Справа № 22ц – 4221
Головуючий в 1 інстанції Андрюшина Л.А.
Категорія
27
Доповідач Висоцька В.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 квітня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
суддів ОСИПЧУК О.В., ЛАРІНОЇ Н.О.
при секретарі Муравченко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Центрально - Міського районного
суду м. Макіївки Донецької області від 22 березня 2011 року по справі за
позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного
товариства ( далі - ПАТ) «Кредитпромбанк» про внесення змін до кредитного
договору та визнання договору іпотеки недійсним
В С Т А Н О В И В
Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Макіївки Донецької
області від 22 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 до ПАТ «Кредитпромбанк» про внесення змін до
кредитного договору та визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається
на порушення вимог матеріального та процесуального закону та порушує
питання про скасування зазначеного судового рішення та ухвалення нового рішення
про задоволення позову.
Позивач зазначив, що суд прийшов до помилкового висновку
про те, що банк може проводити розрахунки за спірним кредитним договором в
іноземній валюті. Суд не врахував, що відповідач не мав індивідуальної
ліцензії на здійснення валютних операцій, внаслідок чого використання долару
США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам Декрету КМУ
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Суд не врахував, що
існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов’язань за кредитом,
порушується принцип рівності сторін договору: на день укладення кредитного
договору курс валюти становив 5,05 грн., на теперішній час – 7,97 грн. Подальше
виконання договору на таких умовах порушує принцип справедливості. Суд не
врахував, що в момент укладення договору позичальник та банк не передбачали, що
курс долару по відношенню до гривні зросте майже в два рази.
Крім того, суд не врахував, що перед укладенням договору
банк не надав йому письмову інформацію про умови кредитування, не ознайомив з
умовами кредитування в повному обсязі. Банком в кредитному договорі надано
розрахунок тіла кредиту, проте сума нарахування відсотків не наведена. Суд не
розглянув питання нарахування банком штрафних санкцій.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 його
представник ОСОБА_2 яка діє на підставі довіреності підтримали апеляційну
скаргу.
Представник відповідача Жидкевич А.А. заперечував проти
задоволення скарги.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
відхиленню, рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26 червня 2007 року між
ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний
договір, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію у
сумі 25 800 доларів США, а позивач зобов’язався повернути кредит не пізніше 25
червня 2021 року шляхом щомісячної суми виплат в доларах США згідно графіку
погашення. З метою забезпечення повернення кредиту між позивачем та
відповідачем був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1
І. передав і іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з
того, що укладені між сторонами договори не суперечили ЦК України, Законам
України та іншим нормативним актам. Відповідач мав право видавати кредит в
іноземній валюті. Відповідач попередив позивача, що для погашення тіла кредиту
та відсотків за користування кредитом позивач повинен сплачувати в тій валюті,
в якій отримано кредит. Операція з надання банками кредитів в іноземній валюті
не потребує індивідуальної ліцензії. При укладенні оскаржуваних договорів
волевиявлення сторін було вільним, позивач мав можливість ознайомитися зі всіма
умовами договору, взяв на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.
Висновок суду відповідає закону та матеріалам справи.
Судом встановлено, що правовідносини сторін врегульовані
Главою 71, параграфом 6 глави 49 ЦК України, кредитним договором, договором
іпотеки, укладеними між сторонами тощо.
Звертаючись з позовом, позивач, як на підставу вимог
посилався на те, у банку немає законних підстав для видачі кредитів в іноземній
валюті, банк не ознайомив його з інформацією про всі умови кредитування, тому
договір не відповідає вимогам закону.
Як правильно встановлено судом і це підтверджено змістом
укладеного у встановленому законом порядку договором від 26 червня 2007 року
між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний
договір, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію в
іноземній валюті у сумі 25 800 доларів США, а позивач зобов’язався повернути
кредит не пізніше 25 червня 2021 року шляхом щомісячної суми виплат в доларах
США згідно графіку погашення (а.с.8-10).
З метою забезпечення повернення кредиту між позивачем та
відповідачем був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого
ОСОБА_1 передав і іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку 0,0317 га (а.с.39-41).
Таким чином, зі змісту договорів вбачається, що сторони
визначили грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначить
грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Позивач не заперечував, що ним отримано ним кредит у
доларах США, він виконував договір, сплачував суму кредиту в доларах США.
