Справа №11-11-973/11 Головуючий в 1 інстанції: Ференчук Є.В.
Категорія: ч.1 ст. 121 КК України Доповідач: Залізняк Р.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2011 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді Залізняк Р.М.,
суддів Гришина Г.А., Акуленка В.В.
за участю: прокурора Друзя Я.Я.
засудженої ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляцію прокурора Ульянової О.В., що приймала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок Єнакіївського міського суду Донецької області від 08.10.2010р. по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 121 КК України, -
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 08.10.2010р.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с. Малоорлівка Шахтарського району Донецької області, громадянка України, із середньою освітою, неодружена, раніше не судима, учениця Єнакіївського металургійного технікуму, що проживає в АДРЕСА_2
засуджена за ч. 1 ст. 121 КК України до п’яти років позбавлення волі; на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнена від відбування покарання за умовою, що під час встановленого судом трирічного іспитового строку вона не вчинить нового злочину та виконає покладені на неї обов’язки.
За вироком суду ОСОБА_1 визнана винною та засуджена за те, що вона, 25 червня 2007 року, приблизно о 19-00 год., будучи неповнолітньою, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в спальній кімнаті своєї квартири АДРЕСА_1, у ході з'ясування відносин з ОСОБА_3, через те, хто з них винний у їхніх попередніх сварках, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних стосунків, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, підійшла до ОСОБА_3 та нанесла йому ножем, що був у неї, один удар в область черевної порожнини ОСОБА_3, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани передньої черевної стінки, що проникає в черевну порожнину, з ушкодженням підшлункової залози, ДПК, із наскрізним пораненням шлунка, як небезпечне для життя в момент його заподіяння, а потім намагалася нанести ще один удар ножем, однак ОСОБА_3, захищаючись від ударів, підняв праву руку над головою, куди й довівся удар і йому було заподіяно легке тілесне ушкодження у вигляді рубця на задній поверхні правого передпліччя.
Не погодившись з вироком суду прокурор Ульянова О.В., що приймала участь у розгляді справи, подала апеляцію, в якій прохала вирок суду скасувати у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості та особі засудженої внаслідок м’якості та неправильного застосування терміну іспитовим строком.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який вважав вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прохала його скасувати, засуджену ОСОБА_1, її захисника ОСОБА_2, що заперечували проти доводів апеляції прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, розглянувши справу в межах поданої апеляції, приходить до висновку, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню за таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 323, ч. 1 ст. 334 КПК України та роз’яснень наданих у п.п. 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26.06.1990р. зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 04.06.1993р., №12 від 03.12.1997р. „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань удового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” у мотивувальній частині обвинувального вироку наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, із зазначення мотивів з яких суд відкидає інші докази.
При цьому суду належить дати аналіз усіх зібраних по справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться у показаннях свідків, потерпілих, підсудного, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку у точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.
При розгляді даної кримінальної справи та постановленні вироку суд не дотримався цих вимог кримінально-процесуального закону.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд лише навів у ній досліджені докази, але ніякого аналізу їм не дав, не зазначив мотивів прийняття одних і відхилення інших доказів, зокрема тих, якими засуджений обґрунтовував свою невинуватість, пояснень, як зазначено у вироку, свідків сукупність.
При викладенні у вироку результатів аналізу й оцінки зібраних у справі доказів суд першої інстанції поверхово дослідив і перевірив достовірність зібраних доказів по справі, без з’ясування причин суперечностей між різними джерелами. також суд першої інстанції у вироку багатослівно виклав всі показання підсудних, потерплих, свідків – замість того, щоб чітко, коротко і зрозуміло викласти ту їх частину, де йдеться про фактичні дані, що стосується доказу вальної частини.
При постановленні вироку суд не дав остаточної оцінки доказам з точку зору їх доведеності, належності, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України.
Отже, оскільки суд першої інстанції свої висновки належним чином не мотивував, це позбавляє апеляційну інстанцію можливості перевірити законність та обґрунтованість прийнятого судового рішення та розглянути по суті подані апеляції, в яких порушується питання про постановлення вироку за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для вискоків у справі, без зазначення у ньому, чому суд взяв до уваги одні докази й відкинув інші.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні вироку були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, а тому вирок суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно повно й всебічно дослідити всі докази по справі в їх сукупності, дати їм належну оцінку та прийняти законне й обґрунтоване рішення з викладенням у вироку суду аналізу доказів та мотивів прийняття рішення.
В апеляції прокурор зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення неповнолітньої засудженої ОСОБА_1 від покарання, неправильно встановив термін іспитового строку – три роки, який відповідно до вимог ч. 3 ст. 104 КК України не повинен перевішувати двох років.
Як вбачається з матеріалів справи, справа вже була предметом розгляду суду апеляційної інстанції та ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 03.04.2009р. встановлено, що якщо при новому розгляді справи вина засудженої буде встановлена у тому ж обсязі, на думку колегії суддів, призначене покарання є необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження нових злочинів (а.с. 61-62).
Попереднім вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 25.12.2008р., яким ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до п’яти років позбавлення волі, та на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено її від відбування покарання, був встановлений дворічний іспитовий строк, протягом якого вона повинна не вчиняти нового злочину та виконати покладені на неї обов’язки (а.с. 39).
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов’язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.
Що стосується інших, наведених в апеляціях доводах, то вони мають бути ретельно перевірені під час нового розгляду справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 369 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора Ульянової О.В., що приймала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Єнакіївського міського суду Донецької області від 08.10.2010р. по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 121 КК України, - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Судді:
Р.М. Залізняк Г.А. Гришин В.В. Акуленко