Справа № 22ц – 3672 Головуючий в 1
інстанції Пронін С.Г.
Категорія
27
Доповідач Висоцька В.
С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 травня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі:
головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
суддів АГЄЄВА О.В., ГУСЄВА В.В.
при секретарі Опря Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу
ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м.
Донецька від 28 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом
Публічного акціонерного товариства " Банк професійного фінансування " до
ОСОБА_2, ОСОБА_3
стягнення заборгованості
В С Т А Н О В И В
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 28 лютого 2011 року
позов Публічного акціонерного товариства " Банк професійного фінансування
" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості
задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на корить ПАТ " Банк професійного
фінансування " заборгованість 279769,60 грн., стягнуто з ОСОБА_3 на
користь Публічного акціонерного товариства " Банк професійного фінансування
" 54 385,68 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2
посилається на неповне з’ясування обставин справи, порушення вимог
матеріального та процесуального закону та порушує питання про скасування
зазначеного судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в
задоволенні позову.
Відповідач зазначила, що суд не врахував, що 04 грудня
2006 року з неї стягнута сума заборгованості за тілом кредиту на підставі
виконавчого напису нотаріуса. Проте суд повторно стягнув з неї тіло кредиту.
Вважає, що у банка є підстави лише для стягнення відсотків та пені по кредиту,
а не стягнення тіла кредиту.
Стягуючи заборгованість з ОСОБА_3, суд не
врахував, що він, як майновий поручитель відповідає виключно в межах вартості
предмета іпотеки. Суд в рішенні не зазначив, яку норму закону чи договору не
виконав ОСОБА_3 Суд безпідставно не залучив до участі у справі органи
державної виконавчої служби,та не з’ясував, що виконано на момент ухвалення
рішення виконавчий напис нотаріуса.
Інші сторони апеляційні скарги не подавали.
В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала
апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу
задовольнити.
Представник позивача заперечував проти задоволення
скарги.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
відхиленню, рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27 серпня 2004 року між
ОСОБА_2 та акціонерним банком «ІКАР – Банк»,
правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство « Банк професійного
фінансування», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк
передав 25000 доларів США позичальнику ОСОБА_2, а остання зобов’
язалася повернути кредит шляхом щомісячної суми виплат не менш 420 доларів
США. Кредит надавався терміном з 27 серпня 2004 року по 27 серпня 2009 року зі
сплатою 15 відсотків річних.
З метою забезпечення повернення кредиту 27 грудня 2004 року
між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений іпотечний
договір, відповідно до якого АДРЕСА_1 є
предметом іпотеки та є забезпеченням виконання зобовязнь відповідача за
кредитним договором перед позивачем.
Відповідачем ОСОБА_2 належним чином умови
кредитного договору не виконувалися, станом на 21 серпня 2010 року склалася
заборгованість 35457,41 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що
відповідачі належним чином не виконали умови договору.
Оскільки договір іпотеки забезпечує вимогу позивача, що відбувається з
кредитного договору, банк має право задовольнити вимоги за кредитним договором
в повному обсязі, включаючи оплату процентів, неустойки, основної суми кредиту
та будь яке збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного
договору, п.9 іпотечного договору.
Наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого
зобов’язання не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не
звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’
язання та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків за користування
кредитом і пеню за несвоєчасну сплату кредиту.
Висновок суду відповідає закону та матеріалам справи.
Судом встановлено, що правовідносини сторін врегульовані
Главою 71, параграфом 3 глави 49 ЦК України, кредитним договором, договорами
застави автотранспортного засобу та поруки, укладеними між сторонами тощо.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові
кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується
повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж
кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або
інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний
повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі,
визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та
такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку,
що встановлені договором.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним
договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується
надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,
встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та
сплатити відсотки.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться.
Однією з засад правового регулювання договірних відносин є
свобода договору.
З обставин справи вбачається, що відповідачі уклали з
позивачами договори, в яких визначили всі істотні умови. Договору не
визнавалися недійсними у встановленому законом порядку.