Доводи апеляційної скарги позивача, що операція з надання
банками кредитів в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії
спростовується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором
банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові
кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а
позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську
діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх
еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із
розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний
ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового
дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними
цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій
Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право
здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними
цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.
Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам
банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих
операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001,
зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N
730/5921, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового
дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними
цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції
з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в
пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками
агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків
клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-
нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної
валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на
міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку
України.
Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської
ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями
мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом
вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність
індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній
валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені
законодавством межі, апеляційний суд виходить з наступного.
Законодавством не визначено межі термінів і сум надання
або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення
про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти
на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ
від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу
без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за
валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій
уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську
ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Отже, правовою підставою для здійснення банками
кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є
наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій,
отриманої у встановленому порядку.
З обставин справи вбачається, що відповідач на момент
укладення договору мав генеральну банківську ліцензію на право здійснення
банківських операцій, визначених п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки
та банківську діяльність», серед яких передбачено право на здійснення операцій
з валютними цінностями (а.с.56-59).
За таких підстав доводи позивача про незаконне укладення договору в іноземній
валюті є неспроможними.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не був інформований відносно умов
кредитування спростовується змістом договорів.
Доводи апеляційної скарги, що існує істотна зміна становища щодо виконання
боргових зобов’язань за кредитом, порушується принцип рівності сторін договору
у зв’язку зі зростанням курсу долара США – валюти кредиту, тому суд повинен був
внести зміни до кредитного договору з зазначенням курсу валюти на рівні 5,05
грн. за 1 долар США та перерахувати суму кредиту з урахуванням цього курсу, не
можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на законі.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що в момент укладення договору у
позичальника існувала можливість передбачити зміни курсу гривні у відношенні до
долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг
національної валюти – гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в
національній валюті.
За цих обставин не можна вважати, що договір є несправедливим. Доводи
апеляційної скарги в цій частині неспроможні.
Крім того, зі змісту кредитного договору вбачається, що під час укладення
договору відповідач попередив позивача, що валютні ризики під час виконання
зобов’язань за цим договором несе споживач, що відповідає вимогам ст.11 Закону
України «Про захист прав споживача».
Відповідно до ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за
домовленістю сторін. Доводи апеляційної скарги, що в договорі не встановлена
ціна спростовується змістом кредитного договору.
Оскільки позивачем не доведено, що договір іпотеки суперечить нормам Закону
України «Про захист прав споживачів», нормам Цивільного Кодексу, суд першої
інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову в
частині визнання договору іпотеки недійсним.
З позовної заяви вбачається, що вимоги про розірвання кредитного договору
позивачем не заявлялися.
Доводи апеляційної скарги позивача про зміну строку виконання зобов’язань
в договорі з 26 червня 2021 року на 26 червня 2031 року висновків суду не
спростовують. Сторони визначили всі істотні умови договору, даних про те, що
сторони не були вільними у визначенні умов договору, відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою
сторін, якщо інше не встановленого договором чи законом. Відповідач згоди та
змінення строків виконання договору не надає. Суд першої інстанції прийшов до
правильного висновку, що одночасна сукупність чотирьох умов для зміни договору
за рішенням суду, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України, відсутня.
Доводи апеляційної скарги, що в кредитному договорі
відповідачем були наведені зобов’язання по погашенню тіла кредити, а не
штрафних санкцій, не можуть бути підставою для задоволення позову. Кредитний
договір та іпотечний договір містять обов’язок позивача щодо сплати всіх сум,
в тому числі штрафів, передбачених п.п.4.18 та п.п.1.1 відповідно.
Доводи апеляційної скарги щодо обчислення пені в іншому розмірі, ніж
зазначено умовами договору, не можуть бути прийняті до уваги. Посилання
позивача на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов'язань» є помилковим, оскільки відповідно до Преамбули
зазначений закон регулює договірні правовідносини між платниками та
одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання
грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства,
установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також
фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що доводи
апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга
підлягає відхиленню.
Рішення суду першої інстанції як таке, що відповідає
вимогам матеріального і процесуального закону підлягає залишенню без змін,
відповідно до ст. 308 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 307 п.1 п. 1, 308, 314, 315 ЦПК
України, апеляційний суд
У Х В А Л И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Центрально - Міського районного суду м. Макіївки
Донецької області від 22 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її
проголошення.
Касаційна скарга може бути подана до Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня
набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.В.Осипчук
Н.О.Ларіна