донецький апеляційний господарський суд
28.10.2011
Постанова
Іменем України
25.10.2011 р. справа №39/109пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Шевкової Т.А.
суддівБойченка К.І., Черноти Л.Ф.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 дов. № 01/11-2798 від 10.10.2011року
від відповідача:ОСОБА_2 дов. б/н від 11.04.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська»м. Родинське Донецької області
на рішення господарського суду Донецької області
від08.09.2011р.
у справі№ 39/109пд (суддя Морщагіна Н.С.)
за позовомДержавного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська»м. Родинське Донецької області
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Парітет-Плюс» м. Родинське Донецької області
провизнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В :
Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»м.Родинське Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парітет-Плюс» м. Родинське Донецької області про визнання недійсним договору поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року, зважаючи на те, що вказаний договір суттєво порушує вимоги діючого законодавства України, оскільки не передбачає проведення відповідної тендерної процедури укладений на суму, що суттєво перевищує вартість послуг, які можливо придбати без проведення тендеру у відповідності до п.5 Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 274 від 28.03.2008 року, тому просив визнати договір недійсним з підстав передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України.
Господарський суд Донецької області рішенням від 08.09.2011р. у справі № 39/109пд відмовив у задоволенні позовних вимог, дійшов до висновку про те, що сторонами при укладенні договору поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року узгоджені всі істотні умови, характерні для договорів даного виду, тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним.
Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»м.Родинське Донецької області, не погоджуючись з рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2011р. у справі № 39/109пд скасувати, прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року.
Заявник скарги вважає, що договір поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року суттєво порушує вимоги діючого законодавства України, оскільки не передбачає проведення відповідної процедури тендеру та був укладений на суму, що суттєво перевищує вартість товару, якій можливо придбати без проведення тендеру у відповідності до п.5 Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою КМУ № 274 від 28.03.2008 року і що, на думку заявника скарги, є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в момент укладення він не відповідав нормам діючого законодавства України.
Заявник скарги зазначає, що господарський суд посилається на рішення КСУ від 09.10.2008 року у справі № 1-41/2008 у відповідності з яким Постанова КМУ № 274 від 28.03.2008 року була визнана неконституційною, однак згідно ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, у зв’язку з чим постанова КМУ № 274 від 28.03.2008 року втратила чинність 09.10.2008 року, тобто на момент укладення договору поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року постанова № 274 від 28.03.2008 року була чинною.
Представник відповідача вважає рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2011р. у справі № 39/109пд законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу та складено протокол судового засідання.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парітет-Плюс» (поставщик) та Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська»(покупець) укладено договір поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року, відповідно до умов якого постачальник зобов’язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, за номенклатурою, за кількістю, в строки та по цінам, зазначеним у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.
Згідно з пунктом 9.1 даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009 року, а в частині взаємних фінансових зобов’язань до повного їх виконання.
У додатковій угоді від 16.10.2008 року сторони узгодили продовження дії договору до 31.12.2011 року, проте у всякому випадку до виконання сторонами своїх зобов’язань.
Додатковими угодами від 26.08.2009 року, 04.09.2009 року, 10.09.2009 року, 11.09.2009 року, 01.10.2009 року, 07.04.2010 року, 18.05.2010 року сторони узгодили кількість та найменування товару, якій постачальник повинен поставити покупцю.
Позивач, вважаючи, що договір поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року суттєво порушує вимоги діючого законодавства України, а саме: укладений без проведення відповідно процедури тендеру, посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.207 ГК України, звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору.
Предмет та підстави позову позивачем не змінювались.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Зазначені пункти статті 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Статут Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська»визначає, що дане підприємство засновано на державній власності згідно з наказом Мінпаливенерго України від 05.11.2001 року № 535 та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, створеного відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», згідно з наказом міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 року № 39 «Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об’єднань, що належать до сфери управління Міненерго вугілля та господарських товариств, щодо яких Міненерго вугілля здійснює управління корпоративними правами держави».
У пункті 4.1 Статуту підприємства визначено, що майно підприємства становлять основні фонди, інші необоротні та оборотні активи, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, тобто Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»є державним унітарним підприємством.
За приписами п.8 ст.73 ГК України державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
У частині другої пункту першого статті 75 ГК України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) визначено, що для закупівель товарів, робіт чи послуг державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
02.04.2008 року, на момент укладення спірного договору поставки, діяло Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2008 року за № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»у зв’язку з тим, що дію Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»від 22.02.2000року було скасовано Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робі і послуг за державні кошти»№ 150-IV від 20.03.2008 року.
Рішенням Конституційного суду України у справі № 1-41/2008 від 09.10.2008 року визнано неконституційною Постанову Кабінету Міністрів України від 28.03.2008 року № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти».
Відповідно до частини 2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2008 року № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»визнана неконституційною, господарським судом розглянуто питання щодо дотримання норм діючого законодавства при укладенні відповідного виду договорів.
У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до умов ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Майново-господарські зобов’язання, у відповідності до ст. 179 Господарського Кодексу України, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.
Статтею 179 Господарського Кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ГК України, з врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством.
Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Спірний договір поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року укладено в письмовій формі та в порядку, передбаченому законодавством України уповноваженими на те особами, у пунктах 1.1, 1.2, 2.1, 3.1, 5.1 договору узгоджено порядок, строки та умови поставки, ціна продукції та прядок її оплати визначаються специфікаціями та додатковим угодами до договору.
У додаткових угодах від 26.08.2009 року, 04.09.2009р., 10.09.2009 року, 11.09.2009року, 01.10.2009 року, 07.04.2010року,18.05.2010року сторонами узгоджено найменування товару, кількісні та якісні характеристики, загальна вартість товару, що поставляється, умови поставки, строк поставки товару, умови та строки оплати, транспортні витрати виробника товару, строк дії договору.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач за видатковими накладними передав позивачеві готову продукцію в асортименті, узгодженому сторонами у договорі, та специфікаціях поставлений товар прийнятий позивачем, та не повернутий відповідачеві.
У главі 20 Господарського Кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, згідно якого за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором, після чого сторони погоджують розбіжності, які виникли та договір підписується на взаємоузгоджених умовах.
Як вбачається з матеріалів справи договір поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року підписано без протоколу розбіжностей, заперечень про невідповідність умов договору не наведено.
Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.
Аналізуючи умови спірного договору, колегія суддів встановила, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, що відповідає приписам ст.ст.203, 215 ЦК України, схвалення договору відбулося шляхом виконання умов даного договору, тому, при наявності даних обставин, підстав для визнання недійсним договору поставки № 02/04-17 від 02.04.2008 року за наведеними позивачем в позовній заяві підставами немає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2011р. у справі № 39/109пд ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська»м. Родинське Донецької області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2011р. у справі № 39/109пд залишити без змін.
Головуючий Т.А. Шевкова
Судді К.І. Бойченко
Л.Ф. Чернота
Надруковано 5 прим: 1 –позивачу
2 –відповідачу
3 –до справи
4 –гос. суду
5 –ДАГС