановлено 25% втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва.
Підставою відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням
здоров’я є зменшення у потерпілого здатності до праці за певною професією (а.с.
12).
У встановленому законом Порядку розслідування та ведення
обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,
затвердженого постановою КМУ України від 25 серпня 2004 року №1112 з
подальшими змінами нещасний випадок було розслідувано за участю
представників підприємства – відповідача, про що складено акт про нещасний
випадок на виробництві форми Н-1 від 22 грудня 2006 року, який не оспорений
відповідачем (а.с.8-9). Відповідно до акту причиною нещасного випадку є
особиста необережність постраждалого.
Виходячи з вимог ст.153 КЗпП, яка покладає на власника
обов’язок створювати на підприємстві безпечні умови праці, вина власника
полягає у невиконанні такого обов’язку.
Оскільки відповідачем не були створені умови, які б
унеможливлювали настання нещасного випадку, наявна протиправна
бездіяльність останнього.
Доказом вини власника підприємства є акт про нещасний
випадок на виробництві форми Н-1 від 22 грудня 2006 року, акт розслідування
нещасного випадку форми Н-5 від 22 грудня 2006 року (а.с.8-11).
Висновком МСЕК встановлено прямий причинний зв'язок між
трудовим каліцтвом і небезпечними умовами праці, порушенням Закону України «Про
охорону праці» з боку відповідача та порушенням небезпечних норм при виконанні
робіт.
Відповідно до ст. 237 – 1 КЗпП України відшкодування
власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться
у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,
втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для
організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається
законодавством.
Таким чином, саме на власника підприємства покладено обов’
язок відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння
йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших додаткових умов
щодо відшкодування моральної шкоди, як то наявність висновку МСЕК про завдання
моральної шкоди.
Згідно до роз’яснень, які містяться в п.13 Постанови
Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ) відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП за
наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема
виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його
моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього
додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню
моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним
орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, моральна шкода відшкодовується
працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту
порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника
моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення
необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за
наявності причинного зв’язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження
в судовому засіданні.
Заперечення відповідачів про те, що факт заподіяння
моральної шкоди не встановлений МСЕК неспроможні, оскільки законом не
передбачено обов’язковість висновків МСЕК за наявності стійкої втрати
працездатності. Сам факт ушкодження здоров’я свідчить про заподіяння моральної
шкоди.
Висновки суду про те, що відповідальність за завдання
моральної шкоди повинно нести відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України, не ґрунтуються на законі.
Дійсно, питання відшкодування працівникові
(застрахованій особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної
шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які
призвели до втрати працівником працездатності, регулює спеціальний Закону
України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності».
Проте, відповідно до п.22 ст.71 Закону України «Про
Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року на 2007 рік
зупинено дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної
шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового
випадку), п. п. «е» п.1 ч.1 ст.21,ч.3 ст.28, абзацу 10 п.7 ч.7 ст.17,п.17 ч.1
ст.22 в частині надання підприємства фінансової допомоги на безповоротній
основі, ч.3 ст.34 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності».
Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін
до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності» виключено п. п. «е» п.1 ч.1 ст.21,ч.3 ст.28, ч.3 ст.34
Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності».
Стійку втрату працездатності у зв’язку з трудовим каліцтвом
позивачу вперше встановлено 23 лютого 2007 року і з цього часу у нього виникло
право на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008
року визнано такими, що відповідають Конституції України положення Закону
України від 23 лютого 2007 року (є конституційними).
Крім того, у рішенні зазначено, що саме право застрахованих
громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного
захворювання, на відшкодування шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК
України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну
шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
На наведене суд першої інстанції уваги не звернув.
Таким чином, оскільки Фонд соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час
виникнення спірних правовідносин, в зв’язку із зміною спеціального закону, не
відповідав за завдану моральну шкоду, то в разі отримання працівником
виробничої травми чи професійного захворювання в цей період потерпілий набуває
права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, встановлених
законом.
Суд першої інстанції прийшов до неправильного правового
висновку, що на виниклі правовідносини не поширюються вимоги ч.1 ст.237-1
КЗпП України.
Повно і всебічно встановивши обставини справи, суд
першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на
відшкодування моральної шкоди, суд ураховує, що трудовим каліцтвом позивачу
завданий фізичний біль, він втратив роботу, не може вести звичайний спосіб
життя, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагає
від нього додаткових зусиль для організації свого життя й з дотриманням вимог
ст.237-1 КЗпП України та врахувавши конкретні обставини справи, виходячи із
засад розумності та справедливості, визначає таке відшкодування в розмірі 8
000 грн.
Апеляційний суд вважає,що визначена судом сума відповідає
характеру та ступеню моральних страждань позивача, конкретним обставинам
справи.
Позовна давність, на пропуск якої відповідач посилається в
своїх запереченнях, на виниклі правовідносини не застосовується.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню,
рішення скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове
задоволення позову.
Керуючись ст.ст.307ч.1 п.2, 309, 314, 316 ЦПК України,
апеляційний суд
В И Р І Ш И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити
частково..
Рішення Димитровського міського суду Донецької області
від 24 листопада 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Стягнути з Державного підприємства
«Красноармійськвугілля» на користь ОСОБА_3 на
відшкодування моральної шкоди 8000 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства
«Красноармійськвугілля» на користь держави витрати на інформаційно – технічне
забезпечення розгляду справи 15 грн.
Рішення суду набирає законної сили з дня його
проголошення.
Касаційна скарга може бути подана до Вищого
спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом
двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.М.Біляєва
О.В.Осипчук