Як правильно встановлено судом і це підтверджено змістом
укладеного у встановленому законом порядку договором від 27 серпня 2004 року
між ОСОБА_2 та акціонерним банком «ІКАР – Банк»,
правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство « Банк професійного
фінансування», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк
передав 25000 доларів США позичальнику ОСОБА_2, а остання зобов’
язалася повернути кредит шляхом щомісячної суми виплат не менш 420 доларів
США. Кредит надавався терміном з 27 серпня 2004 року по 27 серпня 2009 року зі
сплатою 15 відсотків річних.
З метою забезпечення повернення кредиту 27 грудня 2004 року
між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений іпотечний
договір, відповідно до якого АДРЕСА_1 є
предметом іпотеки та є забезпеченням виконання зобовязнь відповідача за
кредитним договором перед позивачем.
Відповідно до п.6 Іпотечного договору (а.с.12) у разі
невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за
кредитним договором від 27 серпня 2004 року іпотекодержатель задовольняє свої
вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення 7на предмет іпотеки здійснюється на підставі виконавчого
напису нотаріуса.
Згідно п .9 Іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки
іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором у
повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми кредиту та
будь-яке збільшення цієї суми, яке прямо передбачене умовами кредитного
договору (а.с.12).
З обставин справи вбачається, що 04 грудня 2006 року за
реєстровим №3621 приватним нотаріусом ОСОБА_5 на іпотечному договору
було вчинено виконавчий напис про реалізацію предмета іпотеки та стягнення суми
заборгованості станом на 30 листопада 2006 року за рахунок реалізації предмета
іпотеки у розмірі 102 675 грн. та витрати по вчиненню виконавчого напису 1 300
грн. за кредитним договором на користь ПАТ « Банк професійного фінансування»
(а.с.60).
Державною виконавчою службою за виконавчим написом
нотаріуса відкрито виконавче провадження та до теперішнього часу не виконано.
Доводи апеляційної скарги відповідача про, що суд
безпідставно не залучив до участі у справі органи державної виконавчої служби
та не з’ясував, що на момент ухвалення рішення виконавчий напис нотаріуса не
виконано, неспроможні. Відповідачі проживають в будинку, переданому в іпотеку,
користуються ним, та сторонам достовірно відомо, що виконавчий напис нотаріуса
не виконано. Крім того, при вирішенні спору, суд першої інстанції не вирішував
питання про права та обов’язки органів державної виконавчої служби.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов’язання є
правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь
другої сторони(кредитора) певну дію(передати майно, виконати роботу, надати
послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має
право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають із підстав, установлених ст.11
цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч.2 ст.509 ЦК країни).
Зобов’язання перестає діяти в разі його припинення з
підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України).
Ці підстави, зазначені в ст.ст.599, 600, 601, 604-609 ЦК
України, не передбачають підставою припинення зобов’язання вчинення виконавчого
напису.
За відсутності інших підстав припинення зобов’язання,
передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням,
проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Належним виконанням зобов’язання
є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’
язки сторін зобов’язання.
Саме по собі вчинення виконавчого напису, виконання якого
не здійснено вчасно, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й
не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’
язання та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків за користування
кредитом і пеню за несвоєчасну сплату кредиту.
За таких обставин доводи апеляційної скарги, що з ОСОБА_3 не підлягають стягненню відсотки за користування кредитом і пеня за
несвоєчасну сплату кредиту висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.543 ЦК України у разі солідарного обов’язку
боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’
язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-
кого з них окремо.
Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки
їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі.
За таких обставин, стягуючи суму як з позичальника, так і
з поручителя, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач має
право стягувати борг з обох відповідачів, оскільки обов’язок не виконаний у
повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що 04
грудня 2006 року з неї стягнута сума заборгованості за тілом кредиту на
підставі виконавчого напису нотаріуса спростовуються матеріалами справи,
оскільки виконавчим написом звернуто стягнення на майно, що належить
ОСОБА_3, який відповідає в межах вартості предмета іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду
справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і
обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної
скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає вимогам
матеріального і процесуального закону, слід залишити без змін відповідно до ст.
308 ЦПК України. Апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 307 п.1 п. 1, 308, 315, 314 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 28 лютого 2011
року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її
проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого
спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України
протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного
суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.В.Агєєв
В.В.Гусєв